Ціни на продукти в США низькі. Їх можна зіставити з українськими, скориставшись інформацією з сайтів, напр., giantfood.com, safeway.com, costco.com.
Мавши в пам’яті київські ціни, 1995 р. я був вражений, купуючи в Індіані дюжину (12 шт) яєце за ціною десятка. Тобто одно американське яйце було дещевше українського.
Ціни на харчові продукти в США могли б бути ще нижчими, якби уряд не стримував їх від зниження. Так, вам покажеться це дивним, але уряд Америки утримує ціни від демпінгу через обмеження фермерської діяльності: значній частині фермерів уряд фактично платить за те, щоб вони не обробляли належну їм землю. Тому в США можна побачити багато ферм, поля яких зарощені дикими травами.
У контексті обговорення цін на продукти треба враховувати й купівельну спроможність населення. Громадяни США, які мають нижчі від прожиткового мінімуму доходи, одержують урядові субсидії у вигляді талонів на продукти.
Ці продукти роздають через спеціальні розподільні пункти, продуктові запаси яких поповнюються, зокрема, й за допомогою т.з. Food Banks (продуктових банків). Останні – сфера, де соціальна функція державних органів співпрацює з харитативною діяльністю суспільства.
* * *
До речі, в США існує декілька мереж т.з. доларових магазинів, у яких ціни на товари тримаються на рівні $1.00, і лише деякі можуть коштувати більше.
Для бідних і незаможних є крамниці мереж “secondhand”, і це – не звичні для українців комісійні магазини (такі тут так і називають – consignment stores, і ціни в них можуть бути не такими вже й низькими).
Це – крамниці харитативних організацій (напр., Salvation Army – Армії спасіння), які збирають уживані речі у населення, чистять їх і виставляють на продаж за мінімальними цінами. За $1 – $2 тут можна купити добротні речі. Ба навіть невживані: є американці, які щось куплять, не одягнуть жодного разу, воно полежить у них якийсь час і відтак воно опиняється в накомплювачі пожертв.
Ось вам пару історій з мого купівельного досвіду.
Під час мого перебування в США восени ще 1990 року мої американські знайомі у штаті Мічіган повезли мене в один величезний магазин одягу скупитися перед від’їздом. То був не доларовий чи комісійний магазин – звичайний магазин нових товарів.
Ось що мене вразило у відділі, де продавалися джинси десятків брендів. Особливість торгівельної зали була в тому, що вішаки із джинсами стояли уздовж кожної з чотирьох стін зали (що було посередині не має значення для моєї розповіді). Що мені впало у вічі, так це ціни на товари.
Під однією стіною стояли вішаки із джинсами, бірки на яких вказували ціни в $40, під другою стіною (за годинниковою стрілкою) висіли джинси за цінами $20, під третьою – по $10 і під четвертою – по $4.
Можна було б подумати, що ціни залежали від якості товарів, брендів виробників, собівартості та ін. Найприкметнішим, однак, було те, що під усіма стінами висіли вироби одних і тих же фірм й тієї ж якості. Чому ціна на один і той же товар в одній залі відрізняється на порядок?
Мені пояснили механізм формування цін так: реалізаційний період товару за певною ціною становить певну кількість тижнів. Наприклад, місяць. Якщо джинси не продавалися за визначений час, вони перекочовували на вішаки з нижчою ціною. Так нереалізовані в певні строки товари опинялися в категорії найдешевших, а місце найдорожчих займали нові товари.
Тоді у мене виникло інше запитання: чому хтось буде купувати штани за $40, якщо тут же він може купити такі ж за $4? У відповідь мені пояснили, що є люди, які ніколи не куплять за $4 те, що їм по кишені за $40. З одного боку, це – їхня вірність своєму статусові, а з другого – усвідомлення того, що є в суспільстві ті, кому по кишені будуть лише штани за $4.
Отже, йдеться ще й про зрілість суспільства.
Другий епізод стосується мережі харитативних крамниць, в одну із яких у місті Фредерік (Мериленд) один час я унадився, побачивши, що там продають не тільки вживані, але й нові речі.
Тут розповім лише про костюми. Отже, на той час у мене був костюм, куплений в одному з великих американських магазинів за $275. Яким же було моє здивування, коли я побачий такий же костюм у Фредеріку за… $25! З бірками тієї ж фірми, від якої я мав свій костюм. Звичайно, я його собі купив…
Там було багато таких костюмів, але малих розмірів, і ми купили їх декілька, щоб переслати для хлопців-підлітків В. Данилейка.
Згодом я дістав пояснення цього феномену. Великі магазини, які не реалізували товари за певний проміжок часу, списують їх і передають як пожертву харитативним організаціям, які мають свої мережі крамниць для продажу товарів за низькими цінами.
Володимир Іваненко
27 серпня 2017 р.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 