БЕЗ УКРАЇНИ: «НОВИЙ КУРС УКРАЇНИ» ВІД ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО

БЕЗ УКРАЇНИ: «НОВИЙ КУРС УКРАЇНИ» ВІД ЮЛІЇ ТИМОШЕНКО

Wohin führt der Kanzler?

Юлія Тимошенко виступила з ініціативою перезавантаження України (дет. тут: НОВИЙ КУРС УКРАЇНИ – ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ФОРУМ). Форум, прес-конференція, заклик до співпраці з різними громадсько-політичними силами – навіть із опонентами й критиками…

Що ж, благородна ініціатива, особливо якщо виходити з того, що інші громадсько-політичні платформи й такого не роблять.

«Короною» ідеї «системних змін» в уявленні ЮТ є запровадження канцлерського способу урядування. Приклад тривалого перебування Ангели Меркель на верхівці виконавчої влади у федеративній Німеччині надихає.

ЮТ має намір стати «останнім президентом» України не тому, що вона справді хоче здійснити системні зміни. Вона щиро плекає надію на те, що побувши один строк «останнім президентом», вона стане першим українським канцлером. Ну, а канцлерство можна утримувати не один-два строки, а набагато довше – що й показує досвід Німеччини: фрау Меркель не перша з тих, хто засидівся на посаді…

У чому проблемність ініціатив ЮТ?

По-перше, всі вони за-по-зи-че-ні. Інакше кажучи, списані в інших. Скатані механічно. І це може стати і стане головним каменем спотикання: якщо ти не розбираєшся у суті речей, які запозичуєш, це – гарантія того, що у тебе нічого не вийде.

По-друге, запозичення мають еклектичний характер. «Вишеньку на торт» ЮТ поцупила у німців. Щось зкомуніздила у групи «Народний Суверенітет», про що нагадує нам В. Ткачук; Т. Дяків – у минулому активний діяч тимошенківець – мовчки спостерігає за тим, що відбувається. Частину своїх ідей ЮТ підхопила у нас… Словом, з миру по нитці – голому сорочка.

По-третє, ситуативність підходів лізе з усіх щілин. Тому проект ЮТ дуже нагадує Охрімову свитку, в латанні якої використовуються шматки не тільки із самої ж свитки, але й смокінга, але в результаті таки виходить Трішкін кафтан, від якого ЮТ старається триматися подалі, але з того нічого не виходить.

Чому так?

А відповіді тут дуже прості, і лежать вони в площині тих запитань, що їх я поставив перед ЮТ й «Батьківщиною», але відповіді так ми й не отримали.

Перше. ЮТ навіть не намагається сформулювати українську національну ідею, хоч само поняття озвучується. Всує. Для красного слівця. Бо справді – яким побитом українська національна ідея може проявитися у тому ж суспільному договорі чи у… німецькому канцлерстві? 

Друге. Партія «Батьківщина», як і її лідерка, сповідує ідеологію, яку практично неможливо визначити. Тому лінія партії робить зигзаги, які відповідають амплітуді коливання «ідеологічних» (без лапок тут ніяк) коливань лідерки, яка останнім часом здійснила паломництво до святих місць і заговорила про «християнську любов», але християнсько-демократичною «Батьківщину» так і не проголосила, хоч на роль німецьких християнських демократів вона й посилається. Ці зигзаги роблять такі повороти, що просто віртуозно обминають усе, що натякало б на українські національні традиції і звичаї, а відтак сподівання українського народу. Зрозуміло, що ідеологічна невизначеність розкриває безмежні можливості для популізму. Про україноцентричність у цьому контексті, мабуть, немає сенсу навіть згадувати.

Третє. На форумі навдивовижу часто звучало слово «стратегія» і багато словосполучень, у якому «стратегія» є ключовим словом. Однак бачення «Батьківщиною» стратегії розвитку українського суспільства та української держави залишилося неозвученим. Тому питання про те, куди партія та її лідерка хочуть привести Україну через десять, двадцять, п‘ятдесят років, залишається відкритим. Оскільки в програмі «Батьківщини» стратегія ніколи не прописувалася, а ЮТ ще від часів роботи в уряді Л. Кучми звикла до  флюгерної багатовекторності, то визначитися із стратегією неможливо навіть теоретично.

Четверте. Хоч багато розмов ведеться про «епохальні зміни» й «новий курс України», ЮТ говорить про якийсь новий «суспільний договір». З контексту її виступів можна зробити висновок, що йдеться про угоду між новою владою на чолі з канцлером та суспільством. При цьому власне суспільні відносини, тобто суспільний устрій, виходить, мають залишитися незмінними. Отже, демонтаж залишків авторитарно-триалітарного устрою, нав’язаного російсько-імперським та радянським пануванням, і формування якісно нового суспільного ладу, який базувався б на українських національних традиціях і звичаях, не передбачено. Нові договірні відносини, отже, будуть опиратися на старий лад.

