МОВНЕ ПИТАННЯ В СУДІ Й ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НАУКИ

Висновки, яких я особисто дійшов, прослухавши уважно цей відеозапис:

1. Цей відеозапис треба поширити максимально на всіх можливих ресурсах. Професор Гриценко має рацію в тому, про що я говорю й пишу упродовж десятиріч: в Україні немає російської мови як такої, а люди, які здумують себе як російськомовні, послуговуються або пародією на російську, або суржиком.

2. Такі події, як це засідання Конституційного Суду, мали б демонструватися на державному телеканалі так, як іде пряма трансляція із зали Верховної Рвди.

Зверніть увагу: засідання КС відбулося місяць тому, а запис оприлюднюється тільки тепер.

3. Те, про що говорить на засіданні КС директор Інституту української мови НАНУ, мало б бути предметом не тільки засідань відділів та вченої ради інституту, поодиноких інтерв’ю директора, а повсякденної популяризаторської роботи усіх науковців інституту.

Це – до теми про пасивність академічних установ і вишів України в державотворчому процесі, в українізації України.

4. Постає відтак питання про національну свідомість, громадянську активність і громадянську відповідадальність учених, ширше – усіх інтелектуалів і ще ширше – усього суспільства.

Професор Гриценко і своєю промовою, і своїми відповідями на запитання учасників слухань, зауважуючи про краще становище з мовою за радянської влади та про поїздку з Л. Кравчуком у Крим на зустріч із Януковичем, підтвердив, що наша наука, освіта й просвіта так і не вилізли з болота командно-адміністративної системи: накажуть – виконаємо, не накажуть – промовчимо, але ініціативи проявляти не будемо.

5. Інститут української мови НАНУ, який вважає себе наступником Правописної та Термінологічної комісій ВУАН, досі не сподобився опрацювати й тим більше видати матеріали згаданих комісій, вивчати й популяризувати досвід українізації 20-х років минулого століття.

Я не певен, що в цьому відношенні можна кивати на Кравчука чи Януковича або на закон Ківалова-Колєснічєнка. Але я певен, що останнього просто не було б за більшої активності й відповідальності учених.

6. Правда, що народ має такий уряд, якого заслуговує. Відтак уряд в Україні ще той. Ясна річ, такий, кому наплювати на науку з високої президентської, урядової чи парламентської трибуни. Але!

За більшої дослідницької й популяризатрпської активності учені мужі й професори могли б донести др широкої громадськості, а отже – і політичної та урядової “еліти”, чимало повчальних і корисних фактів.

Узяти хоча б такий: у роботі і Правописної, і Термінологічної комісій ВУАН дієву й практичну (не формальну!) участь брали й члени уряду УНР. Зокрема в.о.міністра юстиції К. Квітка (він був в.о. тому, що відмовився бути міністром, але погодився на посаду товариша, тобто заступника, міністра).

Сучасна ж урядова практика звелася до того, що очільники міністерств і відомств навіть на побутовому рівні не володіють державною мовою та й у мові своїй окупантськіц вони, говорячи тією ж мовою, “косноязичні”. Людською мовою це означає: недорікуваті. Де вже їм дбати про серйозні справи?

Володимир Іваненко

9 січня 2017 р.

https://www.facebook.com/volodymyr.ivanenko/posts/1555757421104260