ЩЕ РАЗ ПРО ІСТОРИЧНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НАРОДУ

«В Україні не реалізовано право народу бути владою» (Володимир Черняк).

Пан Володимир Черняк – не єдиний, хто нагадує про це (https://www.facebook.com/vkchernyak/posts/496872850669883). Я відштовхуюся від нього як від фігури знакової в українському суспільстві. Сподіваюся, що він зрозуміє й підтримає мене в тому, що я зараз скажу.

* * *

Право народу на владу в Україні означено в Конституції. Навіть Конституція СРСР декларувала це право. Власне, ради народних депутатів, ще за задумом Леніна, мали реалізувати це право.

За радянської влади, за однопартійної системи й за «непорушного блоку комуністів і безпартійних» це право просто неможливо було реалізувати. Тому всі тоді голосували формально.

З появою альтернативних до КПРС партій (на кінець 1990 року їх було вісім) виникла й можливість вибору; перша така можливість, власне, появилася ще 1989 року, коли у Верховну Раду зайшли представники НРУ за перебудову і створили там свою фракцію «Народна рада», яка мала біля 25% голосів. 

На жаль, українське суспільство не скористалося і не користується тими можливостями, що їх надає багатопартійна система. 

* * * 

Можна, звичайно, усе списувати на олігархію й олігархічні партії, які узурпували владу в Україні. 

Вони навряд чи змогли б це зробити, якби українське суспільство було достатньо зрілим і згуртованим, щоб не допустити цього.

Тому, як не крути, треба говорити про історичну відповідальність суспільства, про історичну відповідальність народу.

Я вже писав про це у своїй статті «Історична відповідальність народу» (див.: https://www.facebook.com/volodymyr.ivanenko/posts/1851592254854107).

* * *

Очевидно, український народ за чверть століття не спромігся реалізувати своє право на владу ще й тому, що хоче це зробити у більшовицькому, компартійно-радянському форматі, який за три чверті століття перед тим продемонстрував свою цілковиту неспроможність.

Встановлений більшовиками суспільний устрій і система урядування трималися виключно на авторитарно-тоталітарних традиціях, що були продовженням традиції абсолютистського монархізму Московської імперії. 

В умовах багатопартійності, вільного ринку й навіть найнедосконалішої демократії ці нав‘язані українцям устрій та система урядування тим більше не можуть бути ефективними.

Тому жодні спроби реформувати, підмарафетитм систему не дають і ніколи не дадуть будь-яких позитивних результатів. Зате цей устрій і ця система легко надаються до використання українобіжним та злочинним силам, вирощеним компартійно-радянською номенклатурою.

* * *

Виходом із становища може бути лише ЗМІНА СУСПІЛЬНОГО УСТРОЮ (ЛАДУ) та ЗМІНА СИСТЕМИ УРЯДУВАННЯ (дет. див.: https://www.facebook.com/UkraineSystemChange/posts/139296363482080).

Для цього не потрібні революції й стояння на майданах. Для цього потрібна інтенсивна освіта й просвіта, інформаційна діяльність, спрямовані на піднесення національної свідомості й громадянської відповідальності як усього українського суспільства, так і кожного його члена зокрема.

Важливим кроком у цьому напрямі має стати широкомасшабна поетапна програма  системної УКРАЇНІЗАЦІЇ УКРАЇНИ (дет. див. тут: https://www.facebook.com/Ukrainization4Ukraine/posts/1681388002177143).

Першочерговими етапами цієї програми має стати УКРАЇНІЗАЦІЯ ОСВІТИ (йдеться не про мову викладання, а про українізацію її суті, її змісту), УКРАЇНІЗАЦІЯ ЗМІ (знову ж ідеться не так про мову та квотування, а про сутнісні аспекти діяльності ЗМІ), а також УКРАЇНІЗАЦІЮ ДУХОВНОГО ЖИТТЯ (виявлення й видалення із суспільства ворожих Україні центрів, які ховаюттся за шатами релігійних організацій, створення єдиної Помісної церкви та ін.).

Українське суспільство сподівається на те, що це зробить для нього держава. На жаль, систему урядування живлять політичні партії та рухи, які, судячи з їхніх програм і реальних дій, не мають навіть намірів розбудовувати незалежну й успішну Україну.

Отже, одним із наступних реальних кроків має стати випрацювання НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕОЛОГІЇ та створення на її основі якісно нових і справді ідеологічних партій консервативного, поміркованого й соціально орієнтованого типів.

Цим мала б зайнятися українська нацвональна інтелектуальна еліта, яку нам належить виокремити з української інтеоігенції, яка продовжує жити й творити в рамках, окреслених для неї компартійно-радянською номенклатурою.

Саме прив‘язаність до цієї традиції пояснює непродуктивність мереж інститутів НАНУ, галузевих академій, вишів, творчих і професійних спілок та асоціацій, а також усіляких товариств.

Я свідомий того, що в умовах України надзвичайно важко проростати будь-якому справді незалежному новому інтелектуальному рухові чи ініціативі.

Тому є сенс і необхідність повернути свій зір на свідове українство, на діаспору, передусім – на ті ініціативи, які є україноцентричними й незалежними від офіційних впливів.

Володимир Іваненко

Український Університет

19 листопада 2017 р.

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: