Не плутайте інтелігенцію (явище суто російське, народжене у 19-му столітті, а потім за СРСР переформатоване в «рабочє-крєстьянскую інтелігєнцію») з інтелектуальною елітою нації. Це – не тільки відмінні поняття. Це – різні вагові категорії (https://www.facebook.com/volodymyr.ivanenko/posts/1962938207052844).
Зважте на те, що В. Стус писав про інтелігенцію в умовах радянської дійсності, коли іншого розуміння не могло й бути.
* * *
Якщо перейдете за посиланням до запису Дмитро Снєгирьов‘а (https://www.facebook.com/pravasprava/posts/1671475599576215), звернете увагу на нашу з ним суперечку. Мій опонент затявся доводити мені, хто першим застосував поняття інтелігенція (хоч слово появилося ще в давній латині), а потім звинуватив мене в прихильності до російських міфів.
Прикметно, що в цій суперечці мене ще й дуже інтелігентно дураком обізвали: в інтелігентів так заведено, коли вичерпуються аргументи.
Проблема, зрештою, не в походженні поняття і не в самому понятті (хай воно собі живе).
Проблема в тому, що поняття «інтелігенція» надто міцно прив‘язане до суто російсько-радянського явища, яке визначало й продовжує визначати стан інтелектуальної еліти українського суспільства, і, судячи з затятості мого опонента, нема на те ради.
Зрештою, кожен український інтелігент вільний думати що хоче, і якщо йому приносить задоволення належність до «трудової (чи робітничо-селянської) радянської інтелігенції», то ради на те немає.
Залишається відкритим лише питання про те, чи можна усю українську пострадянську інтелігенцію вважати інтелектуалами.
*
Філософ Сергій Секундант сказав газеті «День», що інтелігенція є найреакційнішою частиною українського суспільства (див.: http://m.day.kyiv.ua/uk/article/den-planety/shlyah-filosofiyi-zdorovogo-gluzdu).
Володимир Іваненко
Український Університет
6, 12 січня 2018 р.