Мої нотатки про феномен М. Саакашвілі в контексті українських політичних реалій (https://www.facebook.com/volodymyr.ivanenko/posts/1838411659505500), як і треба було сподіватися, не викликають жодної реакції у самого Саакашвілі та його найближчих соратників та прихильників, хоч я знаю – вони мене читають.
Відлуння йде від пересічного люду з-поміж учасників та симпатиків Руху Нових Сил. Вони залишають коментарі, обурюються (часито з матюками), називають мене то порохоботом, то путіноботом…
Найпечальніше те, що вони беззастережно вірять у святість і можливості свого кумира, ніколи не цікавляться, чому, власне, я думаю інакше, ніж вони, і чому я обов‘язково маю бути їхнім ворогом лише через те, що не поділяю їхнього обожнювання Саакашвілі й висловлюю цю думку безсторонньо.
Що це за публіка? Я не пробував скласти якийсь статистичний колективний портрет моїх опонентів, але загальне враження таке.
Україноцентричний читач мене розуміє, цілком
поділяє мої думки й занепокоєння. Не пригадую жодного виразно проукраїнського критичного коментаря.
Серед тих, хто не сприймає мої нотатки, переважає доволі агресивна російськомовна публіка. Ті, хто пише українською, зазвичай мають поофілі з російською транскрипцією в іменах, – очевмидно, маємо справу активною, ба навіть агресивною частиною «какаяразніца».
Автори коментарів створюють подвійне враження про себе. Або це – злі на увесь світ люди, і ненависть застує їм очі й замутнює розум. Або ж це – невігласи і бездумні провокатори, які механічно повторюють запрограмовані сентенції. Ще гірше – якщо має місце бути «два в одному».
Один із таких – білоцерківець на ім’я Виктор Майстренко – своїми коментарями спонукав мене на досить різку відповідь йому та йому подібним:
*
І коли вже наш люд навчиться жити власним розумом?! Звикли жити «під впливом», от і мерещиться їм…
Людина може навести лад і багато чого доброго зробити у своїй окремо взятій національній квартиці… Що Саакашвілі вдалося зробити в Грузії, не факт, що він може бодай дещицю зробити в Україні.
По-перше, Україна – чужа для нього країна. Він її не відчуває ні душею, ні серцем. Він її не знає так, як знає хоча б пересічний украінець, і він її ніколи й не пізнає: не ті таланти.
По-друге, він не знає й не розуміє природу корупції взагалі. Частково корупція в Україні споріднена з корупцією в Грузії. Грузія маленька країна, і пересаджати корупціонерів не було проблемою. Якби Київ та область були окремою державою, це можна було б зробити також на цій окремо взятій території. Україна ж у 15-20 разів більша, та й природа украінської корупції відмінна.
По-третє, Саакашвілі – лише реформатор системи, успадкованої від СРСР, і вдається до тих же совкових методів. Він не розуміє необхідності зміни суспільного устрою та системи урядування. В Україні це можливо за єдиної умови – українізації (йому не треба було «грузинувати» Грузію – вона значно меншою мірою заражена «русскім міром», ніж Украіна).
По-четверте, як і всі президенти Украіни, Саакашвілі – не стратег, ба навіть і з тактикою в нього негаразд. Він – ситуативник і фрагментарник. Тому програма його Руху розрахована лише на 70 днів – час, потрібний для захоплення влади та утвердження. Все. Яку Україну він має намір будувати? Де він бачить Україну через 10-20-50 років?
Він не відповість вам на ці запитання. У нього ж навіть ідеології немає. Ніякої. Тим більше – україноцентричної. Уся його ідеологія – чистої вони популізм, ключовим словом якого є слово «бариги». Боюся, що він не годен навіть пояснити тлумачення цього слова.
Україна, українське суспільство, український світ – це не тільки бариги. Це – цивілізаційна місія. Це – такий огром!..
…Біда України в тому, що інфантильне, задурене московською пропагандою, дезорієнтоване, національно несвідоме й громадянськи безвідповідальне українське суспільство ніяк не усвідомить себе, не відчує свою відповідальність за себе та Україну, а відтак не поверне свій зір на свого, національного лідера, озброєного стратегічною візією і цивілізаційною місією України.
Якщо до вас усіх це не діходить, прапор вам у руки з іменами тих, з ким ви, невігласи, намагаєтеся мене ув‘язати.
*
Не має значення для Українця, де він живе. Важливо, щоб Україна була в його душі й серці. Не вам, українобіжним, оцінювати мої чесноти і мій чин.
Володимир Іваненко
28 листопада 2017 р.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 