Інтерв‘ю Соні Кошкіної з Андрієм Білецьким обговорено багато як загальних, так і окремих питань діяльності самого нардепа, його проектів – полку «Азов», «Національних дружин», політичної сили «Національний корпус», а також взаємин з іншими націоналістичними організаціями, зокрема – з об‘єднаннями «Свобода» й «Правий сектор» (див.: https://lb.ua/news/2018/02/21/390730_andriy_biletskiy_parlament_treba.html).
Основну увагу в цій розмові зосереджено на перезавантажуванні парламенту, яке А. Білецький вважає найактуальнішим.
С. Кошкінам нагадала співрозмовникові програмні засади Маніфесту націоналістичних сил, в яких перетрушування ВРУ не згадується, зате говориться про створення Балто-Чорноморського союзу, повернення ядерного статусу, вільне володіння зброєю для населення та створення єдиної помісної церкви.
А. Білецький пояснив, як йому уявляється відновлення ядерного потенціалу України та створення єдиної помісної церкви.
Деталізації зачеплених в інтерв’ю окремих тем досить, щоб зрозуміти, наскільки несистемно, ба навіть фрагментарно-ситуативно дивиться молодий політик на перспективи України і наскільки нетривка його ідеологія, яку він визначає як націоналістичну, будучи щиро переконаним у тому, ні його політична сила, ні «Свобода» та «Правий сектор» не вдаються до суто лівацьких радикальних дій і вчинків.
Це при тому, що один тільки полк «Азов» не раз уславився радикалізмом явно не традиціоналістського штибу, а марш «Національних дружин» є класичним проявом лівацтва, яке в кращому разі нагадує компартійно-комсомольські «народні дружини», а в гіршому – бойові загони націонал-соціалістів (прикметно, що ні одні, ні другі не були націоналістичними).
Я вже не раз писав про те, що Всеукраїнське об‘єднання «Свобода» так само позиціонує себе як націоналістичну політичну силу. ЗМІ також сформували в українському суспільстві уявлення про «Свободу» як радикальну націоналістичну партію. «Свободівці» активно послуговуються іменем Степана Бандери, червоно-чорним прапором та іншими атрибутами націоналістичного характеру. Своїми деклараціями і своїми діями «Свобода» демонструє лівацькі, ліво-радикальні настрої, які з націоналізмом мають спільне тільки одно – риторику.
У такий же спосіб проявився в українському суспільстві й «Правий сектор».
Отже, «Національний корпус», який, як і «Свобода» та «Правий сектор», вдається до націоналістичної риторики, посилається на імена Д. Донцова, Ю. Липи, М. Сціборського чи С. Бандери, з великою натяжкою можна віднести до справді націоналістичних, справді консервативних і справді традиціоналістстких політичних рухів.
Націоналізм – ідеологічна течія консервативного, традиціоналістського спрямування. Відтак і спектр політичних рухів так чи інакше має базуватися передусім на національних традиціоналістських підходах. Хай це буде націоналізм правого (консервативний націоналізм), націоналізм лівого (соціально орієнтований націоналізм) чи націоналізм центристського (поміркований націоналізм) спрямування.
Як і «Свобода», «Національний корпус» – політична сила з ліво-радикальними настроями, і тому він не вписується навіть у націоналізм соціально орієнтованого спрямування.
У Соні Кошкіної була можливість допомогти нам розібратися в політичній орієнтації народного депутата А. Білецького і його «Національного корпусу». Але вона цього не зробила.
Тим часом варто було б це зробити, спробувавши дістати від пана Білецького відповіді на наступні запитання:
1. Як він і «Національний корпус» бачить українську національну ідею?
2. Яку ідеологію сповідує «Національний корпус» і якою мірою ця ідеологія відображає українські національні традиції і звичаї, а відтак сподівання українського народу?
3. Як «Національний корпус» бачить стратегію розвитку українського суспільства та української держави? Куди партія та її лідер хочуть привести Україну через десять, двадцять, п‘ятдесят років?
4. Чи замислюється «Національний корпус» (або хоча б його інтелектуальна еліта) над питанням зміни соціального устрою в Україні, тобто переходу від устрою, нав’язаного російсько-імперським та радянським пануванням, до устрою, який базувався б на українських національних традиціях і звичаях?
5. Чи замислюється «Національний корпус» (або хоча б його інтелектуальна еліта) над питання зміни системи урядування в Україні, тобто переходу від старої радянської системи до нової, яка базувалася б на українських національних традиціях і звичаях?
6. Чи думає «Національний корпус» над проблемами українізації України, причому не в плані банального поширення української мови, а в плані українізації сутнісної через повернення до національних традицій і звичаїв, які включають і певні морально-етичні норми, одна із яких – жити по совісті?
Цих запитань було б досить, щоб побачити, наскільки україноцентричним є А. Білецький, а відтак і його новий політичний проект – партія «Національний корпус». Це також теми, які мали б бути висвітлені на сайті «Національного корпусу» (див.:
В Україні звикли так: з-поміж двох зол вибирати менше. Замість того, щоб відразу безпомильно налаштовуватися на добро. При цьому рішуче й категорично відмежовуватися від чужого і чуждого.
Розмову про те, яких змін потребує Україна, ведемо тут: https://m.facebook.com/Ukraine-System-Change-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0-%D0%97%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0-%D0%A1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B8-135393920538991/. Запрошуємо до участі!
Володимир Іваненко
Український Університет
22 лютого 2018 р.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 