МЕЛЬНИЧЕНКО СКАРЖИТЬСЯ НА ЗМОВУ США І ЛИТВИНА ПРОТИ ЙОГО ПЛІВОК

Коментар до публікації

Ну, от! Микола Мельниченко завів уже балачку про змову США (укупі з їхнім ФБР) і Володимира Литвина (треба думати – як колишнього голови апарату президента України) „проти його плівок”.

Свята наївність… США мають досить і своїх власних проблем, щоб відволікатися на такі дрібниці, як проблема аутентичності якихось там фонозаписів у кабінеті президента України – країни, яка перебуває на периферії європейських інтересів США. Можливо, що ФБР давно приглянулося б до тих записів, якби Леонід Кучма та його співрозмовними обговорювали план здійснення якогось терористичного акту на території США.    

Незалежна чи „залежна” еспертиза на аутентичність, про необхідність якої постійно говорять ті, хто повинні, але не хочуть зайнятися розслідуванням і якої так добивається Микола Мельниченко як „герой” так званого „касетного скандалу”, – останнє, що нам потрібне для того, щоб здати справу в архів.

Я усе більше переконуюся в тому, що пан Мельниченко просто спекулює на справі із своїми плівками.  Кілька років тому під час зустрічі з ним у США я радив йому опублікувати розшифровку плівок окремою книжкою (ідеально –  з додатком живих голосів на компакт-диску), як це зробив би кожен сміливий журналіст чи письменник-публіцист, а там уже нехай само суспільство й історія розбираються, що там правда і що фальш, хто прав і хто винуват.

Я більш ніж переконаний, що звичайне оприлюднення записів М. Мельниченка уже давно поставило б усе на свої місця. Публікація записів нарешті розв’язала б язики фігурантам «плівок Мельниченка»: зрештою, вони мусили б якось виправдовуватися або пояснювати свою поведінку. Публікація записів також пролила б світло на особу самого пана Мельниченка. 

М. Мельниченко тоді відповів мені, що не може піти на оприлюднення своїх записів заради „нерозголошення секретів України та Росії”, а також щоб „не травмувати” тодішнього опозиційного лідера Віктора Ющенка, який фігурує на плівках як прем’єр.

Я йому сказав, що його аргумент не є переконливим з однієї простої причини: про які б таємниці України на тих плівках не йшла мова, вони вже давно не є таємницями як в Україні, так і особливо за її межами. Що ж стосується таємниць Росії, то в наших інтересах як патріотів України є оприлюднення будь-яких секретів Росії, надто ж тих, які тією чи іншою мірою зачіпають інтереси України та її громадян (зокрема, й „героїв” цього „касетного скандалу”). 

Що ж стосується В. Ющенка, сказав я тоді М. Мельниченку, то тим більше немає чого боятися за його репутацію. Якщо записи засвідчують його порядність, то це тільки на додасть йому авторитету. Якщо ж записи свідчать про те, що він нічим не вирізняється з-поміж інших фігурантів „касетного скандалу”, то це буде на користь усім нам – суспільству і громадянам України.

Оскільки пан Мельниченко залишився при своїй думці й продовжує нагнітати атмосферу навколо цього „касетного скандалу”, цілком можливо, що саме таку роль відвели йому ті, чию волю виконував і продовжує виконувати колишній майор.

Що М. Мельниченко діє несамостійно – це однозначно. Досить поспілкуватися з ним годину – другу (а я провів у розмовах з ним більше), щоб переконатися, що за освітнім і інтелектуальним рівнем колишній майор явно не тягне на самостійного гравця і є технічно малоосвіченою людиною: йому коштувало чималих зусиль, щоб задіяти комп’ютер для демонстрації того чи іншого фрагмента записів – він просто не вміє достатньою мірою корисуватися звичайним комп’ютером. 

Отже, пан Мельниченко є добре вимуштрованим виконавцем волі значно старших „офіцерів” та „генералів” (не виключено, що й без лапок) і то лише в межах своїх можливостей – увімкнути та вимкнути, коли треба, готовий пристрій. 

Патріотизм і українськість його скоріше є напускними й награними – він явно не той козак, який готовий покласти своє життя за того, кого він був приставлений прикривати своїм тілом, а тим більше за неньку нашу Україну.

Якби він був готовий до такої самопожертви, то пішов би на оприлюднення записів – хай би навіть йому загрожувало тюремне ув’язнення за порушення присяги (переважно в частині підписки про нерозголошення всього, що чує тілоохоронець), бо ним рухав громадянський обов’язок виведення на чисту воду державних службовців найвищого ешелону влади, що погрязли у корупції та інших злочинах. За це з часом суд, а потім і історія виправдали б дії скромного, але відважного майора, і він справді міг би стати національним героєм. 

У зв’язку з цим постає питання про М. Мельниченка як про людину й офіцера. Прикметно, що досі про нього як особистість не сказали свого слова ні його командири й колеги по службі, ні оточення Леоніда Кучми, якого майор Мельниченко був приставлений охороняти, ні шкільні учителі, ні друзі, знайомі чи сусіди… І ця парадоксальність стосовно оцінки такої прикметної постаті нашого сьогодення насторожує: або немає нічого хорошого, що можна було б сказати про Мельниченка, або ніхто просто не хоче (чи й не може?) говорити про нього речі неприємні. 

Зараз уже не йдеться про те, „а чи був хлопчик”, тобто наскільки правдивими є записи Миколи Мельниченка. Про них стільки вже говорено й стільки вже написано! Як би там не було, записи ці є об’єктивною реальністю, тобто історичним фактом, навіть якщо вони й сфальсифіковані.

Втім, проти сфальсифікованості записів свідчить їх великий об’єм – можна сфальсифікувати одну п’яти- чи десятихвилинну розмову, але не можна сфальсифікувати десятки чи й сотні годин діалогів і полілогів різних людей – скільки ж то треба було б задіяти сценаристів, режисерів, акторів для озвучування „ролей” та технічних редакторів для „склеювання” і „переклеювання” плівок! 

Отже, мені бачиться тільки один варіант розв’язання проблеми записів Миколи Мельниченка – невідкладне повне оприлюднення записів у текстовому та фоно версіях з усіма наявними варіантами (якщо такі на сьогодні існують). Хай це буде зроблено лише засобами інтернету (що здешевлює публікацію до мінімуму). Як тільки ці документи стануть доступними широкому загалові, а значить – і фахівцям (експертам із аутентичності записів, юристам, журналістам, психологам та ін.), справа про плівки Мельниченка нарешті знайде своє завершення й спочине на полицях архівів.  

23 липня 2008 р.

Published by Dr Volodymyr Ivanenko | Д-р Володимир Іваненко

Entrepreneur, Professor & Scholar | Підприємець, професор, учений

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: