СУСПІЛЬНИЙ УСТРІЙ І КОНСТИТУЦІЙНИЙ ЛАД

Історик Тарас Чухліб у грайливій формі пише:

«Конституційна криза у кожній державі світу завжди призводила до зміни конституційного ладу цієї держави».

Вважаючи це історичною аксіомою, історик задає співвітчизникам запитання:

«Дорогі мої земляки, яким Ви особисто бачите майбутній змінений конституційний устрій нашої країни — ми будемо Республікою, Олігархатом, Монархією, Конституційною Монархією чи Гетьманатом? Га? Чи вам усе похрін?»

Перелічені автором як «конституційні устрої» Республіка, Олігархат, Монархія, Конституційна Монархія чи Гетьманат, за великим рахунком, устроями не є.

Це скорше за все форми організації державних інститутів, способи урядування, які можуть використовуватися по суті за будь-якого суспільного устрою. Перелічені «конституційні устрої», до того ж, накладаються один на інший.

Очевидно, що «конституційний лад» чи «конституційний устрій» як спосіб урядування є породженням або частиною чогось більшого, що склалося природним чином, поза волею людей і є вічною цінністю для кожного окремого народу.

Таким може бути СУСПІЛЬНИЙ ЛАД, СУСПІЛЬНИЙ УСТРІЙ, який обумовлює психотип того чи іншого народу, його менталітет, особливості взаємовідносин між людьми та ін.

Офіційна історія визначає рабовласницький лад, феодалізм, капіталізм, соціалізм та ін. і на основі цього розглядає способи і форми державотворення, а отже й інститутів держави.

Прикметно, що рабовласницький лад дає нам приклади як республіканського, так і монархічного способу урядування.

Так само і феодалізм був грунтом, на якому розвивалися не тільки абсолютна чи конституційна монархія, але й республіканські форми урядування. В умовах феодалізму, зокрема, проявилася й така республіканська за природою форма урядування, як гетьманат.

На зміну феодалізмові прийшов капіталізм, за якого в багатьох країнах цілком успішно розвиваються як республіканські, так і монархічні способи урядування. Більше того, деякі країни повернулися до «конституційних монархій».

Соціалізм же, який, здавалося б, формально надається до республіканського способу урядування, насправді проявився як авторитарно-тоталітарний устрій, явивши адміністративно-командний спосіб урядування і породивши диктатуру якщо не окремої особи (як за абсолютистської монархії), то групи людей (політичної партії, олігархату).

Українська традиція організації суспільного життя не вписується в жодну із цих концепцій. Мабуть, саме тому на теренах України не було рабовласництва, феодалізм мав свої особливості, капіталістичні відносини практично обійшли українців стороною, а от соціалізм пройшовся по українському народові неймовірно важким катком, забравши десятки мільйонів життів і майже повністю зруйнувавши те, що залишалося від традиційного для нас укладу життя…

Останнім часом цікаві до історичних глибин автори підказують нам, що до визнаного офіційною історичною наукою рабовласницького суспільного устрою на теренах України існував не якийсь там «первісно-общинний лад», а добре структурований розвинутий суспільний устрій.

Традиції і звичаї, закорінені в тому устрої, зберігалися упродовж тисячоліть, унеможливлювали панування рабовласництва, робили «м‘яким» феодалізм, уберегли від «молоха» капіталізму і зазнали серйозних втрат лише за авторитарно-тоталітарних соціалістичних режимів, які поставили за мету повне знищення України й українців як унікального явища.

Ці традиції і звичаї характерного саме для нас суспільного устрою роблять українців «бездержавною нацією», оскільки українці в принципі не мають потреби у державі в такому вигляді, як вона склалася в умовах суспільних устроїв, які апріорі є чужими для нас.

Очевидно, що з розв‘язання саме цього питання і треба починати, а потім уже говорити про «конституційний устрій» як спосіб урядування та гетьманат як інструмент цього урядування.

1 листопада 2020 р.