ЩО НЕ ТАК З «ТЕКСТАМИ»

«Тексти.орґ.юей» опублікували черговий, уже 93-й звіт про моніторинґ дезінформації «Дискредитація Незалежності, спроба викликати зневіру в США та Кримська платформа».

В чому «Тексти» побачили дезінформацію на цей раз? Ось основні тези:

  • Критикували всі дії з підготовки до святкування Дня Незалежності.
  • Намагалися переконати, що українці стали біднішими ніж в СРСР
  • Лякали «уроком Афганістану» для України
  • Зеленський то слабкий то диктатор
  • Кримська платформа «не важлива»
  • Дивіться, як змінювались теми дезінформації протягом року, на інтерактивній візуалізації

Застановимося на перелічених тезах.

Перша«Критикували всі дії з підготовки до святкування Дня Незалежності». Так, критика мала місце; ми також критикували. У чому тут дезінформація? У тому, що критика мала місце? Зрештою, критика не є інформацією як такою, за визначенням, і полягає вона у висловлюванні погляду (опінії). Якщо в самому факті критики бачити дезінформацію, то це — обмеження свободи слова у найпримітивнішому його прояві. Саме таке обмеження свободи слова мало місце в СРСР.

Друга«Намагалися переконати, що українці стали біднішими ніж в СРСР». Цієї тези повністю стосується сказане вище. Але тут маємо ще примітивніше уявлення про дезінформацію, коли саме «намагання переконати» видається за доконаний факт брехні. Звичайно, після розпаду СРСР, уже в незалежній Україні в чомусь українці стали жити краще, але в чомусь, можливо, й гірше. Отже, погляди (опінії) на це можуть бути різними в залежності від широти охоплення теми й глибини її дослідження. Але до чого тут дезінформація?

Третя«Лякали «уроком Афганістану» для України». Знову відішлю до сказаного вище, але повторю запитання: до чого тут дезінформація?! «Лякали» — зрозуміло ж, ніяка не дезінформація, а явище зовсім іншого порядку. Ну, а що стосується «уроку Афганістану» для України, то це — тема для серйозної розмови. Я сам думаю написати статтю на цю тему, в якій хочу показати і українцям, і американцям, наскільки бездумним і затратним є експорт/імпорт політичних ідей (в даному випадку — західної демократії) без урахування національних традицій і звичаїв. За двадцять років американці витратили на Афганістан трильйон доларів, і зараз ми бачимо, чим усі ці старання обернулися. В Україну США вклали значно менші кошти (цікаво буде підрахувати). На що ці кошти пішли? Щось виведено в офшори, щось пішло на будівництво палаців у передмістях, щось заховано в матрацах… І лише дещиця пішла на позірні «реформи» та нікчемні проекти. Експорт/імпорт крайнього лібералізму із заходу зіткнувся з експортом/імпортом «русского міра» зі сходу. В Україні немає жодної притомної сили, яка змогла б згуртувати інфантильне деґрадоване українське суспільство, піднести рівень його національної свідомості й громадянської зрілості, здійснити устроєві зміни й на основі національних традицій і звичаїв почати будувати успішну й квітучу Україну.

Четверта«Зеленський то слабкий то диктатор». Ну, от ми й приїхали! Не хочеться повторюватися, але — в чому тут дезінформація, яку треба спростовувати коштом американського ґранту? У чому тут, давайте скористаємося синонімом до слова «дезінформація», брехня? Що Зеленський слабкий як президент, як політик, як особистість, у цьому ніхто не сумнівається. І сильним він, здається, ставати навіть не збирається. Про це я особисто писав ще 2019 року під час президентських перегонів. Чи є він диктатором? Хтось, можливо, має підстави так стверджувати, і така думка (опінія) однозначно не є дезінформацією. Так, за Зеленським помітна тенденція до диктаторства, і ті, хто за ним стоять, напевно хочуть виростити з нього диктатора. Які шанси вижити в політиці у «слабкого диктатора»? Та ніякі! Сумно, що під виглядом боротьби з дезінформацією солідний незалежний ресурс проявляє свою залежність.

П‘яте«Кримська платформа «не важлива»». І знову — чистої води погляд (опінія): хтось вважає «Кримську платформу» важливою, а хтось — неважливою. Ніякої дезінформації тут немає! Як на мене, це дуже добре, що в Україні орґанізували цю дискусію. Але, як на мене, було б набагато важливіше, якби Україна нарешті (sic!) ініціювала скликання саміту у форматі Будапештського меморандуму й перегляду та оновлення Гельсинських угод, тобто засадничих принципів безпеки і співпраці в Європі, а відтак і в усьому світі (більше — у моїй книжці «Будапештський формат»). 

А ось об‘єкт уваги аналітиків «Текстів»: 

¹провідні українські видання, всі новини (Назви тем відображають маніпуляції, використані в них. Відповідно, новини з теми на провідних українських сайтах можуть мати абсолютно інший зміст, ніж маніпулятивні матеріали)

²провідні російські видання, всі новини

³локальні українські видання, всі новини

⁴українські маніпулятивні сайти, тільки маніпулятивні матеріали

⁵маніпулятивні матеріали з російських сайтів, спрямованих на Україну

⁶популярні в україні телеграм канали

Дуже добре, що «Тексти» дістали можливість проаналізувати 18,000 публікацій (вражає також перелік інтернет-ресурсів, поданий наприкінці звіту), в яких було виявлено спроби «дискредитації Незалежності» та Кримської платформи, викликати «зневіру в США» та ін. 

Чудово, що один із американських мозкових центрів — National Democratic Institute — профінансував це дослідження. Але як американський платник податків я не хотів би, щоб ці мозкові центри оплачували такі нікчемні дослідження, як оцей псевдонауковий, але аж надто пропагандистський проект «Текстів».

У статті, на жаль, не згадано, які методи дослідження було застосовано, чи чітко розмежовувалися поняття й катеґорії «інформація» і «аналітика», «новини» і «погляди» («опінії»). Якщо дезінформацію дослідники шукали в аналітиці й поглядах (опініях), тоді це практично руйнує наукову змістову вартість і якість дослідження.

Таку підозру навіює уже перший абзац у повідомленні Романа Кульчинського на LinkedIn, де він згадує псевдоекспертів, псевдосоціологів та політичних піарників. Названі категорії фігурантів легко ув‘язуються з аналітикою та поглядами (опініями), але вони не мають жодного відношення до інформації та новин. 

Немає сумніву, що в інформаційних (новинних) публікаціях промоніторених ресурсів можна виявити величезну кількість справжньої дезінформації. Але який сенс підводити під чітке поняття «дезінформація», те, що явно не підпадає під цю катеґорію і напевно належить до оціночних суджень?

Очевидно, що треба боротися і з оціночними судженнями (поглядами, опініями), які завдають шкоди Україні й українській справі, оскільки вони є складовою частиною не суто інформаційної (новинної) журналістики, а пропаганди. 

«Тексти», однак, уникають про це говорити, і тому є пояснення: цей ресурс досить часто проявляє свою пропагандистську природу. Напередодні Дня незалежності мою увагу привернула виразно пропагандистська стаття про досягнення України за роки незалежності. 

Обговорювана публікація також не позбавлена цієї вади. Зверніть також увагу на те, які формулювання використовуються у статті для доведення наявності дезінформації: «критикували», «намагалися переконати», «лякали» та ін. 

Це дає підстави для висновку, що «Тексти» вдалися до підміни понять і катеґорій, теми і предмета дослідження. З наукового погляду, це дослідження набуває сумнівної вартості. Стверджую це як теоретик і методолог журналістикознавства.

Прикро, що солідний ресурс, який у багатьох відношеннях вигідно вирізняється з-поміж інших аналітичних центрів України, сходить на манівці й, позиціонуючи себе незалежним, фактично знаходиться під впливом сил, які не можна назвати україноцентричними.

У мене була спроба поспілкуватися з засновником «Текстів» Романом Кульчинським. Хотілося, щоб «Тексти» більше зосереджували свою увагу на системних проблемах українського націєтворення й державотворення. 

На жаль, пан Кульчинський залишився при своїй позиції прихильника «маленьких кроків» і ситуативних реформ. Його не цікавить ідея створення україноцентричної системи ЗМІ, спроможної очистити інформаційний простір і зміцнювати інформаційний суверенітет України, і в такий спосіб убезпечувати українське суспільство від ворожої дезінформації і пропаганди.

***

Не сподівався, що «Тексти» підуть на те, щоб своє чергове «дослідження» про дезінформацію, зведене до обговорення поглядів (опіній), перекласти анґлійською мовою і, отже, показати своїм спонсорам — National Democratic Institute. Але вони таки це зробили і оприлюднили в день візиту президента України до США.

Володимир Іваненко

30 серпня, 31 серпня 2021 р.

Published by Dr Volodymyr Ivanenko | Д-р Володимир Іваненко

Entrepreneur, Professor & Scholar | Підприємець, професор, учений

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: