УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ

Виловлювання браконьєрів, звичайно, благородна й геройська справа. «Троє [козаків] там [на фронті] уже побували» – це, безумовно, переконливий аргумент.

Могло бути три полки. По-модерному, три бригади…

Ну, добре, хай би було три батальйони. Це – цілий полк/бригада…

Зрештою, могло ж бути там, на фронті, бодай три козацьких сотні. Це ж цілий батальйон. Як багато інших, чиї назви ми знаємо.

Не було там бодай однієї сотні, як майданівські…

Radiy Radutny стверджує, що троє таки були там, на фронті. Гаразд, троє справжніх козаків могли бути мініз‘єднанням – ефективною мобільною ДРГ. Цікаво, під яким козацьким знаменом, під якою хоругвою воювала ця група?

О, вони не мали козацького знамена чи хоругви?! Вони воювали під знаменами ЗСУ, СБУ, НГУ, добробатів? Тоді до чого тут українське козацтво?..

…Дехто, можливо, знайде причину: козаки ж, мовляв, – це кавалерія, це характерники… У боях на Донбасі ж воюють уже новітні технології… Це – правда. Як правда й те, що бронетанкові частини в США й Канаді традиційно називають… кавалерійськими…

Отже, з останньої козацької «імпрези» гигикати не будемо, але висновок зробимо однозначний: УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО ТРЕБА ПЕРЕЗАСНОВУВАТИ! І перезасновувати його треба так, щоб шароварники й генеральники відсіялися, а українське козацтво відроджувалося як сила, яка береже дух вільного народу.

Володимир Іваненко

22 травня 2018 р.

https://www.facebook.com/ukrainske.kozatstvo/posts/1091476254325424

*

ПАМ‘ЯТІ ВАСИЛЯ ЦВІРКУНОВА

Згадався мені Василь Васильович Цвіркунов, коли цими днями думав над текстом до дня народження Ліни Костенко, але так і не придумав, як би й про чоловіка її там згадати.

І ось сьогодні такий привід сам приплив у руки – на моїй стрічці новин висвітилося знайоме обличчя із чиїмось записом.

Так, чоловік Ліни Василівни був справжнім українцем, і я можу стверджувати це, бо був з ним краще знайомий особисто, ніж із самою поетесою.

Мої приязні стосунки з Василем Васильовичем зав’язалися, коли він був директором Київської кіностудії імені О. Довженка, а я – кореспондентом відділу літератури та мистецтва в газеті “Вечірній Київ”. Він був моїм найважливішим джерелом кіношної інформації, коментарів і просто порад. Я міг забігати до нього без попереджень…

Поділюся тут одним цікавим спогадом про те, як В. Цвіркунов запросив мене поїхати з ним, а куди – не сказав. “Буде цікаво і для тебе, і для “Вечірки”, – загадково усміхнувся він.

Виявилося, що їду я не тільки з ним, а з цілою групою (режисер, оператор, пару акторів) – повний мікроавтобус. “Рафік” узяв курс на північ від Києва, і через півтори-дві години ми вже були на березі річки, з величезним “полем” чистого піску (як у пустелі), яке прасували бульдозери, екскаватори своїми великими ківшами викопували величезні заглиблення правильної прямокутної форми… Явно готувався майданчик для якогось грандіозного будівництва. То починалося будівництво Чорнобильської атомної електростанції.

Нас радо там привітали, зробили коротеньку екскурсію, а вже звідти ми поїхали до будинку культури в Чорнобилі (місто Прип’ять ще було в стадії будівництва), де відбулася зустріч кіношників з будівельниками та демонстрація привезеного нами фільму.

Після цього заходу розбилися ми на дві чи три групки й пішли погуляти по Чорнобилю. Зайшли ми з Василем Васильовичем до місцевої книгарні, а там такий вибір літератури, про який у Києві й мріяти не можна було.

Я навідкладав собі чималий стосик книжок, а коли підійшов до каси, щоб розрахуватися, виявилося, що у мене бракує декількох карбованців, щоб оплатити усі відібрані книжки. Мусив перебирати свій стосик удруге й утретє, щоб відмовитися від якихось книжок і вкластися в ту суму, що в мене була в кишені, але завдання було надважким…

В. Цвіркунов, ще копаючись у книжках, краєм ока спостерігав за моїми муками і по якійсь миті кинув мені чи касирці: “Скільки там не вистачає? Я доплачу”… Я був радий, що проблема вирішилася так просто.

Наступного тижня, бувши на кіностудії, я зайшов до Василя Васильовича й поклав перед ним гроші. “Це ще що?” – запитав він. “Повертаю вам борг із вдячністю за те, що виручили мене в Чорнобилі”, – сказав я. “Я тобі нічого не позичав”, – сказав Цвіркунов і запхнув мої карбованці у кишеню мого піджака…

Пересікалися ми потім і в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М. Рильського АН України: В. Цвіркунов там працював у відділі кінознавства, а я був редактором відділу мистецтвознавства в журналі “Народна творчість та етнографія”.

22 грудня 2017 р.

МІЖНАРОДНА АСОЦІАЦІЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

(До двадцятиріччя заснування)

Двадцять років тому появилася на світ Асоціація громадян україни в США. Нас було троє співзасновників: Михайло Даценко, покійна уже Ганна Джонсон і автор цих рядків.

Приводом для нашого згуртування в організацію була потреба у захисті громадянки України, яка приїхала в Нью-Джерсі доглядати свого 90-літнього дядька й потерпіла від нечистого на руку адвоката українського походження та його приятеля – генерального консула України в Нью-Йорку.

За підтримки з боку посла України в США д-ра Юрія Щербака (посол, як виявилося, не мав адміністративного впливу на генконсула, і все, чим міг нам допомогти, так це виматюхати корумпованого дипломата) ми здобули хай і неповну, але перемогу в тій битві.

Наша боротьба за очищення й налагодження належної роботи консульської системи тривала потім ще кілька років, і зміни на краще таки прийшли.

Саме у ці дні 1999 року наша асоціація зареєструвалася під назвою “Ukraina Citizens International Association – UCIA” (Міжнародна асоціація громадян України – МАГУ).

Одним із першочергових завдань, яке ми взялися розв’язати, була активізація громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном, у виборах президента й Верховної Ради України.

Справа в тому, що посольства й консульства не горіли бажанням залучення до участі у виборах якомога більшої кількості громадян України. Мали місце проблеми з реєстрацією виборців, а то й саботаж. Я вже й не кажу про брак роботи з виборцями за місцями їхнього проживання, і особливо – про довезення виборців до виборчих дільниць: більшості громадян України треба було їхати за сотні миль до посольства чи консульства, щоб проголосувати.

Отже, ми чимало зробили для того, щоб поліпшити роботу виборчих дільниць, а також ми збирали гроші для винайму чартерних автобусів, якими довозили виборців до виборчих дільниць.

Окремо тут треба сказати про роль МАГУ у президентських виборах 1999 року, на яких ми вирішили підтримати кандидатуру Євгена Марчука. Фактично ми стали закордонним представництвом його виборчого штабу, і координати нашої асоціації було вказано на сайті кандидата.

Мало хто знає, яку роль відіграла МАГУ у подіях, пов’язаних з Помаранчевим Майданом 2004 року. Буквально через півтори години після того, як люди вийшли на Майдан у Києві, ми виставили перший пікет біля посольства України у Вашингтоні й закликали усю діаспору зробити те саме у столицях і містах перебування українських дипломатичних місій у країнах компактного проживання українців.

Ви знаєте, як діаспора підтримувала Помаранчеву революцію в Україні, зокрема – й матеріально.

Зосередившись на організаційних і координаційних заходах, МАГУ не брала участі в матеріальній підтримці Майдану 2004. Це пояснювалося тим, що ми зосереджувалися на проекті, який передбачав підтримку українських приватних підприємців і родинних бізнесів. За декілька років роботи цього проекту члени МАГУ зібрали й переслали в Україну понад $250,000.

Упродовж років МАГУ активно співпрацювала з посольством України в США у справі організації днів відкритих дверей…

Улітку 2010 року я склав із себе повноваження голови Ради директорів МАГУ, щоб зосередитися на іншомк проекті. Відтоді Асоціацію очолює її президент Михайло Даценко.

МАГУ інформує про свою діяльність за допомогою інформаційного бюлетеню “Громадянин України”.

Останніми роками з різних причин МАГУ знизила свою активність. Але у кожного громадянина України, який постійно або тимчасово перебуває за межамм України є шанс приєднатися до Асоціації й узяти участь у її роботі.

Хто хоче привітати МАГУ та її президента, запропонувати співпрацю або підписатися на бюлетень, раджу шукати Михайла Даценка (Mikhajlo Datsenko) на LinkedIn (він не має сторінки на ФБ) або написати йому на адресу: ukraina_citizen@yahoo.com.

Володимир Іваненко

Український Університет

Welcome to my personal web site! | Вітаю вас на моєму сайті!

EN/UA

For a long time, I was hesitant about starting a personal website. I focused on business sites, and personal left for social networks. In the end, the experience of posting notes and articles on personal pages and blogs in social networks showed me the need to collect serious publications on a separate resource. That’s how this site came into existence.

*     *     *
Упродовж тривалого часу я вагався, чи започатковувати свій особистий сайт. Тому я зосереджувався на сайтах ділових, а особисте залишав для соціальних мереж. Зрештою, досвід розміщення нотаток і статей на особистих сторінках і блогах у соцмережах підказали необхідність зосередження серйозних публікацій на окремому ресурсі. Так і народився цей сайт.

IMG_0960