П‘яте. Пропонуючи запровадження канцлерської форми урядування і не передбачаючи устроєвих/ладових змін на рівні суспільства, ЮТ залишає незмінним спосіб урядування, як він склався в умовах старої радянської системи. Відмінність полягає лише в тому, що інститут президента, який постав на вивільненому компартією місці, продовжує пізню традицію СРСР (часів Брєжнєва – Горбачова). ЮТ ж із своєю канцлерською ідеєю, зміщуючи центр ваги цілком на виконавчу владу, фактично пропонує відродити раніший більшовицький спосіб урядування (часів Леніна – Сталіна – Хрущова). Ця традиція цілком відповідає характерові ЮТ як особистості, схильної до… диктаторства або волюнтаризму. Отже, нічого нового, що відповідало б українським національним традиціям і звичаям, не запропоновано. 

Шосте. ЮТ багато й гарно говорить про українську мову, і її обіцянки мали б бути бальзамом на душі тих ситуативників, які мріють про максимально можливе поширення вживання української як державної мови. Очільниця «Батьківщини», ясна річ, не замислюється над проблемами українізації України в плані сутнісного повернення до національних традицій і звичаїв, які включають і певні морально-етичні норми, одна із яких – жити по совісті. З цього можна зробити висновок передусім про те, чому ЮТ вийшла з ідеєю запровадити німецький спосіб урядування в умовах збереженого радянського устрою. 

Є тут ще один надзвичайно важливий нюанс, який пояснює, чому українізація не потрібна ЮТ. Справа в тому, що українізація є рушійною силою піднесення національної свідомості й громадянської зрілості/відповідальності українського суспільства. Крім того, що це потребує значних інтелектуальних зусиль (затрати часу й коштів не будемо навіть обговорювати), українізація є невигідною для популістів будь-якого штибу, оскільки вона допомагає людям прозрівати, усвідомлювати себе людиною і розуміти суть речей. 

Тому цілком закономірно виникає сумнів у тому, наскільки взагалі можливо втілити в життя «новий курс України» з національно несвідомим і громадянськи незрілим суспільством.

Сьоме. Либонь, найважливішим питанням, яке потребує першочергової уваги й невідкладного розв’язання, є не тільки відбиття агресії Росії проти України, а перемога у цій війні: поразка означатиме кінець України й зникнення українського етносу.

Ефективне розв‘язання цього питання, звичайно, можливе за умови виконання тих завдань, про які сказано вище і які ЮТ із своєю партією має намір виконувати лише частково й ситуативно, залежно від обставин, або й зовсім не виконувати. Але мають бути обумовлені бодай у загальних рисах стратегія і тактика якомога скорішого і переможного закінчення закінчення війни. 

Прикметно, що ЮТ вписала в «новий курс України» навіть Будапештський меморандум, хоч досі її ця тема взагалі не цікавила.

Що пропонує пані Тимошенко? А нічого! Вона відбувається загальниками, обходячи гострі кути й переступаючи через шипи, використовуючи різного роду евфемізми, щоб не називати речі своїми іменами, наче сподіваючись, що проблема зникне сама собою, або просто пережидаючи лихоліття.

Восьме. Окремий розділ в «новому курсі України» від ЮТ присвячено боротьбі з корупцією, і вона передбачає подолати це ганебне явище кількома дієвими інструментами, передбачивши створення незалежних одна від іншої підсистем. У який спосіб це запрацює в умовах збереження радянського устрою, який, власне, є першопричиною корупції в нинішніх її проявах. 

При цьому ЮТ охоче ходить на телешоу й бере участь у дискусіях на телеканалах, які є не просто українобайдужими чи українобіжними, а відверто проросійськими – україноненависницькими й українофобськими. 

Тема підтримки і створення системи україноцентричних ЗМІ, яка уможливила б очищення інформаційного простору України від монополії кремлівської чи прокремлівської пропаганди, стимулювала б процеси українізації, піднесення національної свідомості й громадянської зрілості/відповідальності українського суспільства, здійснювала б інформаційно-роз‘яснювальну роботу щодо нагальності системних змін в Україні тощо, навіть не згадується ні Юлією Тимошенко, ні її однопартійцями – фахівцями в цій галузі.

Ініціюючи навіть зміни квазісистемного характеру й позиціонуючи себе при цьому як духовно натхненного політика, ЮТ сподівається, що українське суспільство забуло і вже не буде згадувати її бізнесово-корупційне минуле, її роль у фактичній здачі Криму на поталу російським агресорам і на інші непривабливі сторінки своєї біографії.

Кількість політичних прихильників і симпатиків Ю. Тимошенко зростає завдяки її популізмові й умінню справляти враження на публіку, і переконати критичну масу українського суспільства в тому, що ЮТ не є спасителькою України, практично неможливо. Тому у неї є досить високий шанс виграти наступні президентсткі вибори.

Очевидно, українські виборці мусять пожити за часу президентства Юлії Тимошенко, щоб узайве пересвідчитися у неспроможності її президентськмх амбіцій, побачити справжню суть її «команди» і ще раз набити свої лоби перед тим, як остаточно вмкреслити її з історії України.

Володимир Іваненко

Український Університет

20 – 22 червня 2018 р.

%d bloggers like this: