
Текст Анатолія Марущака — типова позиція українця як наївного романтика, який мріє про «народовладдя», геть не усвідомлюючи і навіть не намагаючись увімкнути здоровий глузд, щоб зрозуміти, що на омріяне народовладдя, тобто на республіку (спільну справу) спроможне лише суспільство з високим рівнем національної свідомості й громадянської зрілості.
Нічого дивного в тому, що його записи підтримують такі ж наївні романтики, які переконані, що їхню мрію має втілити в життя їхня влада або що хтось іззовні прийде й принесе їм народовладдя на блюдечку із жовтоблакитною облямівкою. Відмінність між коментаторами лише в тому, що одні налаштовані сидіти й чекати, інші ж хочуть тепер і тут.
При цьому вони не хочуть засукати рукави й почати бодай щось робити.
Хочете українську Україну? Об‘єднуйтеся в Рух за українізацію, творіть осередки і спільними зусиллями українізуйте освіту, ідіть з просвітою до тих, хто не усвідомлює себе українцями, створюйте україноцентричну систему ЗМІ, українізуйте владу і т.ін.
Хочете самоврядування? Відновлюйте національні традиції і звичаї, об‘єднуйтеся у Всеукраїнський козацький рух, очищайте себе і Україну від «шароварщини» (етнографізму) й «генеральщини» (російської імперської традиції чинопоклоніння) й творість суспільство самодостатніх вільних і сильних духом людей.
Хочете підтримки з боку зарубіжного українства, діаспори? Об‘єднуйтеся в Рух світового українства, щоб спільними зусиллями творити українську націю і українську державу так, як це роблять євреї, або хоча б так, як це роблять поляки чи литовці.
Повне народовладдя, скільки ви про нього не теревенили б, навіть теоретично неможливе в умовах авторитарно-тоталітарного радянського устрою, в якому продовжують жити українське суспільство і Україна. Поки совок залишатиметься ментальною основою українського суспільства, доти існуватиме і «влада рад» з її «диктатурою пролетаріату» (совків) та «демократичним централізмом» (адміністративно-командним способом урядування).
Реформи й ситуативні намагання щось «покращити» є не більше, ніж косметичний ремонт споруди, в якій прогнили підвалини й каркас (короб). Тому нагальною є зміна суспільного ладу. На зміну радянському устроєві має прийти лад, заснований на національних традиціях і звичаях. Це можливо лише через системні зміни. Ось для чого названі вище й неназвані Рухи мають об‘єднатися у Всеукраїнський Фронт Системних Змін, в надрах якого народяться якісно нові україноцентричні ідеологічні партії, які й очолять ходу до справжнього народовладдя.
Без науково обгрунтованої концепції неможливо випрацювати програми, розписати сценарії й організувати виконання завдань і досягнути мети. Це все коштує зусиль і часу, матеріальних затрат. Українці, на жаль, не цінують чужу працю, обурюються, натикаючись на інформацію про те, що знання через освіту й просвіту чогось коштують.
Тому в сучасному українському суспільстві процвітаж таке характерне явище, як халявність. Люди хочуть усе безоплатно, на халяву. Одним із проявів цього є крадіжки — як матеріальні, так і інтелектуальні. Інтелектуальні крадіжки — плагіат — стали визначальною рисою сучасної пострадянської української інтелігенції. Їм простіше вкрасти чи віджати, ніж визнати пріоритет іншого. І це є великою перешкодою для нашого поступу.
Рейдерство не робить успішною економіку. Інтелектуальне рейдерство тим більше безперспективне: без участі автора ідею чи концепцію неможливо реалізувати. Тому зазвичай використання чужих ідей і концепцій обертається демагонією, базаром та іншими діями, які не дають жодних результатів, а лише шкодять справі.
Не дивно, коли наші вороги вдаються до таких методів для дискредитації нашої спільної справи. Прикро, коли несвідомі, але самовпевнені патріоти своєю пустопорожньою балаканиною фактично підживлюють процес деградації суспільства.
Ось і А. Марущак виступив з ініціативою «в славному місті Василькові створити Всеукраїнську Школу Світоглядної Зрілості», очевидно, згадавши ініціативу понад десятирічної давності (див.: «Червона Калина: Всеукраїнський Рух За Громадянську Зрілість»). Якщо тоді ідеєю не зацікавилися і залишили її нереалізованою, це не означає, що її варто актуалізувати, коли реалії суспільного життя України вимагають інших, вагоміших, системних підходів.