ПРО ЛОЯЛЬНІСТЬ ДО КРАЇНИ І СУСПІЛЬСТВА (Із спостережень за життям у США)

Працюючи над останніми нотатками з питань українізації, я намірився було вставити в текст один вельми промовистий приклад, але зрозумів, що опис його забере багато місця, а от окремим записом ця історія буде вельми повчальною.

Як ви вже зрозуміли із заголовка, йдеться про лояльність індивіда до суспільства й країни перебування.

Так-от, багато років тому прибився тут до мене один клієнт – молодий і підприємливий білорус. В США він опинився через одруження з юною американкою, з якою він познайомився в Бєларусі, де вона перебувала, здається, як учасниця Корпусу миру.

На час одруження й виїзду до Америки наш амбітний герой був у себе на батьківщині вельми заможною людиною. Розповідав мені, що з розпадом СРСР заснував він із товаришем компанію для надання сантехнічних послуг. За дуже короткий час фірма швидко виросла й налічувала 300 сантехніків. Для полегшення управління вони розділили її на дві юридичні особи.

І от цей успішний білоруський підприємець опиняється в США і намагається облаштуватися в нових умовах. Цілком природно, він улаштовується на роботу в аналогічну американську компанію, приглядається до тутешніх особливостей роботи сантехніків і мріє почати власний бізнес.

На цей момент і припало наше знайомство. Тому й було чимало розмов.

Поки мололий білорус працював в американській фірмі, все в нього складалося: мав хороший заробіток, радів стосункам з дружиною, будував плани…

З переходом на власне підприємництво у білоруса почалися проблеми. Підозрюю, що в нього не склалося з маркетингом послуг. Можливо, він вдався до некоректного переманювання до себе клієнтів фірми, для якої працював. Можливо, спрацювали і якісь інші чинники, що він не зміг утовпитися на досить залюднений ринок сантехнічних послуг.

Невдачі в підприємництві спричинилися до конфліктів із дружиною, а відтак до розпаду шлюбу.

Пару разів я бачився й розмовляв з чоловіком, коли він уже працював неповний робочий день продавцем у велосипедному магазині й мешкав на приватній квартирі, орендуючи кімнату в будинку, де жили такі ж, як він сам, бідаками.

У таких “гуртожитках” одинаки-бідаки, зайняті на роботі неповний день, мають багато часу для пива й балачок. Нашому героєві ці умови дозволяли розслабитися й вилити душу…

Гоноровий і гострий на слово білорус, однак, не замислювався над тим, що перебуває не вдома, а в гостях. Тому в суперечках із своїми співмешканцями на політичні теми почав аж надто критично висловлювати своє ставлення до країни свого перебування.

Місцеві одинаки-бідаки не стали вдаватися до радикальних методів розв’язання міжнародних конфліктів і захисту своєї батьківщини. Хоч могли б білорусові й морду набити. Судячи з його розповідей, я зрозумів, що він активно на таке напрошувався.

Політично толерантні американці знайшли спосіб не тільки пригасити антиамериканський запал новоявленого приходька, а й у непрямий спосіб вказати йому на двері.

Що вони зробили зухвальцеві? Хтось із співмешканців нашого героя тихо забрав (викрав) і, можливо, викинув у сміття його документи: “зелену картку”, американське водійське посвідчення, білоруський паспорт… Словом, білорус залишився без документів.

Звичайно, американські доменти можна було відновити. Водійське посвідчення – досить швидко. “Зелену картку” – за кілька місяців… Вердикт білоруського ж посольства був суворішим: будете їхати додому, ми видамо вам довідку!

Розчарований і зневірений в усьому, мій знайомець вирішив вертати домів.

Якщо на початку нашого знайомства він мав плани переправляти в Бєларусь джипи базової моделі (він був просто залюблений у них), то залишати США йому довелося з… велосипедом, придбаним замвигідну ціну в крамнмці, де він останнім часом працював.

* * *

Ця історія особливо цікава й повчальна на тлі численних розповідей українців, зневажених у своїй рідній країні і в своєму суспільстві з боку україноненависників, українофобів або просто “декласованих елементів” в особах усяких там офіціантів, касирів у супермаркетах, водіїв автобусів та ін.

Ситуація в Україні виправиться на краще лише в процесі українізації (див.дет.тут: https://www.facebook.com/groups/771863622990043/permalink/841000912742980/). І тоді представники цього прошарку суспільства самі стануть поборниками й захисниками України й українських цінностей. Так само, як американські бідаки з цієї історії.

Володимир Іваненко

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: