ДЕКОМУНІЗАЦІЯ, ДЕКОЛОНІЗАЦІЯ…

В Україні заговорили про деколонізацію (див.: У Києві говорили про імперську спадщину в Україні та що з нею робити – https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/u-kyyevi-govoryly-pro-impersku-spadshchynu-v-ukrayini-ta-shcho-z-neyu-robyty; https://www.facebook.com/1217668243/posts/10213882000063640?sfns=mo; https://www.facebook.com/100000100524358/posts/2565425330137459?sfns=mo)…

Як би не вийшло так само, як і з декомунізацією: зовнішні атрибути комунізації прибрали, а «радянський лад» як стояв, так і стоїть непорушно.

Не відбулося зрушень у ментальності українського суспільства: рівень національної свідомості й громадянської зрілості/відповідальності залишається на гранично низькому рівні.

Підтвердженням цього є нинішня президентська кампанія з кількісними і якісними показниками як кандидатів на президента, так і симпатій/антипатій електорату.

Загляньте лишень у життєписи та програми кандидатів, а також задумайтеся над статистикою будь-яких соціологічних досліджень.

Совок у головах українців, нанесення нової штукатурки на будівлю «радянської влади» у планах кандидатів на президента… Навіть тих, хто здатен мислити системно, але не мислить.

Хтось грається націоналістичною риторикою без грана національної ідеології в глибинах світогляду і в душі. Хтось прагне зберегти Малоросію, а комусь нарегло будувати УРСР із столицею за порєбріком…

Ви думаєте, що в разі перемоги на виборах ЗєКоМанди не почнеться повернення на постаменти ленінів і дзержинських, назв населених пунктів та вулиць?

Яка «декомунізація»?! Яка «дерусифікація»??!! Яка «деколонізація»???!!! Коли «політичні втікачі» з путінської Московії знаходять на українських теренах «прівичную аудіторію» (Є. Кісєльов) для пропаганди усе того ж «радянського способу життя».

***

Вас не насторожує те, що серед перелічених вище «де-» ніколи не зринає поняття «дерадянізація»?

«Пєрєстройка», ініційована М. Горбачовим, мала на меті, між іншим, декомунізацію через навішування на радянську владу маски з «чєловєчєскім ліцом».

Робилося це методом, який у народі назвали «законом тайги». Це коли нагорі гуляють вітри «пєрємєн» і все шумить змінами ситуативного характеру, а внизу – могильна тиша…

На початку осені 1989 року трапилося мені брати участь в одній всесоюзній нараді з питань вищої освіти у Владивостоці. Так-от там виступав з промовою перед нашою невеликою аудиторією якийсь високопосадовець (завідувач відділу чи цілий галузевий секретар) із Приморського крайкому КПРС.

Одно мені запам‘яталося із виступу того компартійного діяча Далекого Сходу, економічно на той час уже більше орієнтованого на Японію (кількасот кеме до Токіо і тисячі кеме до Москви!), який сказав:

«Там, в Москвє – пєрєстройка, пєрєстройка, пєрєстройка, а у нас тут совєтская власть стоіт прочно».

Тривкість радянської влади робить Росію такою, як вона є. Тривкість радянської влади в Україні тримає українців та українську державв на московському налигачі, і ніяка декомунізація та деколонізація цей налигач не перетре.

Радянський устрій виявився найміцнішою структурою з усього, що створили більшовики. Монополія компартійної ідеології зникла. Традиції тотального силового контролю за мізками через надпотужні спецслужби, хоч в повільно, але руйнуються. А от «совєтская власть стоіт прочно».

Прикметно, що за межами СРСР противники радянського режиму називали себе антикомуністами й антибільшовиками (згадайте, наприклад, Антибільшовицький блок народів). В СРСР же дисидентіа називали одним словом – «антісовєтчік(і)»/«антирадянщик(и)».

Характерно, що повернувшись із тюрем, таборів та поселень і включившись у процеси «демократизації» й нових «національно-визвольних змагань» (кінець 80-х), вийшовши на «парад суверенітетів» (1990), запаморочені ейфорією несподіваних незалежностей (1991) «антирадянщики» навіть не усвідомили, що найбільшим злом був і залишається «радянський устрій».

«Радянський устрій» (авторитарно-тоталіталітарний лад з адміністративно-командним способом урядування) – це залізо-бетонний кістяк надзвичайної міцності. Ви можете декомунізовувати й деколонізовувати його фасад, змінювати конфігурацію архітектурного оздоблення («політичну систему», «державні інститути»), змінювати кольори (з червоного на синьо-жовтий) і тексти картах чи табличках (назви країни, області, міста, вулиці)…

Будівля все одно стояла, стоїть і буде стояти. Допоки ви не зрозумієте, що проблема не у фасаді, меблях та іншому начинні, а в конструкції. І байдуже, який ви дах на неї поставили, який фасад на неї навісили, у які кольори розцяцькували, якими меблями обставили…

Цього не усвідомили свого часу дисиденти-антирадянщики. Що вже тоді говорити про перефарбованих з червоного на синьо-жовте націонал-демократів? Мовчу про порожевілих комуністів-соціалістів…

Ну, а що стосується наших зарубіжних друзів – як лібералів, так і консерваторів, – то для них це було, залишається і ще довго буде залишатися незбагненним і поготів.

Зверніть увагу ще й на такий нюанс, що саме «зміна державного ладу» є однією із найбільш криміналізованих статей на всьому пострадянському – і все ще радянському! – просторі. Загадково?

Загадкою для мене залишається інше. Як так вийшло, що мій дід із трикласною церковно-парафіяльною освітою, читаючи газету «Правда», розумів це, а сонм дисидентів-інтелектуалів та прогресивних мудреців з ученими ступенями це збагнути не могли тоді і досі не можуть? Хоч усе – очевидне, і чим дорослішою стає деградація українського суспільства і незалежної України – усе очевиднішим.

Мітку антирадянщика я успадкував від свого діда. Зв‘язки з шістдесятниками і, зокрема, з дисидентами довершили формування мого світогляду, який я визначаю як «поміркований націоналізм».

***

Для мене було очевидним на переломі 80-х і 90-х і відтоді стає все очевиднішим, що Україна потребує СИСТЕМНИХ ЗМІН, і ці зміни мають початися з широкомасштабної системної українізації.

Тому я й кажу: ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ФРОНТ СИСТЕМНИХ ЗМІН – єдина можливість розбудови України. Ініціюйте створення Фронту і Рухів, запропонованих нами! (Більше тут: https://www.facebook.com/2194892174170188/posts/2194913770834695?sfns=mo.)

Як і мій дід, незважаючи на вплив дисидентського руху, я не був і не є прибічником радикальних дій і тим більше – насильницької зміни будь-якого режиму. Так що ті, хто, можливо, вбачає у моїх публікаціях «заклики до силового повалення влади», можуть заспокоїтися: ні шибениця, ні гільотина, ні «куля в лоб» нікому не загрожує.

Моя ідея (якщо хочете – моя ідея-фікс) зводиться до того, щоб перш за все здійснити трансформацію свідомості українського суспільства в цілому і кожного його члена зокрема. Відтак зовнішні прояви колонізації, русифікації, комунізації й чого там ще зникнуть самі собою – «як роса на сонці». А стратегічним наслідком цієї трансформації стане закономірна й природна зміна суспільного ладу та його атрибутики.

Трансформація свідомості українського суспільства, а відтак і – підкреслюю! – закономірна органічна зміна суспільного устрою й системи урядування, на моє переконання, можуть і повинні відбутися за допомогою масованої українознавчої освіти й просвіти та ефективної роботи україноцентричної системи ЗМІ.

Володимир Іваненко

Український Університет

Міжнародна Фундація Лідерства

15 березня 2019 р.