І ВДОМА, І ЗАМУЖЕМ

Прочитав черговий текст пані, пардон – госпожі Olena Ksantopulos, заглянув у коментарі… Хльостко написано! Як завжди у нашої авторки виходить.

Не можна не погодитися з кожною висловленою думкою. Не можна не розділити праведний гнів… Усе так. Якщо брати в цілому. За великим рахунком. З погляду усього людства.

Якщо ж вчитатися і вдуматися в текст, прислухатися до його тональності, раптом ловиш себе на думці: А УКРАЇНА ДЕ?! Так, Україна тут згадується. Згадується навіть «українізація». У лапках. З прив‘язкою до ліво-радикальних псевдонаціоналістів. І з жовчю!

Не болить авторці Україна. Не болить… Бо хочеться їй бути і вдома, і замужем. Щоб і Україна Україною називалася, але щоб і «русскій мір» душу грів…

Я довго думав, що госпожа Olena Ksantopulos росте над собою. Порадів, коли вона почала постити свої тексти українською. Правда, у перекладах, зроблених чужою рукою. Випускниця філфаку «київського КДУ» якимось дивним чином не спромоглася вивчити українську.

Хоч я точно знаю, що кафедра російської мови університету досконало володіла українською. Навіть чистокровний росіянин професор Макаров, який на початку 90-х переїхав на Росію. «Незатишно мені тут тепер. Вирішив переїжджати…» – казав він мені вишуканою українською.

Сьогодні коментарі підказали розгадку. Наша авторка проявилася саме в коментарях. Посиланнями для підтвердження своєї правоти на сайт strana.ua, відомий своєю антиукраїнською спрямованістю. Не так давно мережі бурхливо обговорювали московські зв‘язки засновника сайту…

От тобі й маєш!

Уже сьогодні хтось у коментарях напише, що я – порохобот, як це вже робилося не раз, а російський графоман з Санкт-Ленінграду з довжелезним «журналістським» стажем слатиме мені в приват матюки, звинувачуючи мене в… шовінізмі.

Сама ж Olena Ksantopulos у дискусії зі мною не вступає. Не коментує й не вподобує мої записи, хоч я чимало разів поширював її нотатки. Не висловлює гніву на мене. Очевидно, не зреагує й на цей запис. Що ще раз засвідчить: вона – «дєвушка сєбє на умє» і знає, чиї завдання виконує.

Напевно вона вже давно записала мене до сонму націоналістів. Хай буде! Мушу лише відмежуватися від «ліваків». Погоджуся на ярлик, на якому буде означено: «поміркований націоналіст». Як на мене, такими мають бути щонайменше 50% українців, 25% хай будуть консервативними націоналістами (правими, значить), а ще 25% – соціально орієнтованими націоналістами (тобто лівими). Як французи, німці, поляки, литовці…

Це – цілком реальні речі. Треба лише підвищувати національну свідомість і громадянську відповідальність суспільства. Тоді не треба буде стрибати на інший бік історії. Вона у нас одна. Її тільки треба очистити від накипу московських міфів.

Володимир Іваненко

Український Університет

17 жовтня 2017 р.