ДО ПИТАННЯ ПРО ВЕЛИЧ І УНІКАЛЬНІСТЬ РОСІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ (Нотатки з росієзнавства)

Трапилося тут мені ув’язатися в дискусію з одним громадянином України, але переконаним і послідовним апологетом “русского міра”.

Мав він нахабство наїхати на “кириленків та нищуків”, які, на його переконання, спричинилися до приниження в Україні великої російської культури й уподібнилися фашистам, які спалювали книжки.

Як найпереконливіший аргумент на користь російської мови в Україні коментатор послався на той факт, що російська є однією з шести робочих мов ООН.

Дуже цікавим вийшов діалог, вартий того, щоб оприлюднити його як окремий запис.

Ось що я йому відповів:

>> Шановний добродію, крім російської, офіційними в ООН визнано ще п’ять мов. Чому на захист і про популяризацію їх у Вас жодного слова? А для нас, українців, російська є і має бути лише ОДНІЄЮ ІЗ ШЕСТИ, але не єдиною, як Вам хочеться.

Про справжню велич російської культури я прочитав би для Вас особисто цілий цикл лекцій. Як фахівець, який, до речі, закінчив Московський університет і мав дуже мудрих професорів.

На превеликий жаль, у своїй позиції Ви мало чим відрізняєтеся від кириленків та нищуків, яких уподібнюєте до фашистів, навіть уявлення не маючи про те, що книги палили нацисти, але аж ніяк не фашисти.

Шкода, що зневага до української у Вас на стопінці аж зашкалює. Що поганого вона Вам особисто зробила?

> Отказываться от русского языка будет величайшей глупостью, равно как и от любого другого! На свій захист скажу лише одне: мене особисто аніхто й ніколи не навчав розмовляти, читати та писати українською. Захочеш – вивчиш, а ні – із кнутом не заставиш.

>> А хто Вас примушує отказиваться? Всякому слово – своє місце. До всякого слова – належна повага. В Московії – до російського. В Америці – до англійського. В Україні – до українського. Легке правило – щоб додержувати. І буде Вам щастя. І люди Вас поважатимуть. І самі себе людиною відчуватимете стільки разів, скільки мов поважаєте. Одномовність російська породжує два споріднених явища – чванство і хамство. У цьому, на жаль, біда і всіх одно(російсько)мовних, і всієї російської культури, і самої вєлікодєржавної імперії.

> Жаль, что МГУ не стал для Вас школой уважения к русской культуре, а жизнь в Москве не открыла сокровища оперного искусства, балета, живописи, характерной архитектуры. Патриот любит свою страну, нацист – ненавидит чужую (А. Стругацкий).

>> Чому Ви думаєте, що у мене немає уваженія до російської культури? У мене, смію думати, поваги до цієї культури значно більше, ніж у Вас. Життя в Москві відкрило мені такі скарбниці, які Вам, можливо, й не снилися.

А от А. Стругацького Ви процитували невпопад. Як патріот, я особисто люблю свою Батьківщину і з повагою ставлюся до інших, за винятком ситуацій, коли ці інші чинять зло моїй Батьківщині.

Ви ж ратуєте за чужу країну й так відверто виказуєте неповагу до своєї. Гидко якось стає від такого дивного сум’яття почуттів у, здавалося б, освіченої людини. Це – все одно, що ходити під себе, і вважати це нормальним.

* * *

Кінець розмови. Прєдставітєль вєлікой культури забанився.

Сподіваюся, цей діалог буде повчальним для тих, хто здатен прокинутися, протерти очі й усвідомити ложність своєї зацикленості на унікальності й величі культури, яка є лише однією не те, що із шести, а із принаймні двохсот культур світу. Не гірша і не краща. Одна з!..

Володимир Іваненко

9 січня 2017 р.

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: