У Києві презентовано книжку «Лібертаріанська перспектива: Від посткомунізму до вільного суспільства», видану російською та українською мовами. Пишуть, що «книжка поєднує роботи трьох авторів — Валентина Хохлова, Володимира Золоторьова та Сергія Башлакова. Це самостійні роботи, пов’язані лише спільним предметом — лібертаріанством. Валентин Хохлов представляє лібертаріанський погляд на основні проблеми політичного порядку денного. Окремий текст присвячений бажаним із лібертаріанської точки зору конституційним змінам. Третій текст — огляд програм найбільш впливових лібертаріанських партій». Авторів відрекомендовують так: підприємець, співвласник Групи компаній MTI (Сергій Башлаков), лідер громадської думки (Володимир Золотарьов) та доктор економічних наук (Валентин Хохлов).
Докладнішу інформацію про видання подає у своїх нотатках Сергій Рачинський (Про лібертаріанську перспективу для України вже можна прочитати). Очевидно, що книжка потребує уважного ознайомлення й виваженого осмислення. Тим часом можна говорити про актуальність і доцільність популяризації в Україні лібертаріанської ідеології в принципі.
Лібертаріанство, як і будь-яка інша ідеологія, безумовно, заслуговує на уважне й уважливе дослідження. Наскільки серйозним обговоренням лібертаріанства є обговорювана книжка, можна судити з того, що всі три автори є аматорами в царині ідеологічних студій, і їхнє бачення лібертаріанства як перспективи для України є суб‘єктивним і переслідує явно популяризаторську мету.
Ідейно-тематичне спрямування «Лібертаріанської перспективи» чітко проглядається уже в самій назві: якраз у лібертаріанстві бачать вони майбутнє України.
Як ідеологія людиноцентрична й індивідуалістична, лібертаріанство, здавалося б, добре вписується в український контекст і є суголосним менталітетові українського народу. Справді, чому б нації, яка має давню традицію бездержавності, не запропонувати лібертаріанську ідею вільного суспільства?
Так, ідея вільного суспільства – заманлива, і вона цілком відповідає ментальності українського народу, але лібертаріанська перспектива таїть у собі набагато більше ризиків, ніж обіцяних/сподіваних позитивних результатів.
По-перше, лібертаріанство як модерна ідеологія може бути продуктивною лише у високо розвинутому суспільстві. Наразі ми не можемо назвати жодну успішну країну з великої сімки чи навіть двадцятки, в якій лібертаріанство було б панівною ідеологію і спричинилося б до успішного поступу цієї країни.
Рівень національної свідомості й громадянської зрілості/відповідальності українського суспільства, на жаль, занадто низький для того, щоб сприйняти лібертаріанство як ідеологію й використати її як націєтворчий і державотворчий фактор.
Більше того, лібертаріанство відіграє в українському суспільстві деструктивну роль, оскільки ворожі Україні й українській справі, українському націєтворенню й державотворенню сили неодмінно використають і вже використовують лібертаріанство як «троянського коня».
Невипадково ж для завоювання підтримки більшості електорату «зелений більшовизм» активно послуговувався лібертаріанською риторикою під час президентських, а потім і парламентських виборів в Україні. Прийшовши до влади, партія «Слуґа народА» застерегла, що її ідеологія насправді лібертаріанською не є.
По-друге, історичний досвід засвідчує, що будь-які імпортовані в Україну ідеології не мали перспективи або проявилися як руйнівні, якщо вони не спиралися на національні традиції та звичаї.
Хоч лібертаріанство як ідеологія й має західне коріння і пов‘язане з ідеєю прав і свобод людини, в Україну воно прийшло через російське культурне середовище, якщо не сказати ще категоричніше: в Україну цю ідеологію занесли адепти або симпатики «русского міра».
Прикметно, що й автори книжки не демонструють україноцентризму у своїй діяльності в цілому і, звичайно ж, навіть не намагаються прив‘язати лібертаріанство до українських національних традицій та звичаїв. Це означає, що метою поширення лібертаріанства в українському суспільстві для них є не перетворення України на успішну державу, а забезпечення можливості домінування російської культури над українською, російськомовної меншини над україномовною більшістю.
Тому зовсім невипадково на обкладинку книжки винесено символ і слоган американських лібертаріанців: «Don‘t tread on me» («Не утискай мене»). При цьому популяризатори лібертаріанства не враховують (ігнорують або навіть не мають про це уявлення), що символіка й мотто історично мають інше значення, ніж вони вкладають у нього.
Хай буде відомо лібертаріанцям в Україні, що символіка й слоган, які вони беруть собі на озброєння, є одним із перших прапорів США, використовуваним повстанцями як символ американського патріотизму (sic!), незгоди з урядом або підтримки громадянських свобод.
Отже, панове адепти лібертаріанства в Україні, якщо ви не демонструєте свого україноцентризму, не прив‘язуєте ідеї лібертаріанства до національних традицій і звичаїв українського народу, ви свідомо чи несвідомо перетворюєте лібертаріанство на «троянського коня» «русского міра».
Небезпека саме такого використання лібертаріанства як ідеології підтверджується ще й тим, що змайстрований у Кремлі проект «Новоросії», який передбачав відшматування від України восьми південносхідних областей, але був зупинений на окупації Росією Криму та частини Донбасу, так само послугується символікою, поцупленою ув… американців.
Не віриться? Погляньте на прапори т. з. Новоросії та американських конфедератів. В російському інформаційному просторі активно мусується тема, чому проросійські сепаратисти взяли собі на озброєння символіку американських конфедералістів (див., напр.: Флаги конфедерации. Почему флаг Новороссии и флаг Конфедеративных штатов Америки так похожи?).
Дивує у цьому випадку одне: як послідовний і жорсткий російський антиамериканізм, набагато радикальніший за радянський, уживається з банальним і бездумним запозиченням («злизуванням») американських ідей і символів?
Мудрі люди в західному світі, які не мають українського коріння, але прискіпливо відстежують перебіг націєтворчих і державотворчих процесів в Україні, зауважують, що за нинішніх обставин найпродуктивнішою для українського суспільства й України може бути лише ідеологія націоналізму.
З «легкої руки» Москви, ідеологія українського націоналізму дискредитована не тільки зовнішніми, але й внутрішніми факторами. Громадсько-політичні сили в Україні, які позиціонують себе як націоналістів і активно послуговуються націоналістичною риторикою, але нічого не роблять для розвитку й популяризації в суспільстві націоналістичної ідеології на засадах консерватизму чи традиціоналізму, а отже згрунтованої на національних традиціях і звичаях, по суті створюють сприятливі умови для просування в українське суспільство чужих і чуждих йому теорій без будь-якої спроби бодай у якийсь спосіб пристосувати їх до місцевих умов.
Упродовж тривалого часу ми закликаємо до випрацювання україноцентричних ідеологічних теорій, на основі яких формувалися б україноцентричні ж громадсько-політичні рухи й партії, здатні об‘єднувати (а не роз‘єднувати) українське суспільство.
Судячи з того, як активізуються українобіжні й українобайдужі сили, намагаючись утвердити свої позиції й посилюючи популяризацію/пропаганду своїх ідей, маємо не тільки доводити непродуктивність їхніх теорій для українського націєтворення й державотворення, але й виправьовувати та пропонувати суспільству якісні україноцентричні ідеології, здатні згуртувати й надихнути його (суспільство) на так важливі для України системні зміни.
16 грудня 2019 р.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 