З ПРИВОДУ ЗАКОНОПРОЕКТУ ПРО УКРАЇНІЗАЦІЮ

Група народних депутатів начебто зініціювала законопроект про українізацію. Я ще цей документ не бачив, тому по суті його говорити не можу. Буду вдячний тим, хто допоможе з ним ознайомитися.

Дивує те, що законопроект ініційовано без проведення наукових досліджень і обговорень, без будь-якого проекту більш-менш обгрунтованої програми, а також без будь-яких інформаційно-пропагандистських заходів. Здумали – зробили.

Як тут не згадати: постав дурня молитися, то він і лоб поб’є?

Закрадається думка, що це робиться з явно провокативною метою, щоб дискредитувати саму ідею українізації України.

Зверніть увагу на реакцію в мережах і подивіться, хто включився в обговорення цієї “ініцівтиви”. Реакція – дуже, аж надто симптоматична.

Прибічники ідеї українізації, навіть найактивніші, ба навіть найагресивніші, мовчать. Немає ні спалахів підтримки, ні спроб розважливо почати розмову.

Не бачу й реакції з боку “русского міра”, якому навіть сама така ініціатива – удар під дих.

Активізувалися російськомовні українці, які пишуть в мережах як російською (переважно), так і українською (меншою мірою), щоправда безграмотно (обома мовами).

Так-от, саме вони – хто мав би стати ініціатором і рушійною силою українізації, – залементували про загрозу революції й громадянської війни.

І це – якраз те, що має нас занепокоїти.

Можливо, що найбільшим противником українізації, відтак і ворогом України є не так Московія з усіма її агресіями, не так “русскій мір” з його п’ятою колоною, а саме російськомовні (точніше – суржикомовні) українці з їхнім “какаяразніца”.

З холодною байдужістю споглядаючи за всім, що відбувається в Україні й навколо України, часом навіть проявляючи симптоми патріотизму – аж до готовності віддати здоров’я і навіть життя за “територіальну цілісність України”, – вони таки не готові і не мають навіть наміру повертатися домів – відроджувати національні традиції і звичаї.

Очевидно, що ситуацію можна переломити на користь українізації за умови, якщо відомі російськомовні українці (письменники, вчені, митці, ділові люди та ін.) почнуть показувати приклад своїми власними вчинками: активною підтримкою ідеї українізації, переходом на українську мову в публічному спілкуванні та ін.

Тут важливо, щоб це було щиро й послідовно. А не так, як сталося з Олексієм Арестовичем, який різко й демонстративно, без належної навіть підготовки, перейшов на українську, а потім під приводом дійти й до “зарубіжної аудиторії” почав здавати назад, а світоглядно взагалі нічого не змінив у своїх підходах.

Думаю, що такі підходи не є продуктивними – вони шкідливі.

До речі, українізацію 20-х років минулого століття ініціювали й очолювали діячі науки та культури, які в родинно-побутовому житті були переважно… російськомовними.

Тим часом нагадую про наш науково-дослідний проект з українізації України й запрошую до співпраці. Більше тут: http://facebook.com/Ukrainization4Ukraine. А також тут: Українізація України: Проект програми – Український Університет:

http://ukrainianuniversity.com/portfolio/%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d1%96%d0%b7%d0%b0%d1%86%d1%96%d1%8f-%d1%83%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8/.

Володимир Іваненко

Український Університет

22 січня 2017 р.

https://www.facebook.com/volodymyr.ivanenko/posts/1569042026442466

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: