Цікаво, як стереотипне бачення американської історії увійшло у підсвідомість більшості освічених людей і як незалежність США екстраполюють на досвід незалежностей інших країн, зокрема й України.
У ситуації із Сполученими Штатами, зауважте, йдеться про проголошення незалежності колоністів завойованих ними ж колоній від імперського центру, який власне був призвідцем тієї ж колонізації. Колоністи, які проголосили незалежність американських колоній від імперського центру – Великої Британії, не перестали бути колоністами і, отже, колонізаторами по відношенню до території і, ясна річ, щодо тубільного населення.
Американська революція якраз і здобула свободу для цих колоністів. Про свободу й суверенітет тубільного населення, а також рабів, яких було вже завезено сюди з африканських колоній та Ірландії і яких продовжували завозити, тоді не йшлося.
Революція 1776 року була початком існування незалежних державних утворень (штатів, проголошених на територіях британських колоніій) з метою забезпечення свобод, що їх перестали гарантувати держави в країнах Європи.
Це були особисті свободи власників виробників та власників маєтностей. На тубільців, рабів і навіть вільних невиробників відвойовані у Британської імперії свободи не поширювалися.
Отже, штати були становими державними утвореннями (звична для нас вимова походить не так від англійського state, як від німецького Staat, тобто стан. До речі, при виборі робочої мови Конгресу англійська перемогла німецьку з перевагою в один голос).
Мало хто знає, що перші тринадцять штатів (держав) для захисту спільних інтересів у боротьбі з Британською імперією об’єдналися в конфедерацію, і першою американською конституцією були Статті Конфедерації (Articles of Confederation).
Консолідуючи владу на рівні конфедераціі і на місцях, масони як рушійна сила революції й державотворення дуже швидко зрозуміли ризики конфедеративного устрою. Отож на час приходу до влади Джорджа Вашингтона визріла ідея тіснішого об’єднання штатів за подобою Об’єднаного Королівства (United Kingdom) на федеративних засадах. Обговорювалася навіть ідея коронування Вашингтона на… короля. Зрештою, зійшлися на заснуванні виборної посади президента.
Відтак було випрацювано й ухвалено Конституцію, яка закріплювала федеральний устрій Сполучених Штатів Америки з президентом на чолі і яка задекларувала гарантії свобод і можливостей самореалізації для індивіда приблизно у тому вигляді, що ми тепер знаємо.
Історичну відповідальність щодо індіанців (аборигенів, тубільного населення) американське суспільство та уряд США усвідомлять аж наприкінці 19-го століття, коли залишкам племен аборигенів (Native American tribes) було виділено землі (знані відтак як резервації) та повну незалежність в урядуванні; їхній суверенітет обмежується тільки тим, що подорожувати по світу вони можуть лише як громадяни США.
Становище і життя племен питомих американців в умовах США як федерації, які не є суб’єктом федерації, – цікава тема, але це вже предмет іншої розмови.
Що стосується рабів і рабства. Батьки американської державності задумувалися над цим питанням на особистому рівні, про що ми можемо довідатися з біографій того ж Дж. Вашингтона чи Т. Джеферсона. Але розв’язання цього питання на соціальному, закодавчому чи урядовому рівні затягувалося або зволікалося.
Формально Америка відмовилася від рабства після того, як покінчили з кріпацтвом (суть те ж рабство) країни Західної Європи (наслідок революцій 1848 року) та Росія (1861 рік).
Традиційна громадсаька думка (ще один стереотип) пов’язує скасування президентом А. Лінкольном рабства в США 1864 року з вислідом кровопролитної громадянської війни 1861 – 1965 років.
Насправді це не зовсім так, якщо не сказати: зовсім не так. Це не була війна між “нерабовласницькою Північчю” та “рабовласницьким Півднем”, як стверджувала чи й продовжує стверджувати мотивована історіографія. Це тим більше не була й війна рабів за своє звільнення, хоч нащадкам рабів і хотілося б тлумачити ту війну як визволення з рабства.
Звичайно, певною (але не вирішальною) мірою громадянська війна спричинилася й до формальної заборони рабства як однієї з форм дискримінації (див.дет.: Civil Rights Act of 1964″ on @Wikipedia:
https://en.wikipedia.org/wiki/Civil_Rights_Act_of_1964?wprov=sfsi1). Формально відмінене рабство фактично переросло в расове протистояння на цілих сто років поспіль.
До кінця нерозв’язана расова проблема тепер уже б’є по американцях іншим кінцем. Але це вже предмет іншої розмови.
А тепер повернімось до Громадянської війни 1861 – 1865 років. Ця війна була війною скорше за свободу територій, політичну й економічну самостійність штатів. Прихильники конфедеративного устрою, південні штати боролися за свою незалежність від федеративного центру; тому вони й називалися конфедератами. Північні ж штати відстоювали чинний федеральний устрій, і їм вдалося здобути перемогу й відтак відстояти “унію” (федерацію). До такого трактування схиляється тепер американська історіографія (див.: “American Civil War” on @Wikipedia:
https://en.wikipedia.org/wiki/American_Civil_War?wprov=sfsi1).
До речі, раби щбрали активну участь у боях по обидва боки фронту, і не тільки з примусу (бо раби), а й за переконаннями.
Війна була таки справді кривавою настільки, що американці залишили поля усіх битв незайманими – як меморіали, а братські могили загиблих з обох сторін сусідують одна з одною або тут же на полях, або на старовинних цвинтарях – однаково добре доглянуті нашими сучасниками.
Навіть через півтора століття та війна продовжує відкривати свої таємниці. І, здається, ми починаємо здогадуватися, чому упродовж майже двох третин століття конфедератів (південні штати) влаштовував федеративний устрій, а тут раптом їм закортіло далеко назад у прадідівські часи конфедерації. Чому?
Років п’ятнадцять тому один із біографів Лінкольна натрапив в архівах на документи, з яких опосередковано випливало, буцімто Лінкольн таємно виношував план нової редакції американської конституції, в яку замість федерального устрою закладалася ідея… унітарної держави. Оскільки він зміг здобути перемогу у тій війні, противники конституційних змін пішли на вбивство.
Прямих доказів того, що Лінкольн працював над новим варіантом конституції, немає. Документи або були знищені, або ж залишаються десь добре захованими.
Тим часом люди, які цікавляться містеріями в американській історії, смакують дивний перегук символів часів Лінкольна (середина 19-го століття) та Кеннеді (середина 20-го століття). (Див. дет.: Lincoln–Kennedy coincidences urban legend – Wikipedia
https://en.m.wikipedia.org/wiki/Lincoln%E2%80%93Kennedy_coincidences_urban_legend).
Юрій Луканов стверджує: “Незалежність особи давалася значно складніше, ніж незалежність території”.
Як сказати… За великим рахунком, мабуть, треба бути вільною, незалежною особою, щоб здобути, захистити і утвердити незалежність території. Власне, це ми й бачимо на прикладі Сполучених Штатів.
Володимир Іваненко
Український Університет
4 липня 2017 р.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 