Послухавши інтерв‘ю Євгенія Кісєльова «Русскому ТВ в Канадє» (https://youtu.be/iXZFXvnkskw), хочу звернути увагу на нюанси, які стосуються українського інформаційного простору і функціонування в ньому системи ЗМІ.
ПЕРШЕ. Є. Кісєльов підтвердив мої побоювання щодо ризиків допуску (як через запрошення, так і політичний прихисток) російських журналістів на український медійний ринок, особливо на головні чи ключові ролі, оскільки і об‘єктивно, і суб‘єктивно навіть на підсвідомому рівні вони приносять в українське суспільство небажаний вплив російської інформаційної культури.
Так-от, Кісєльов тут прямо каже, що він знайшов в Україні значну частину своєї давньої і звичної аудиторії, яка напевно стала для нього благодатним грунтом для сіяння, вирощування і, отже, примножування впливу російської культури в українському суспільстві і на українське суспільство.
Досвід самого Кісєльова, а також Шустера та йому подібних, засвідчує, що такі гасарбайтери й політімігранти спричинюють небажані ризики для українського націєтворення й державотворення, тобто не приносять жодної користі для згуртування українського суспільства, піднесення його національної свідомості й громадянської відповідальності. Навпаки, вони тільки підточують здобутки самостійної України.
ДРУГЕ. На запитання про інформаційну війну Росії проти України Є. Кісєльов відповів, що кремлівська пропаганда в основному спрямована на внутрішні потреби і що її вплив на українське суспільство був і залишається незначним, в чому він, мовляв, переконався, коли почав працювати в Україні.
Симптоматично, що він послався на статистику охоплення інформаційного простору України власне російськими телеканалами, наголосивши на тому, що їхню ретрансляцію зрештою взагалі було припинено.
При цьому Є. Кісєльов навіть не згадав про те, що в Україні працює потужна мережа телеканалів, власниками яких є російські та проросійські олігархи, і заборона власне московських каналів фактично не змінила ситуацію на українському медійному ринку на користь України.
Це, до речі, засвідчує також, що Кісєльов не усвідомлює своєї русифікаторської ролі в українському інформаційному просторі, незважаючи на його антипутінську позицію. Зрештою, він навіть не зважив за необхідне вивчити українську мову, що є проявом традиційної для росіян неповаги до України.
ТРЕТЄ. Є. Кісєльов висловлює, безумовно, цікаві й справедливі думки про деструктивну пропагандистську роль телеканалу Russia Today у світовому інформаційному просторі, і в цьому контексті зауважує, що Україна не має такого потужного засобу протидії російській пропаганді.
Як тямущий аналітик, Кісєльов добре розуміє виклики, які постали перед Україною у зв‘язку з російсько-українською війною (він не боїться навіть називати цю війну війною), як і важливість протидії України московській пропаганді.
У цьому зв‘язку напрошується висновок (цю думку я неодноразово висловлював і раніше) про те, що Україна, даючи політичний притулок Є. Кісєльову, мала б використати його непересічний талант, багатющий пропагандистський досвід і його широку популярність на російському медійному просторі для організації й налагодження роботи потужного контрпропагандистського і спецпропагандистського каналу, який був би спрямований на окуповані частини території України, та, власне, й на саму Росію.
Певен, це був чи не найбільший прокол МінСтеця, який не додумався належним чином використати такий потужний ресурс. Ніколи не пізно повернутися до такого проекту і примусити російського політичного біженця відпрацьовувати свій притулок і максимально реалізуватися на звичному для нього інформаційному полі на благо не тільки України, але й майбутної демократичної Росії (якщо така можлива).
Зрештою, у такий спосіб було б знівельовано той негативний вплив, що його Є. Кісєльов свідомо чи несвідомо справляв і справляє на українське суспільство своєю участю в проектах на виразно проросійських каналах.
ОСТАННЄ, що не має прямого відношення до теми моїх нотаток.
Помітне місце в інтерв‘ю російсько-канадському телеканалу займає обговорення трирічної викладацької роботи Є. Кісєльова в КДБ (на штатній посаді).
Цілком можливо, що і в Афганістані він працював не тільки в ролі тлумача. Оскільки колишніх кадебістів не буває, не можна виключати, що і в Україні пан Кісєльов може працювати якще не резидентом ФСБ, то принаймні агентом впливу. Сподіваюся, СБУ відстежує його можливу нелегальну діяльність. Але й українське суспільство мало б ставитися до нього з великою насторогою. Іде ж війна…
Володимир Іваненко
Український Університет
Українська Світова Інформаційна Мережа
27 січня 2018 р.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 