ПРО ЗАХИСТ УКРАЇНСЬКОГО ДУХОВНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ І ПРОСТОРУ

Фейсбук нагадав про чиюсь ідею щодо ініціювання заборони Московського патріархату. Як ви розумієте, ініціатива ця – суто фейсбучна і, відтак, на фейсбучному цвинтарі й похована. А шкода…

Я давно – ще з початку 90-х років – уявляю ту неділю, коли українці дружно не пішли в церкви УПЦ МП. Але таке не трапляється. Процес, звичайно, іде, і російська агресія його прискорила, але все одно не так швидко, як хотілося б.

Очевидно, прискорити процес витіснення Московського патріархату з теренів України можна було б за допомогою широкого національного громадського руху не так проти УПЦ МП, як за створення єдиної Помісної церкви.

Це має бути не суто релігійний рух, який може лише загострювати протистояння між конфесіями, а загальногромадянський, який охопив би й ті сфери взаємин між церквами та суспільством (або суспільством та церквами), які виходять далеко за межі суто конфесійного життя.

Справа в тому, що йдеться не тільки про те, яку шкоду приносить Україні й українському суспільству Російська православна церква. Йдеться й про інші релігійні організації, які активно працюють в Україні на шкоду українському суспільству.

Я вже писав про те, що “русскій мір” впритул підійшов до захоплення давніших за християнство традицій і звичаїв українського народу. За роки незалежності в Україні постали численні рунвірівські й рідновірівські рухи.

Між цими рухами й християнством мають місце усякого роду тертя. І не тільки суто релігійного характеру, але й політичного.

З одного боку, спостерігаємо, як Московія взалася активно перетягувати рідновірство на себе, видаючи за свої традиції та звичаї, які там навіть не ночували, а також вигадуючи як питомо російські висмоктані з пальця єрідновірські” псевдовчення.

З другого боку, ці рідновірські й панславістичні проекти під різними соусами зайшли в Україну. Судячи з публікацій в інтернеті, ними активно опікуються спецслужби РФ. Деякі з цих проектів вельми успішно пристосувалися до українського життя – настільки успішно, що їх навіть важко запідозрити в неукраїнськості.

Таким чином, маємо два ворожих фронти, стратегічною метою яких є заволодіння душами українців і загальною душею українського народу (суспільства).

Православний фронт вибрав тактику наглого утримання в Україні того, що йому дозволила завоювати колоніальна політика Російської імперії й СРСР.

Рідновірівський фронт вдається до тактики м’якої дії, просочуючись у відповідні українські рунвірівські й рідновірівські організації й потаємно завойовуючи їх ізсередини.

Я не маю готових рецептів щодо того, як налагодити спротив Московії на духовному фронті. З огляду на принцип відокремлення церкви від держави, влада – навіть якби вона була стовідсотково україноцентричною – мало що може зробити в цій сфері. УПЦ МП ще можна прищучити за відверту антиукраїнську діяльність, а от другий фронт…

Найефективнішим поступком держави з цього погляду буде випрацювання й запровадження широкомасшабної Національної програми українізації України.

Однозначно, що головну роль у справі захисту українського духовного простору має взяти на себе українське суспільство через незалежні від держави освітньо-просвітницькі громадські інститути.

Тим часом вітаю усіх, хто святкує, з Різдвом Пресвятої Богородиці.

Володимир Іваненко

Український Університет

21 вересня 2017 р.