Не так давно в мережах широко обговорювалися публікації про снохачєство як явище російського соціального устрою (див.: “Снохачество” on @Wikipedia:
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BD%D0%BE%D1%85%D0%B0%D1%87%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE?wprov=sfti1. Більше тут: снохачество – Google Search
https://www.google.com/search?q=снохачество&ie=UTF-8&oe=UTF-8&hl=en-us&client=safari).
Роздуми над інтерв‘ю Вячеслава ІвАнова спонукали мене згадати декого із моїх поофесорів з Московського унівеоситету. Відтак спливло на поверхню пам‘яті ім‘я професора Владіміра Алєксандровіча Архіпова (див.: Архипов Владимир Александрович | Летопись Московского университета
http://letopis.msu.ru/peoples/3705, – а також тут: Архипов Владимир Александрович
http://www.hrono.ru/biograf/bio_a/arhipov_va.html; АРХИПОВ Владимир Александрович
http://yourdomain.com/critics/Arxipov.html).
Професор Архіпов читав нам лекції з історії російської літератури середини і другої половини 19-го століття і був одним із найкращих лекторів (див.: Профессор Архипов Владимир Александрович. Воспоминания Игоря Александровича Галкина
http://www.vadimgalkin.pp.ru/papiny_vospominaniya/professor_arhipov_vladimir_aleksandrovich/). Вирізнявся крутим характером і вільнодумством, за яке дев‘ять років провів у сталінських таборах.
Коли я вже був на четвертому курсі й вивчав наступні періоди розвитку російської літератури й журналістики, над професором Архіповим раптом заклубочилися якісь хмари.
Усю кафедру історії російської літератури й журналістики, завідувачем якої він був, щось ворохобило, але до нас, студентів, не діходили навіть плітки. Партком факультету проводив якісь засідання без участі студентів-комуністів.
Через роки, їздивши в Москву уже як викладач київського факультету журналістики, я нарешті довідався, що тоді сталося з В. Архіповим.
…У роки мого студентства професор Архіпов жив в одній квартирі із своїм сином. Закінчивши аспірантуру, Архіпов-молодший одержав призначення на посаду викладача якогось інституту в Казахстані…
З виїздом за розподілом виникла проблема: його дружина, невістка мого професора, категорично відмовлялася їхати з чоловіком до Казахстану.
Коли у неї вичерпалися усі формальні аргументи і далі вже нічим було аргументувати свою вперту відмову, виявилося, що вона була коханкою свого свекра, і цей роман давав їй більше втіхи, ніж життя з чоловіком.
Цей зв‘язок тривав досить довгий час, і я не думаю, що Архіпов-молодший не знав про це. Архіпов був родом з російської глибинки, де напевно побутувало снохачєство.
Я пишу про це на підтвердження того, що снохачєство було поширене не тільки в дєрєвєнському середовищі, а й серед інтелігенції, себто інтелектуальної еліти російського суспільства.
Очевидно, є й інші описані випадки снохачєства в російському елітному середовищі, і рано чи пізно ми матимемо не поодинокі випадки, а статистику.
Володимир Іваненко
Український Університет
8 жовтня 2017 р.