Мій багаторічний симпатик у соціальних мережах і однодумець у поглядах на відродження українських національних традицій і звичаїв, а також українського козацтва Броніслав Фастівець запостив на нашій тематичній сторінці «Українське козацтво» текст, який мене дуже засмутив і розчарув. Ось цей текст:
«Я думаю, що основою відродження козацької України є відродження традицій добровольчого національного воїнства та його підтримки в українському суспільстві. Це дає мені підстави вважати , що в авангарді відродження козацтва маємо тепер всеукраїнське громадське об”єднання добровольців і волонтерів “Рух Визволення” очолюваний Семеном Семенченком. Тому Українське козацтво не може стояти осторонь громадського спротиву розгорнутим в Україні репресіям проти добровольчого і волонтерського руху та його очільника Семена Семенченка, але мусимо надати цьому громадському спротиву потужну підтримку. Байдужість до долі цього визвольного руху, долі його очільника і подібних йому людей приведе до того, що реального українського козацтва ми ніколи не відродимо. Пропоную козацьким товариствам подумати над цією ситуацією в українському суспільстві».
Можна уявити, в якому емоційному стані перебував пан Фастівець, чотири рази підряд (sic!) розміщуюючи цей текст. Що так рознервувало нашого давнього автора і коментатора текстів на сторінці «Українське козацтво», можна лише здогадуватися.
На жаль, я наразі не маю профілю на Фейсбуці, а отже не маю й можливості адмінувати сторінку та коментувати опубліковані там тексти (спасибі за це «добрим людям»). Тому я вирішив висловити мої думки з приводу написаного Б. Фастівцем на своєму сайті, щоб потім хтось інший запостив посилання на мій текст у коментарях або й окремим записом у соцмережах.
Перепрошую, що мій текст, можливо, буде задовгий, але я мушу тут прямим текстом сказати те, про що раніше я писав тезисно або лише натяками. Стає очевидним, що настав час називати речі своїми іменами.
Б. Фастівець, безумовно, має рацію, пов‘язуючи козацькі традиції й сучасний добровольчий та волонтерський рух. Адже козацтво будувалося виключно на добровольчих засадах, а сучасний добровольчо-волонтерський рух виник в Україні у відповідь на російську аґресію саме завдяки живучості нашої козацької традиції. Але на цьому моя згода з паном Фастівцем і вичерпується. Далі починаються розходження, на яких я й хочу тут застановитися, оскільки ці розходження є принциповими.
Тему стану сучасного козацтва і його ролі у захисті від російської аґресії уперше я порушив у статті «Чи не час по-новому поглянути на козацтво?» на початку 2015 року (з цією статтею, до речі, пов‘язане започаткування нашої сторінки «Українське козацтво»).
Серйозний перегляд того, що відбувається в сучасному українському козацтві, було запропоновано у моєму Зверненні до нащадків і спадкоємців генеральної козацької старшини, козацької старшини та українських козаків в Україні й поза межами України сущих. У цьому тексті я запропонував конкретні кроки для очищення українського козацтва від усього наносного, що знецінює й принижує його як українську національну традицію. Йдеться передусім про «ґенеральщину» та «шароварщину».
Йшлося, зокрема, про те, щоб наше козацтво очистилося від фейкових гетьманів, генерал-хорунжих, полковників та отаманів, за якими не було видно ні козацьких полків і сотень, ні бодай орґанізованого гурту справжніх козаків, а також від захоплення суто розважальними сценічними видовищами.
Я стояв і стою за те, щоб наша увага була зосереджена на відродженні козацького духу, козацької традиції й перетворення козацтва на становий хребет українського суспільства. У цьому зв‘язку я особливо наголошував і наголошую на трансформаційній місії українського козацтва.
Незважаючи на те, що у статті про трансформаційну місію козацтва я посилався на публікації Б. Фастівця і, отже, сподівався на його підтримку, козацький полковник (без полку) Фастівець не підтримав жодну із моїх ініціатив, і це мене, щиро кажучи, засмутило й спонукало засумніватися в чистоті його помислів і щирості переконань.
Прикметно, що на час публікації моєї статті про трансформаційну місію українського козацтва пан Фастівець узявся активно виступати на захист… Семена Семенченка, який зараз переживає не кращі свої часи і доля якого раптом стала його пріоритетом. Семенченко — не єдиний, хто потрапляє то в фавор, то в немилість різних політиків. Поступатися принципами заради захисту цієї особи, очевидно, можна тоді, якщо люди мають родинні зв‘язки або якусь вигоду, а ще однією причиною може бути характерна українська нерозбірливість чи невизначеність…
Тут до речі буде сказати про те, як Б. Фастівець зреагува на мою статтю про Анатолія Балахніна як явище українського протестного руху. Останній багато в чому подібний до Семенченка, але зациклений на територіальних громадах. Обидва ж вони (і Семенченко, і Балахнін) загалом є чужими й чуждими для української справи, є явними «попутниками», які переслідують кожен свою мету, і тому пристосовуються до обставин, не маючи жодного уявлення про українські традиції, що їх, безсумнівно щиро і ревно обстоює пан Фастівець. Оця роздвоєність Б. Фастівця якраз і тривожить.
Ну, і насамкінець про рухи добровольців і волонтерів. Я не маю нічого проти цих рухів, якщо вони є україноцентричними, обстоюють своє бачення української національної ідеї, мають чітку й добре випрацювану стратеґію захисту та розбудови незалежної України на тривалу перспективу і, звичайно, підтримують ідею системних змін.
Чи є таким громадське об‘єднання «Рух Визволення», очолюване Семеном Семенченком? Не знаю. Публікації про цей рух дуже суперечливі, а біоґрафія й недорікуватість («косноязичность») самого лідера говорять самі за себе. Зважте ще й на те, що ні згаданий рух, ні сам Семенченко навіть не декларують свого зв‘язку з українським козацтвом, а от Броніслав Фастівець силкується переконати нас, що такий зв‘язок існує.
Як і Балахнін у реалізації ідеї територіальних громад, так і Семенченко у добровольчо-волонтерському русі своєю активністю дискредитують українську справу. Таких, як вони, зазвичай називають «дурнями з ініціативою». Броніслав Фастівець, маючи патріарший вік, на жаль, не навчився відділяти зерно від полови. Що ж тоді говорити про наше інфантильне суспільство? Прикро…
16 вересня 2021 р.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 