ПРОЕКТ “МАЛОРОСІЯ”: НЕ БУЛО Б ТАК СМІШНО, ЯКБИ НЕ БУЛО ТАК СУМНО

Стверджують, що пост Антіна Мухарського про “Малоросію” (http://viche.net.ua/index.php/blohy-2/item/ant%D1%96n-muharskij-2) набирає популярності у Мережі. Можливо.

Мою увагу в цьому записі привернула цікава згадка про те, що українізація Донбасу (і Криму) могла б убезпечити від того, що там відбувається тепер. Це – справді так!

Якби президенти Кравчук, Кучма, Ющенко переймалися питаннями, Донбас і Крим були б українськими або принаймні “какаяразніца”, не прийшов би до влади Янукович і не було б того, що маємо на сьогодні.

Але я хочу звернути вашу увагу на інше. І Мухарський, і всі інші, хто писав про “виступ” Захарченка як “глави ДНР”, поставилися до озвученої ідеї надто легко, ба навіть легковажно.

Можна, звичайно, скільки завгодно іронізувати й збиткуватися з недоумка Захарченка (Юрій Луканов навіть стьоб написав) і розганяти по мережах найдошкульніші пости.

Натомість краще було б уважно прослухати відеозапис виступу Захарченка і глибоко замислитися над тим, що він прочитав. А прочитав він текст, написаний у Москві. І ви навіть уявити собі не можете, наскільки серйозний цей текст, якщо поставити його в контекст нинішніх реалій.

Я сподівався, що бодай хтось запропонує серйозні роздуми і остудить гарячі голови тих українських жартівників, яких розвеселив озвучений Захарченком текст. Такий аналіз мені поки що не трапився. Тому тезисно запропоную вам свій погляд.

Справді, можна було б кепкувати над ідеєю Захарченка, як проект “Малоросія” комусь бачиться і святкувати перемогу, ЯКБИ!

ПЕРШЕ. Якби АТО була виконала своє завдання і ЗСУ вийшли на східний кордон України, українські прикордонники готували до вкопування свіжі синьо-жовті кордонні стовпи, орли Авакова наводили порядок на звільнених землях, а СБУ з прокуратурою розбиралися із зрадниками та воєнними злочинцями…

На жаль, цього не спостерігаємо. Навпаки – із зони бойових дій надходять тривожні повідомлення про загострення, хоч загалом очевидно, що масштабних боїв уже не буде. Московія зрозуміла, що війною Україну не візьмеш. Та й президент США Трамп закликає до миру.

Ми не знаємо, що Трамп із Путіним підготували нам на “десерт”. Але схоже, що Путін іде назустріч Трампу, але й не відмовляється від своєї стратегічної мети щодо України, кардинально змінюючи лише тактику.

ДРУГЕ. Якби Україна мала українізований інформаційний простір, утримувала інформаційний суверенітет і контролювала систему ЗМІ, можна було б пожартувати над наївним Захарченком і перетворити “його” ідею “Малоросії” на дотепний анекдот, з якого реготало б усеньке українське суспільство.

Проблема, однак, у тому, що половину (якщо не більше) цього суспільства складають, як не дивно… малороси – українці з синдромом меншовартості, одну частину яких складають російськомовні, а іншу частину – “какаяразніца”, і співвідношення між ними не має значення.

Оскільки інформаційний простір України монополізований Кремлем і вся система ЗМІ контролюється російськими або проросійськими олігархами, російській пропаганді нічого не вартуватиме навішати громадянам України з низьким рівнем або зовсім позбавленим національної свідомості локшини на вуха про те, що мир краще війни, що він – в інтересах “малих українців” (тобто малоросів), нації і держави…

З телевізорів, радіоточок та інтернету полинуть до вас навіть медові голоси україномовних докторів і кандидатів наук, професорів і доцентів, відомих політологів і журналістів, в патріотизмі яких ви навіть не сумнівалися… Ну, можливо, часом закрадався сумнів…

Історики вам доведуть, що Малоросія – Мала Русь – це круто: це – як політбюро в ЦК КПРС, мала рада у великій раді Руху, тобто вершки суспільства…

Політичний бомонд України навіть опрацьовувати через ЗМІ не треба: нардепи, урядовці та й сам пан президент, можливо, вже давно готові до цього. Приклад гетьманів та козацьких старшин надихає. Та й договірняки виключати не можна.

“Малоросія” у цьому відношенні справді привабливий проект, і недооцінювати його не можна.

Бо що може Україна протиставити науково-освітньо-пропагандистському катку, змайстрованому давним-давно у Москві, який продовжує кататися вздовж і впоперек по українському суспільству?

За чверть століття НАНУ, вища школа і вся освіта України укупі з “Просвітою” та Товариством “Знання” так і не спромоглися переорієнтувати свідомість громадян України й усього українського суспільства на україноцентричне сприйняття дійсності.

Про журналістику і ЗМІ взагалі нема чого говорити. Не спромігся колишній завідувач відділу пропаганди і агітації ЦК КПУ, пересівши в крісло президента України, задати силу інерції україноцентризмові “четвертої влади”. Отож Москва й розпорядилася інформаційним полем України по-своєму, обробляючи його як малоросійське.

Тому-то Україна й стала на прю з російською агресією без належного інформаційного супроводу – без пропаганди, контрпропаганди і спецпропаганди.

На превеликий жаль, рідна А. Мухарському естрада також не допоможе Україні вистояти. Українець В. Сліпак загинув на фронті, а для малороса С. Вакарчука якраз, можливо, й гряде час його тріумфу.

ТРЕТЄ. Якби в Україні була сприятлива релігійна ситуація – єдина помісна церква, пошана до національних традицій і звичаїв тощо. Але ж українську душу не просто крають релігійними чварами.

В Україні працює потужна армія “русского міра” в рясах УПЦ МП, яка тримає в своїх цупких “братніх” обіймах ту частину суспільства, яка сприймає світ лише через віру в Бога, і цей Бог проповідує до неї через служителів “православної армії” Московського патріархату, які носять під рясами автомати Калашникова.

Українське суспільство знає про цю небезпеку, але терпить її на теренах України, а УПЦ МП навіть не приховує своїх намірів і спокійно жде свого часу.

Але є ще одна духовна сфера, на яку практично не звертає уваги національно свідома й громадянськи активна частина суспільства, зосереджуючись на загрозі виключно з боку УПЦ МП.

Лише поодинокі автори говорять про ризики у цьому сегменті духовного життя. Це – рідновірство, де точаться не менші баталії, ніж у християнстві, і “рука Москви” впадає у гостре око.

Ця сфера, у свою чергу, тісно взаємодіє із козацтвом, яке також не є однорідним, яке заграє і з християнством, яке не проявило себе у боротьбі з російськими агресорами і яке може також підіграти проектові “Малоросія”, а то й проявитися в ньому не найблагороднішим чином.

ЧЕТВЕРТЕ ЯКБИ лежить у площині суто ідеологічній. Ми вже давно розчарувалися в українських націоналістах, підмітили в них лівацькі замашки, хоч націоналісти мали б бути консервативними, а часом запідозрюємо в їхніх діях зовнішні, геть неукраїнські впливи. На жаль, вороги України знаходять можливості тримати під системним контролем або справляти бодай ситуативні впливи на політичні сили, які позиціонують себе як націоналістичні й праворадикальні.

Якби в Україні був справжній і впливовий україноцентричний політичний рух – націоналізм, напевно достатньо велика частина суспільства належала б до нього, і цей рух в особі однієї, двох чи трьох політичних партій зміг би протистояти просуванню на український політичний ринок такого нікчемного проекту, як “Малоросія”.

У нинішньому ж становищі з націоналістами може статися так, що лементу й провокацій буде хоч відбавляй, і тоді в цій каламутній воді можна буде ловити будь-яку рибу.

Не забувайте також і про те, що є ще й такий рух, як “Український вибір”, і багато чого подібного до нього. Навіть Рух Нових Сил М. Саакашвілі через необізнаність може клюнути на “Малоросію”. Можливо, під цю нагоду готується й проект “Правда-info” та колишні регіонали збиваються в групу з прикметною назвою “Любімая русскоязичная Украіна”…

П’ЯТЕ. Якби в Україні був мінімально допустимий рівень корупції, також можна було б сподіватися, що суспільство відторгне ідею, привнесену ззовні ворожими силами.

Оскільки корупція пронизує усі прошарки українського суспільства, і для неї не існує навіть лінії фронту, це означає, що підозри відносно певних попередніх закулісних домовленостей між формально ворогуючими сторонами мають реальне підгрунтя.

Отже, цілком можливо, що і проект “Малоросія” міг бути попередньо узгоджений сторонами, які про людське око воюють одна проти одної. З чим чорт не жартує?..

Усе в цьому світі можливе…

На цій ноті я ризикую бути звинувачений у згущенні фарб і перебільшенні значення факторів, які не є першорядними. Хотілося б помилятися…

Чи є реальні можливості для виходу із цього становища й для розгрому ідеї “Малоросії”?

1. Інтелектуальна еліта України має бути мобілізована на невідкладну підготовку наукових публікацій, масованих освітніх і просвітницьких програм для озброєння всіх громадян України україноцентричними знаннями, які прищеплять їм несприйняття чужорідних ідей і концепцій і які піднесуть національну свідомість і громадянську відповідальність суспільства.

2. Невідкладне випрацювання Національної програми українізації України, яка передбачатиме українізацію усіх сфер суспільного й державного життя, освіти і культури.

3. Українізація інформаційного простору, налагодження україноцентричної пропагади, контрпропаганди та спецпропаганди.

4. Зміна системи урядування в Україні відповідно до національних традицій і звичаїв.

5. Реальна боротьба з корупцією і зведення її до мінімально допустимого рівня.

Чого я побоююся найбільше, так це коли спаде напруга висміювання Захарченка, і ідея “Малоросії” потихеньку вживлюватиметься в підсвідомість інфантильних українців за допомогою 25-го кадру та інших способів маніпулювання свідомістю.

Володимир Іваненко

Український Університет

20 липня 2017 р.

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: