В’ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ

В’ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ
як явище української історії й політики

Україна, Інк презентує книжку Володимира Іваненка В’ячеслав Чорновіл як явище української історії й політики” (Вашинґтон, 2019. 196 с.)

Життя і смерть В’ячеслава Чорновола залишаються в центрі уваги української (і не тільки української) громадськості. Це дає підстави для обговорення його політичного й публіцистичного досвіду, його ролі в громадсько-політичному житті України, обставин його загибелі. Ця збірка статей і нотаток має на меті привернути увагу до постаті В. Чорновола та його місця в українській історії й політиці, а відтак і до вивчення уроків сучасного українського націєтворення й державотворення.

На даний час книжка доступна в електронному форматі. Сподіваємося, що ближчим часом вирішиться питання й паперової версії.

Електронну версію книжки, можна замовити безпосередньо в компанії Україна, Інк, сплативши $11.99 за посиланням: https://paypal.me/ukrainainc. Після підтвердження оплати на електронну пошту ukrainainc@gmail.com, у відповідь видавництво компанії Україна, Інк надішле вам електронну версію у форматі .pdf.

***

VYACHESLAV CHORNOVIL
as Phenomenon of Ukrainian History & Politics

Ukraina Inc Publishing represents a book by Volodymyr Ivanenko “Vyacheclav Chornovil as Phenomenon of Ukrainian History & Politics” (Washington, 2019. 196 p. Ukrainian language).

Vyacheslav Chornovil’s life and death remain the focus of the Ukrainian (and not only Ukrainian) public. This gives grounds for discussing his political and journalistic experience, his role in the social and political life of Ukraine, the circumstances of his death. This collection of articles and notes is intended to draw attention to V. Chornovil’s personality, his place in Ukrainian history and politics, and thus to learning lessons of modern Ukrainian nation formation and statehood building.

At this time the book is available in the electronic format only. We hope that very soon it will be available in a paper version as well.

The electronic version of the book can be ordered directly from Ukraina Inc Publishing by paying $11.99 at: https://paypal.me/ukrainainc. Upon confirmation of payment by e-mail to ukrainainc@gmail.com, Ukraina Inc Publishing will send you an .pdf version in response.

Українізація як факт і фактор системних змін

fullsizeoutput_20f3

УКРАЇНІЗАЦІЯ
як факт і фактор системних змін

Україна, Інк презентує книжку Володимира Іваненка «Українізація як факт і фактор системних змін» (Вашингтон, 2019. 230 с.).

Збірка вміщує статті й нотатки, присвячені ідеї українізації України як факту і фактору піднесення рівня національної свідомості й громадянської зрілості українського суспільства, а відтак системних змін, метою яких має стати заміна авторитарно-тоталітарного радянського суспільного устрою й адміністративно-командного способу урядування новим суспільним ладом та способом урядування, заснованих на українських національних традиціях і звичаях. 

На даний час книжка доступна в електронному форматі. Сподіваємося, що ближчим часом вирішиться питання й паперової версії.

Електронну версію книжки, можна замовити безпосередньо в компанії Україна, Інк, сплативши $12.99 за посиланням: https://paypal.me/ukrainainc. Після підтвердження оплати на електронну пошту ukrainainc@gmail.com, у відповідь видавництво компанії Україна, Інк надішле вам електронну версію у форматі .pdf.

fullsizeoutput_20f5.jpeg
***

UKRAINIZATION
as Fact and Factor of Systemic Changes

Ukraina Inc Publishing represents a book by Volodymyr Ivanenko “Ukrainization as Fact and Factor of Systemic Changes” (Washington, 2019. 230 p. Ukrainian language).

The collection contains articles and notes on the idea of Ukrainization of Ukraine as a fact and a factor of bringing up level of national consciousness and civil maturity of Ukrainian society, and hence systemic changes, aimed at replacing the authoritarian- totalitarian Soviet social order and the administrative-command mode of governing by a new social system and the way of governing based on Ukrainian national traditions and customs. 

At this time the book is available in the electronic format only. We hope that very soon it will be available in a paper version as well.

The electronic version of the book can be ordered directly from Ukraina Inc Publishing by paying $12.99 at: https://paypal.me/ukrainainc.  Upon confirmation of payment by e-mail to ukrainainc@gmail.com, Ukraina Inc Publishing will send you an .pdf version in response.

fullsizeoutput_20f6.jpeg

ІСТОРІЯ ОДНОГО ЗАПИСУ НА ФЕЙСБУЦІ

Це – мій текст, написаний сьогодні вранці:

Хвацько написано! До цього треба додати, що ЖОДЕН ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ НЕ СПОДОБИВСЯ НАВІТЬ ЗАГОВОРИТИ ПРО НАГАЛЬНІСТЬ СИСТЕМНИХ ЗМІН. Не до цього їм було. А по тому, як трансформується обличчя новообраного преЗЄдента («мужніє» на очах!), можна зробити висновок, що він уже іде «вєрной дорогой» своїх «папєрєдніков».

***

А це – текст мого колеги Михайла Наєнка:

ЧЕРГОВА РІЧНИЦЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ВІДІЙШЛА В ІСТОРІЮ

На відзначення її вперше потрапили в кадр п’ятеро президентів: Кравчук, КУчма, Ющенко, Порошенко, Зеленський. А треба, щоб було “шість з половиною”: немає на знімку втікача-проффесора і половинки в/о турчинова

В нашій історії вони залишили (і залишають) такі сліди:

1. Кравчук – найбільший грабіжник України: ліквідував у паспортах графу про національність, здав за безцінь ядерну зброю і відправив у кремлядський банк усі наші заощедження – понад 100 мільярдів тамтих рублів.. У наслідку ми стали не нацією, а горохом при дорозі: хто не йде – то й скубне. Східний сусід відскуб уже Крим і Донбас, західні (крім Болгарії) готові відскубти бажану їм територію будь-якої миті. Можемо залишитися тільки з Крачуковим головним винаходом – кравчучкою.

2. Кучма – при ньому “кравчучка стала кучмовозом” (І. Драч). Перестріляв усіх можливих суперників та ненависних журналістів (Гонгадзе, Чорновіл, Кирпа, Кравченко й ін.), зате економіку країни опустив до такого рівня, що розжився на дуже промовистий лозунг: “Кучму – геть!”. А накрав у держави стільки, що організував свій фонд і з нього (як з корита) буде апетитно жерти до самої смерти…

3. Ющенко – пустив країну на самплив, а в свою кишеню нагріб стільки всяких нерухомостей, що сумарно вони перевершують навіть золоті батони й унітази Межигірського втікача. Так, принаймні, недавно оголосила прокуратура і відкрила кримінальне провадження (по-нашому – судочинство)

4. Порошенко – найбільший ненажера і злодій серед злодіїв. Так, принаймні, сказав недавно Кравчук, забувши згадати і свою хатинку в Швейцарії, і розкрадений флот, і чемодан зелених від ізраїльського Зв’ягільського і ще про дещо. Порошенко, правда, не тільки для себе крав: його подружка Гонтарева вивезла до Англії та інших країн незліченні мільярди, а про дружків типу Свинарчуків з Оборонпрому вже й говорити нічого…Як і про те, що не без його благословення здавався Турчиновим Крим і Донбас, які він і не збирався повертати Україні протягом усіх років президентства.. Бо ж домовлено було з кремлядським Путлером, що він підтримає його на президентських виборах у 2014 р.

Як сказав би Тарас Григорович, “От бачите, які у нас. // Сидять на небі! “. “А ми дивились, та мовчали, Та мовчки чухали чуби. Німії, подлії раби”,

Нинішньому (шостому) президенту, є в кого і чому навчитися…Сохрани й помилуй…

Михайло Наєнко

***

До цього тексту професор М. Наєнко додав фотографію п‘яти президентів України на вчорашніх подіях на Майдані, опубліковану на сайті «Лєвий бєрєг» (див. фото).

Друге фото – скрін з моєї сторінки, на якому видно мій вступний текст, але замість тексту М. Наєнка і фото президентів бачимо повідомлення Фейсбуку, що «контент на даний час недоступний».

Хто і як видалив запис із сторінки М. Наєнка, автор не знає. Можна лише здогадуватися, хто має можливість втручатися в чужі тексти в українському сегменті соціальних мереж.

На нашій сторінці «Ukraine Presidential Elections» мій запис адміністратор може побачити (див. фото), але редагувати запис неможливо, про що й повідомляє ФБ (див. фото).

Прикметно, що приблизно в цей час, як відбувалися перипетії з цим записом М. Наєнка, на сторінку Міжнародної Фундації Лідерства хтось від імені адміністратора сторінки поширив запис із сторінки Леоніда Кравчука про книжку О. Донія, і останній поспішив уподобати цей запис.

Дива та й годі!

Володимир Іваненко

25 серпня 2019 р.

ЗВЕРНЕННЯ ПРОВОДУ україноцентричних сил України та діаспори

Увечері 21 квітня було оприлюднено Звернення Проводу україноцентричних сил України та діаспори. Як співавтор цього документу, розміщую його на своєму персональному сайті, щоб зробити його доступним для якомога ширшого кола читачів.

Президентські вибори 2019 року завершилися. У другому турі перемогу здобув Владімір Зєлєнскій – представник молодшої генерації громадян України й «нових сил», які об‘єднують значну частину тих, кого ми називаємо «какаяразніца» та хто вичікував слушного часу для того, щоб по-своєму розпорядитися долею України.

Перемога В. Зєлєнского справді стала вироком для П. Порошенка, який за п‘ять років не зміг згуртувати навколо себе українське суспільство, захопився реформами замість ініціювання системних змін і став гарантом збереження «радянського устрою» та подальшого «розквіту» корупції.

Цим не могли не скористатися українобіжні й українобайдужі сили, які обіцянками «зламати систему» за допомогою олігархічних ЗМІ й проросійської та російської пропаганди спромоглися зіграти на емоціях інфантильного українського суспільства і здобути рішучу перемогу.

«Ми робимо це разом» – ключове гасло кампанії ЗєКоманди, і це означає лише одно: «конституційна більшість» громадян України стала співучасником проекту «Феномен Зєлєнского», отож відповідальність за все, що відбуватиметься наступні п‘ять років в Україні на три чверті лягає на ошукане українське суспільство і тільки на чверть – на тих, хто це суспільство ошукав або залишився осторонь.

Ці вибори мали протестний характер, хоч значна частина виборців пішлися на популізм Зє. Війна, спротив зовнішній агресії з боку Росії залишилися десь на периферії і не зачепили інтересів усього українського суспільства так, як дістав внутрішній ворог – тотальна корупція, яка виявилася сильнішою за зовнішнього ворога і яка стала екзестенційною проблемою і фактором виживання народу передусім. Зрештою, якби не було корупції, то напевно не було б і зовнішньої агресії.

Це означає, що українське суспільство більшою мірою стурбоване внутрішнім ворогом – тотальною корупцією, і тому відсунуло на другий план зовнішні загрози і навіть узяло в союзники свідомі чи несвідомі українобіжні або принаймні українобайдужі сили, представником і висуванцем яких є В. Зєлєнскій.

Звісно, що це не могло не вселити антиукраїнським, проросійським силам надію на реванш і на повернення України в орбіту Кремля. Такий розворот можливий, якщо українське суспільство в цілому і кожен його член зокрема не докладе зусиль для подолання внутрішнього ворога, який сидить всередині кожного громадянина України. Йдеться передусім про подвійні стандарти та про подвійну мораль як один із чинників тотальної корумпованості суспільства.

Внутрішній ворог – це передусім віддзеркалення сукупної ментальності, свідомості, психічного стану соціуму. Без очищення свідомості, справжньої (само)люстрації сподіватися на перемогу над внутрішнім ворогом – марна справа. Це можливо за умов, коли феномен Громадянина з високим рівнем національної свідомості й громадянської зрілості/відповідальності буде спроможний подолати в собі егоцентричні мотивації та наміри щодо суспільного та приватного майна, привести внутрішній, духовний стан у «відповідність до фантастичних досягнень в царині матеріального розвитку» (П. Рассел). Тоді українському народові навіть в умовах перманентної війни не доведеться виказувати свій протест у такий єдино можливий спосіб, як недалекозоре «виборче самогубство». Адже саме через ментальність індивід проявляє свою політичну поведінку.

Корупція, звичайно, робить державу не тільки слабкою, але й привабливою для зовнішніх зазіхань. Але гальмом у процесах націєтворення й державотворення в Україні є ще й інший чинник, який водночас є й живильним грунтом для корупції. Це – «радянський устрій», який Україна успадкувала від СРСР/УРСР.

Заклики та обіцянки «зламати систему», до яких вдаються кандидати на президента та громадсько-політичні сили, в основному обмежуються уявленнями про «політичну систему» або «систему державних інститутів», але не зачіпають устроєвих засад. Наміри «зламати систему» призводять до чергової руїни, а будь-які спроби реформування стають причинами чергових невдач, бо не можна вибудувати нову «політичну систему» чи «нові державні інститути» на старому фундаменті.

Отже, для того, щоб здійснити «квантовий стрибок», Україна потребує устроєвих, системних змін. І новий устрій/лад має спиратися передусім на національні традиції та звичаї, враховувати одвічні сподівання українського народу, а вже потім запозичувати досвід інших народів і держав.

Без опертя на власний історичний досвід неможливе ефективне запозичення чужого досвіду й успішне майбутнє, мінімалізація функцій держави, її впливу на індивіда, а відтак і національного й етнічного протистояння.

Жоден із попередніх президентів України не продемонстрував системних підходів до націєтворення й державотворення, повернення України й українців до самих себе, футурологічної, стратегічної візії перспектив розвитку України на десятиліття вперед.

Нинішні протестні президентські вибори виштовхнули нагору не просто новачка в політиці, але й особистість, яка не вирізняється україноцентризмом, не має уявлення про українські національні традиції і звичаї і яка не запропонувала національну ідею, стратегію і тактику системних змін в Україні. Отже, перед Україною лежить ще одна п‘ятирічка чергових «спроб і помилок».

Прикметно, що під час цих президентських виборів громадсько-політичні сили, які позиціонують себе як національно-демократичні й націоналістичні засвідчили свою повну неспроможність і які мають відійти в історію.

З огляду на ситуацію, що склалася, Провід україноцентричних сил України та діаспори звертається до українського суспільства й світового українства із закликом негайно розпочати підготовку до президентських виборів 2024 року, прийнявши за основу напрацювання, уже здійснені Міжнародною Фундацією Лідерства та Українським Університетом.

З метою розгортання такої роботи в масштабах українського суспільства й світового українства ми підтримуємо ініціативу формування ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ФРОНТУ СИСТЕМНИХ ЗМІН як громадсько-політичного об‘єднання громадян України й світового українства.

Мета, місія і завдання цього Фронту – стати парасольковою організацією для ідеологічного, методологічного і організаційного об‘єднання, згуртування україноцентричних громадських, політичних, професійних і ділових сил в Україні та діаспорі навколо ідеї системних змін та її реалізації.

На базі Всеукраїнського Фронту Системних Змін та окремих його Рухів у перспективі мають сформуватися дві-три україноцентричних ідеологічних партії, лідери яких будуть підготовлені для змагання за пост президента України на виборах 2024 року.

Опорними підрозділами Фронту мають стати громадські об‘єднання як середовища для випрацювання і втілення в життя окремих базових проектів-програм. Зокрема, ми підтримуємо створення таких громадських і професійних об‘єднань:

1. Рух за Українізацію України. Мета цього Руху – широкомасштабна системна українізація України.

2. Всеукраїнський Козацький Рух. Мета цього Руху – системне відродження національних традицій і звичаїв, а також організація на основі традицій і звичаїв системної трансформації політичної, безпеково-оборонної, економічної, культурної та інших сфер життя українського суспільства.

3. Рух Світового Українства. Мета цього Руху – системна трансформація української діаспори та взаємодії українського суспільства із світовим українством у процесах націєтворення й державотворення в Україні.

4. Всеукраїнський Жіночий Рух. Мета Руху – об‘єднання, консолідація і активізація конструктивних зусиль жінок України та української діаспори як особливої рушійної сили системних перетворень.

5. Українська Світова Інформаційна Мережа. Мета цієї Мережі – створення й налагодження ефективного функціонування україноцентричної системи ЗМІ в Україні, українізація інформаційного простору й захист інформаційного суверенітету України.

6. Всеукраїнська Академія Наук. Мета ВУАН – згуртування україноцентричних учених в Україні та діаспорі навколо ідеї системних змін, створення наукових колективів та інституцій для випрацювання проектів системних перетворень, а відтак і формування нових підходів до організації та управління наукою.

7. Ініціатива Будапештського Формату. Мета Ініціативи – об‘єднання зусиль українського суспільства й світового українства для актуалізації міжнародних гарантій безпеки України, а також системних змін у сфері безпеки і співробітництва в Європі і в усьому світі.

8. Український Університетський Клуб. Мета Клубу – об‘єднання зусиль інтелектуалів та громадсько-політичних діячів/. активістів для організації широкого обговорення проблем підготовки та втілення в життя системних змін.

Наукове, ідеологічне й методологічне забезпечення, а також координацію організаційних заходів до завершення формування координаційного центру Всеукраїнського Фронту Системних Змін та окремих названих вище рухів і ініціатив покладаються на Міжнародну Фундацію Лідерства та Український Університет.

Ближчим часом Міжнародна Фундація Лідерства та Український Університет випрацюють і оприлюднять докладніший план заходів та методичних рекомендацій.

Ми сподіваємося на плідну співпрацю з усіма україноцентричними громадянами України й представниками української діаспори. Нам потрібні ентузіасти з чистою совістю, люди честі, особистості без подвійних стандартів і готові натхненно іти до мети, незважаючи на те, яким важким не був би наш шлях.

Дякуємо всім, хто приєднується до наших лав, хто допомагає нам і хто підтримує нас у будь-який спосіб.

Слава Україні!

***

Контактна інформація:

Електронна пошта

> Міжнародна Фундація Лідерства

leadership.foundation@yahoo.com

> Український Університет

ukrainianuniversity@gmail.com

Контактуйте також з нами через поштові скриньки на тематичних сторінках.

21 квітня 2019 р.

ПІДСУМКИ МІСЯЦЯ

Врятуймо садибу Миколи Леонтовича:

ПІДСУМКИ МІСЯЦЯ

Місяць тому ми відкрили сторінку «Врятуймо садибу Миколи Леонтовича» (https://www.facebook.com/MykolaLeontovychMemorial/), ініціювавши міжнародний проект відбудови садиби Миколи Леонтовича в селі Шершні на Вінничині.

Першим нашим кроком був лист-звернення до громадськості України підтримати нашу ініціативу та приєднатися до неї.

Приємно відзначити, що негайно на наше звернення відгукнулися саме на Вінничині. Голова обласної письменницької організації Вадим Вітковський з групою активістів здійснив поїздку до Шершнів, ознайомився із ситуацією і погодився очолити робочу групу нашої ініціативи на Вінничині.

Ми звернулися із спеціальним листом до міністра культури України Євгена Нищука (https://www.facebook.com/Yevhen.Nyschuk/). Міністерство культури України поки що не висловило свого ставлення до нашої ініціативи, фактично проігнорувавши наш лист. Це – свідчення того, що міністерство культури України не стурбоване станом садиби М. Леонтовича і не зацікавилося нашою ініціативою.

Поки що нам не вдалося знайти музично-культурного діяча в Києві, який згуртував би і очолив робочу групу нашої ініціативи в Києві для координації роботи на національному рівні.

На наш лист до ІМФЕ НАНУ відгукнулася музикознавець і публікатор спадщини М. Леонтовича Валентина Кузик. Активне спілкування з панею Кузик поки що не налагоджено.

Одержавши інформацію про те, що Фонд гуманітарного розвитку України оголосив конкурс на аохітектурні рішення для реставрації садиби М. Леонтовича, ми звернулися до ФГРК з проханням повідомити нам про статус їхнього проекту. Фонд не відповів на наш лист.

Таким чином, складається враження, що в Україні ні держава в особі міністерства культури, ні широка громадськість по суті не переймаються станом садиби українського генія світової слави і не зацікавлені у збереженні його садиби та перетворенні її на потужний музично-культурний центр.

З огляду на це, очевидно, нам доведеться зосередити увагу на співпраці з громадськістю та органами регіональної й місцевої влади Вінничини.

Варто також наголосити й на тому, що наша ініціатива не знаходить підтримки і в діаспорі.

Від світового українства ми сподіваємося передусім на допомогу у збиранні коштів у країнах компактного проживання українців, причому не так у середовищі самої діаспори, як серед широкого загалу шанувальників «Щедрика» та комерційних структур, які використовують «Щедрик» під час Різдвяних святок.

Зважаючи на важливість цієї роботи, ми готові з метою заохочення виплачувати активістам фандрейзингу певний відсоток від зібраних коштів. Проекти угод і з активістами, і з потенційними спонсорам наразі випрацьовуються.

Якщо ви бажаєте підтримати нашу ініціативу спонсорським внеском або пожертвою, ви можете зробити це уже зараз, перейшовши за посиланням: http://paypal.me/UkrainianUniversity.

Зв‘язатися з нами можна через електронну пошту: ukrainainternational@gmail.com або ukrainianuniversity@gmail.com.

Володимир Іваненко

Український Університет

8 лютого 2019 р.

CAROL OF THE BELLS CALLS FOR YOUR HELP!

EN/UA

CAROL OF THE BELLS CALLS FOR YOUR HELP!

Let’s Save Mykola Leontovych’s Memorial Estate & Turn It Into A World Winter Holidays Festival Center

Dear Ladies & Gentlemen:

Every Christmas time all over the world you can hear and enjoy maybe the most beautiful song known as Carol of the Bells. Now, more and more people around the Globe know that this glorious song is an ancient Ukrainian carol (shchedrivka), introduced to the public by famous Ukrainian composer and conductor Mykola Leontovych (1877 – 1921) and it is known in Ukraine as “Shchedryk”. “Shchedryk” started its worldwide journey after it was triumphantly performed by the Olexander Koshits Ukrainian choir in the famous Carnegie Hall in New York.

The 100th anniversary of this event will be celebrated in two years. Ukraine should achieve not only the inclusion of “Shchedryka” in the UNESCO World Heritage, but also initiate the proclamation of 2021 as the international year of “Shchedryka”. And the village of Shershni in Vinnytsia region should become Mecca not only for carols singers, but for all Ukrainians who know and appreciate the suffering history of Ukraine.

Unfortunately, Mykola Leontovych Estate in the village of Shershni in Vinnytsia region is a very bad condition. You can see it on pictures made by Pawel Niedaszkowski and posted on Facebook (see: https://www.facebook.com/100000246244522/posts/2264935983524588/).

Ukrainian University – a nonprofit educational and research institution in Washington, DC (USA) and only one of a few think tanks in Ukrainian diaspora – started a project with the purpose not only to help restore and maintain Mykola Leontovych Estate in Ukraine, but to build there Mykola Leontovych International Christmas Carols Festival center to celebrate and promote ancient Ukrainian and other ethnic cultures.

We believe that Mykola Leontovych deserves this Memorial, and this is actually the only way how Ukraine and Ukrainians can benefit from worldwide annual commercial use of Mykola Leontovych’s “Shchedryk” known worldwide as Carol of the Bells.

Please, be generous to pay a tribute to Mykola Leontovych by contributing or donating as much as you can to our project via UKRAINIAN UNIVERSITY. All you need to do is to follow the link: http://paypal.me/UkrainianUniversity. All donations to Ukrainian University are tax deductible by the US laws.

For more information (regarding other forms of payments as well), please, contact us by e-mailing to ukrainianuniversity@gmail.com or texting to 1-202-246-2646 (Viber account is available as well).

Prof. Dr. Volodymyr Ivanenko

Ukrainian University president and co-founder

January 8, 2019

***

«ЩЕДРИК» ПРОСИТЬ ВАШОЇ ДОПОМОГИ!

Врятуймо меморіальну садибу Миколи Леонтовича й перетворімо його у Світовий Фестивальний Центр Зимових Обрядових Святок

Шановні пані та панове!

Користувач Фейсбуку Pawel Niedaszkowski виклав на своїй сторінці фотографії будинку всесвітньовідомого українського композитора й етномузиколога Миколи Леонтовича, автора знаменитого «Щедрика», що зажив світової слави. Будинок знаходиться в селі Шершні Вінницкої області і перебуває в жахливому стані (див.: https://www.facebook.com/100000246244522/posts/2264935983524588/).

Упродовж тривалого часу я думав над тим, що Україна могла б мати як роялті від щорічного комерційного використання «Щедрика». Як з‘ясувалося, з юридичного погляду авторські права на музику М. Леонтовича уже давно стали публічними (public domain).

Ужахнувшись від побаченого на фотографіях, я подумав про те, що ми можемо й повинні спонукати бізнеси, які щороку використовують твір геніального українського композитора, спонсорувати реставрацію та утримання меморіальної садиби М. Леонтовича.

У майбутньому ця меморіальна садиба Миколи Леонтовича уявляється нам як місце проведення міжнародного різдвяного фестивалю «Щедрик» («Carol of the Bells International Christmas Festival»).

З цією метою Український Університет започатковує спеціальний проект, який буде частиною етномузичних студій імені професора Климента Квітки.

Для координації цього проекту на міжнародному рівні та для організації й координації реставраційних робіт в Україні ми формуємо спеціальний координаційний комітет.

Запрошую Вас до участі у Міжнародному координаційному комітеті Меморіалу Миколи Леонтовича (МКК). У разі Вашої згоди на участь у комітеті, прошу зголоситися, яку функцію Ви могли б узяти на себе.

Наперед дякую.

З повагою –

Проф. Д-р Володимир Іваненко,

президент Українського Університету,

Голова Міжнародного координаційного комітету Меморіалу Миколи Леонтовича

8 січня 2019 р.

***

ПІДТРИМАЙТЕ ЦЕЙ ПРОЕКТ!

ДУЖЕ ПРОСТО ЗРОБИТИ ВНЕСОК ДО УКРАЇНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ!

Якщо ви бажаєте зробити пожертву на користь Українського Університету, будь ласка, перейдіть за поданим нижче посиланням, щоб зробити свій внесок. Дякуємо! http://paypal.me/UkrainianUniversity.

Прохання обов‘язково додавати інформацію про призначення пожертви: «Меморіал Миколи Леонтовича».

***

«Щедрик» Миколи Леонтовича

Запис 1922 року:

https://youtu.be/qTWJHsXbDT4

Сучасний запис:

https://youtu.be/Pj4ZcVBevoo

***

Микола Леонтович – Mykola Leontovych

@MykolaLeontovychMemorial

https://www.facebook.com/MykolaLeontovychMemorial/

SAVE MYKOLA LEONTOVYCH MEMORIAL ESTATE

UA/EN

ВРЯТУЙМО САДИБУ МИКОЛИ ЛЕОНТОВИЧА

Користувач Фейсбуку Pawel Niedaszkowski (https://www.facebook.com/profile.php?id=100000246244522) виклав на своїй сторінці фотографії будинку всесвітньовідомого українського композитора й етномузиколога Миколи Леонтовича, автора знаменитого «Щедрика», що зажив світової слави. Будинок знаходиться в селі Шершні Вінницкої області і перебуває в жахливому стані (див.: https://www.facebook.com/100000246244522/posts/2264935983524588/).

Упродовж тривалого часу я думав над тим, що Україна могла б мати як роялті від щорічного комерційного використання «Щедрика» (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A9%D0%B5%D0%B4%D1%80%D0%B8%D0%BA_(%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87)?wprov=sfti1). Як з‘ясувалося, з юридичного погляду авторські права на музику М. Леонтовича уже давно стали публічними (public domain). (Більше про Леонтовича тут: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87?wprov=sfti1).

Ужахнувшись від побаченого на фотографіях, я подумав про те, що ми можемо й повинні спонукати бізнеси, які щороку використовують твір геніального українського композитора, спонсорувати реставрацію та утримання меморіальної садиби М. Леонтовича.

З цією метою Український Університет започатковує спеціальний проект, який буде частиною етномузичних студій імені професора Климента Квітки.

Для координації цього проекту ми формуємо міжнародний координаційний комітет, персональний склад якого буде оголошено пізніше.

ПІДТРИМАЙТЕ ЦЕЙ ПРОЕКТ!

ДУЖЕ ПРОСТО ЗРОБИТИ ВНЕСОК ДО УКРАЇНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ!

Якщо ви бажаєте зробити пожертву на користь Українського Університету, будь ласка, перейдіть за поданим нижче посиланням, щоб зробити свій внесок. Дякуємо! http://paypal.me/UkrainianUniversity.

Володимир Іваненко

Український Університет

8 січня 2019 р.

***

SAVE MYKOLA LEONTOVYCH MEMORIAL ESTATE

Facebook user Pawel Niedaszkowski (https://www.facebook.com/profile.php?id=100000246244522) posted on his page photos of the home of the world-famous Ukrainian composer and ethnomusicologist Mykola Leontovych, the author of the famous “Shchedryk” (known in the world as Carol of the Bells), that has lived world fame. The house is in the village of Shershni of the Vinnytsia region and is in a terrible condition (see: https://www.facebook.com/100000246244522/posts/2264935983524588/).

For a long time, I was thinking that Ukraine could benefit financially from the annual commercial use of the “Shchedryk” (Carol of the Bells – https://en.wikipedia.org/wiki/Carol_of_the_Bells?wprov=sfti1). As it turned out, from a legal point of view, the copyrights to music by M. Leontovych have long been public (public domain). (More about Leontovich here: https://en.wikipedia.org/wiki/Mykola_Leontovych?wprov=sfti1).

Terrified from what is seen on the photographs, I thought that we can and should encourage the companies that use the work of the genius Ukrainian composer each year to sponsor the restoration and maintenance of the M. Leontovych memorial estate.

To this end, Ukrainian University initiates a special project that will be a part of the Klyment Kvitka Ethnomusicological Studies.

To coordinate this project, we are forming an Mykola Leontovych International Coordination Committee whose list of members will be announced later.

SUPPORT THIS PROJECT!

It is very easy to make a contribution to the UKRAINIAN UNIVERSITY!

If you want to donate in favor of the Ukrainian University, please follow the link below to contribute. Thank you! http://paypal.me/UkrainianUniversity.

Volodymyr Ivanenko

Ukrainian University

January 8, 2019

ПІСЛЯМОВА ДО ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Навколо вчорашньої прес-конференції президента України щойно від часу її закінчення точиться дискусія, яка викликає неоднозначні думки і оцінки. Сподіваюся, колеги журналісти й медіа менеджери відстежують їх, і тому немає сенсу вдаватися до обговорення окремих моментів, які викликали бодай найбільше суперечок.

У цих нотатках дозволю собі висловити моє бачення цієї події, яка явно була приурочена до Установчого Собору Православної Церкви в Україні. При цьому будемо враховувати також те, що якою б тематичною прес-конференція президента України не планувалася, вона все одно вийде з тематичних берегів. Адже президент не так часто спілкується із ЗМІ, щоб утримати його розмову з журналістами у чітко визначених рамках.

Три складові цієї, як і будь-якої іншої, прес-конференції заслуговують уваги: (1) головна дійова особа; (2) організація заходу; (3) журналісти.

***

Треба віддати належне президентові П. Порошенку: його вступне слово, відповіді на запитання і поведінка в цілому не викликають жодних застережень. Президент поводився достойно, відповідно до свого статусу, змістовно і коректно відповідаючи на запитання. Звичайно, було кілька моментів, коли він злукавив (аж ніс засвербів), але в загальному контексті прес-конференції ці моменти не є аж такими суттєвими. Звісно ж, не кращим моментом прес-конференції було Порошенкове «С новим год…».

***

Одним із найбільше обговорюваних складових прес-конференції виявилася її організація, тобто робота прес-служби адміністрації президента, зокрема прес-секретаря Святослава Цеголка.

Прес-конференція справді була організована і ведена на низькому рівні. Кажуть, що причиною цього були короткі терміни (менше доби) для підготовки прес-конференції. Мене цей аргумент ніяк не переконує.

По-перше, прес-служба президента України – це той структурний підрозділ АП, який повинен постійно бути в готовності номер один, тобто здатним будь-якої хвилини (не години і тим більше не дня) забезпечити вихід президента до ЗМІ – для кількахвилинного брифінгу чи багатогодинних розмов президента з журналістами. Такої готовності ми не відчули.

По-друге, мене заскочило те, що прес-конференцію було влаштовано в Мистецькому Арсеналі, а не в будинку АП, де є кілька просторих приміщень для багатолюдних зібрань, принаймні одно з яких могло б бути 24/7 у розпорядженні прес-служби для проведення брифінгів та прес-конференцій, і отже – належно обладнаним (о, ця проблема з мікрофонами).

По-третє, наскільки я розумію, прес-служба президента не працює або працює дуже погано з журналістами і ЗМІ на постійній щоденній основі і не має корпусу журналістів, спеціально акредитованих для висвітлення роботи президента України (як це робить, наприклад, прес-служба Білого Дому). Схоже на те, що прес-секретар президента практично не знає представників ЗМІ, з якими йому доводиться працювати.

По-четверте, я був просто шокований стилем ведення прес-конференції, що його продемонстрував С. Цеголко. Прислухайтеся до його мови: щоб таку недорікуватість демонстрував прес-секретар голови держави, треба дуже легковажити і своїм фахом, і своїєю посадою, і собою як людиною. Це – просто жах! Мені не віриться, що ця особа має освіту й досвід роботи в царині тележурналістики.

***

Чи не найбільшою мірою і журналісти, і загал у мережах обурюються фаховим рівнем, досвідом і навіть віком журналістів, які прийшли на прес-конференцію, а також відсутністю чи пасивністю на прес-конференції ЗМІ, які роблять погоду в інформаційному просторі України.

З одного боку, це – наслідок прорахунків у роботі прес-служби президента України, про що було сказано вище. З другого боку, маємо свідчення того, в якому стані перебувають українська журналістика і ЗМІ, точніше – журналістика і ЗМІ України.

Справді, журналісти – учасники прес-конференції справляють невтішне враження, але не таке й гнітюче, як декому здалося. Зверніть увагу, що всі журналісти російськомовних та зарубіжних ЗМІ (винятком став лише турецький журналіст) говорили говорили з президентом українською мовою.

Журналісти, безумовно, зловживали монологами, демонструючи невміння чітко сформулювати і обгрунтувати свої запитання, але я не сказав би, що їхні запитання були безглуздими чи недоречними. Це якщо виходити з того, які ЗМІ вони представляють і яку мету переслідують, задаючи запитання президентові.

Біда в іншому. Ця прес-конференція продемонструвала, що в Україні немає україноцентричної системи ЗМІ, україноцентричних журналістів і україноцентричної журналістики. Це – перше і найголовніше, чим можна пояснити дріб‘язковість тематики цієї прес-конференції.

Ті провідні ЗМІ, які у кожного на слуху і які ніяк не проявилися на прес-конференції чи й узагалі проігнорували її, засвідчили свою україноненависність, українофобство, українобіжність чи принаймні українобайдужість.

Прикметно, що цією проблемою не переймається й президент Порошенко як гарант прав і свобод громадян України, при цьому чомусь самоусунувшись від її розв‘язання, про що він обмовився навіть під час прес-конференції і що контрастує з тим, як він захопився створенням ПЦУ.

Створення й підтримка україноцентричної мережі ЗМІ в Україні є не менш важливим пріоритетом президента, ніж створення помісної церкви. З тих же причин, що й створення ПЦУ.

Прес-конференція актуалізувала й тему журналістської освіти – фахової підготовки й підвищення професійної кваліфікації журналістів. Окремі гілки в соцмережевих дискусіях проявили й надзвичайно низький рівень національної свідомості, громадянської зрілості/відповідальності, теоретико-методологічної підготовки і навіть загальної культури професорсько-викладацьких кадрів у цій царині.

Журналістиці в Україні навчають усі, кому тільки не лінь, а свого часу провідні в журналістській освіті виші приеживають глибоку кризу або й цілковитий занепад.

Тому не дивно, що журналістика і ЗМІ в Україні втратили найважливішу свою функцію – факту і фактору формування громадської думки, «четвертої влади», одного з найважливіших інструментів націєтворення й державотворення.

Як не гірко це констатувати, але журналістика і ЗМІ в Україні є однією з найактивніших деструктивних сил, і тому особливо прикро, що гарант Конституції України, будучи власником ЗМІ, не усвідомлює цього і не робить рішучих кроків для виправлення становища.

Зміст, форма й організація цієї прес-конференції і є яскравим підтвердженням цього. Годі сподіватися, що після цієї конференції ЗМІ виконають, зокрема, і своє завдання щодо донесення в українське суспільство значення й важливості створення ПЦУ.

Володимир Іваненко

Український Університет

Українська Світова Інформаційна Мережа

17 грудня 2018 р.

***

Petro Poroshenko press conference December 16, 2018 | HD

*

ДО СТОРІЧЧЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК

Столітній президент НАНУ академік Борис Патон привітав очолювану ним Академію із сторіччям. Прихильниця гетьмана Павла Скоропадського Лариса Івшина з цієї нагоди зробила таке застереження:

«ПРЕКРАСНЕ СПІВПАДІННЯ — 100 ЛІТТЯ академіі і іі Президента . І вітання гарне . АЛЕ … ОДНЕ АЛЕ. НЕ було б Академіі без волі і розуму Гетьмана Скоропадського. ЧАС це чесно визнати всім».

Багаторічний член ЦК КПРС і ЦК КПУ Б. Патон гетьмана Скоропадського у своєму привітанні не назвав. І для Патона, і для автора чи авторів підписаного ним тексту Скоропадський напевно залишається й залишиться одним із ворогів українського народу.

А от академіка Володимира Вернадського як першого президента Академії назвав, бо В. Вернадського компартійно-радянська влада не могла не шанувати. Дарма, що його син Ґеоргій набував собі наукового авторитету як історик на еміґрації.

Втім, повернімося до історії Академії і подивімося, що ми нині святкуємо.

Так, П. Скоропадський узаконив заснування Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН). Так склалося. Але це зовсім не означає, що гетьман справді став засновником Академії.

Робота над створенням ВУАН велася ще за Центральної Ради. В архіві Академії збереглися документи, які свідчать про це.

Історично можна стверджувати, що ВУАН почалася ще 1914 року, коли в Києві було створене Українське Наукове Товариство (УНТ). Члени його й ініціювали створення ВУАН.

Біда тільки в тому, що у Центральної Ради, очолюваної головою УНТ Михайлом Грушевським, до створення Академії руки так і не дійшли.

Спасибі П. Скоропадському, який офіційно запустив цей процес і який не просто так пропонував М. Грушевському очолити Академію. Але ж як Грушевський міг прийняти таке запрошення від свого ідеологічного противника, який, до того ж, усунув його від влади?

Михайло Грушевський все одно став одним із перших дійсних членів ВУАН, яка формально припинила своє існування якраз у рік смерті Грушевського, тобто 1934 року.

Тут можна було б також вигукнути: «Прекрасне співпадіння», але двічі сумним є цей, можливо, й невипадковий збіг у часі.

Так, М. Грушевський помер 1934 року в Кисловодську, але є підозри, що більшовики вкоротили йому віку.

ВУАН же більшовики почали знищувати, починаючи з так званого «процесу СВУ», у список якого потрапили близько 200 українських інтелектуалів, і більшість у цьому списку складали академіки, члени-кореспонденти, старші й молодші (не в теперішньому розумінні понять) наукові співробітники ВУАН.

За трагічною закономірністю (оце вже не СПІВПАДІННЯ!) ВУАН була практично знищена якраз у той час, коли українське село більшовики виморювали Голодом.

На руїнах розваленої ВУАН, яка за півтора десятиліття свого існування набула авторитету у світі, 1934 року постановою радянського уряду й було засновано АН УРСР, останнім президентом якої став потім і академік Борис Патон.

АН УРСР ніколи не вважала себе спадкоємицею ВУАН, хоча, за радянською традицією, приписувала часом собі заслуги знищеної ВУАН.

В інформаційних бюлетенях та в архіві президії АН УРСР мені трапилося читати страшні доноси псевдовчених, які робили свої наукові кар‘єри на знищуванні не просто своїх славних попередників – СВОЇХ УЧИТЕЛІВ!

АН УРСР була тим середовищем, у якому народилися й набули свого розквіту номенклатурна наука, наукова недоброчесність, заавторство і цинічний плагіат, а відтак і моральна деградація інтелектуалів, для яких «довгий рубль» і місце біля владного корита стали важливішими за наукову істину.

***

Щоб показати вам, які люди працювали в ВУАН, розповім вам епізод з історії останніх виборів до ВУАН 1929 року. Того року на академіка було висунуто уже добре відомого в міжнародних наукових колах нашого етномузиколога Климента Квітку, чоловіка Лесі Українки. Одним із тих, хто запропонував його кандидатуру надійсного члена ВУАН був академік М. Кравчук.

Учений надзвичайної сумлінності й інтелектуал такої ж скромності, К. Квітка не прагнув посад і звань. В уряді Центральної Ради він відмовився обійняти посаду міністра юстиції, але, погодившись на посаду товариша (заступника) міністра, мусив бути якийсь час в.о. міністра.

Не хотів К. Квітка іти і в академіки. До його відмовлянь ніхто не прислухався, і йому «загрожувало» обрання на дійсного члена ВУАН проти його волі. І тоді засновник української і один із піонерів світової етномузикології публікує в газетах відкритого листа, в якому публічно відмовляється від звання академіка і натомість пропонує обрати на академіка Філарета Колесу, мотивуючи це тим, що членство в ВУАН допоможе львівському вченому, який жив і працював, на переконання Квітки, в гірших умовах.

Так Ф. Колеса став академіком ВУАН. А Квітка як один із тих, хто проходив у справі СВУ, невдовзі вимушений був покинути Україну. Але йому все одно не вдалося уникнути репресій. Саме в рік смерті ВУАН і появи на світ АН УРСР («співпадіння»?!) сталінська репресивна машина запроторила Квітку в концтабір у Казахстані, де професор Московської консерваторії викладав латину на курсах медсестер.

У казахських степах біля Караганди закінчили своє життя чимало вчених, чия наукова діяльність була пов‘язана з ВУАН. К. Квітці пощастило. Його колега по Московській консерваторії Надія Брюсова (сестра відомого російського поета) була вхожа в дім тодішнього генерального прокурора СРСР А. Вишинського.

Мені пощастило наткнутися в архівах на чернетку листа Н. Брюсової до А. Вишинського з клопотанням за К. Квітку. Думаю, спрацювало й те, що Вишинський особисто знав Квітку від часу навчання на юридичному факультеті Київського університету. Отже, його було випущено з ГУЛАГу, але дозволено жити на сто першому кілометрі від Москви.

Я був у тому будинкові (типова російська ізба) в Алєксандрові, Владімірская область. Звідти Квітка їздив на роботу до консерваторії: чотири години в поїзді в один бік, а потім чотири в другий. Коли почалася війна і поїздки стали майже неможливими, учений нелегально жив якийсь час у племінниці, а потім йому було виділено половину кімнати, перегородженої шторою, безпосередньо в приміщенні консерваторії.

На цю адресу 1943 року директор ІМФЕ АН УРСР Максим Рильський надіслав К. Квітці листа з проханням заповнити додану анкету і балотуватися на члена-кореспондента АН УРСР. Професор Квітка не зреагував на те запрошення. В його архіві збереглося декілька телеграм від Рильського з проханнями прискорити оформлення документів, але вчений проігнорував ті наполягання.

І тут починається інший цікавий епізод з історії уже не ВУАН, а АН УРСР, який засвідчує, що між ВУАН і АН УРСР практично немає нічого спільного.

Як відомо, святе місце порожнім не буває. Відмова К. Квітки заповнити вакансію член-кора примусила М. Рильського шукати іншого кандидата на академічну посаду. І він його знайшов у себе в інституті.

Якраз на той час після поранення на фронті на роботу в ІМФЕ повернувся ще молодий науковець Всеволод Дашкевич, якому через брак авторитетніших кадрів було довірено очолити відділ. Саме статус завідувача відділу й уможливив обрання Дашкевича на члена-кореспондента АН УРСР.

Далі події розгорнулися так, що В. Дашкевич втратив посаду завідувача відділу, роботу в інституті й саму можливість займатися наукою. А от звання члена-кореспондента АН УРСР не втратив. Як так?

Якимось чином В. Дашкевич умудрився в обхід Головліту видати якийсь словник: без дозволу цензури книжку було надруковано в якій друкарні на Житомирщині. Коли цю справу розслідували і Дашкевича вигнали з ІМФЕ, постало питання і про позбавлення його членства в АН УРСР.

Тут виявилося, що членство в Академії є пожиттєвим: можна зайти, але вийти з неї не можна. Але ЦК КПУ хотіло наказати В. Дашкевича й позбавленням його членства в АН УРСР. І тоді Л. Каганович звернувся за порадою до Й. Сталіна. Вислухавши Кагановича, Сталін начебто сказав так: «Ми нє можєм попірать акадємічєскіє свободи із-за какого-то одного дурака».

Так В. Дашкевич залишився членом-кореспондентом АН УРСР. Це додавало йому авторитету як завідувачу мовно-стилістичного відділу редакції газети «Радянська Україна», де мені трапилося з ним пересіктися. Крім того, він був автором різних ювілейних текстів, які поширювало РАТАУ для публікації в обласних і районних газетах. Люди старшого покоління напевно пам‘ятають ті тексти з підписом: «В. Дашкевич, член-кореспондент АН УРСР».

Належну йому академічну стипендію В. Дашкевич, мабуть, не одержував. В колись рідному йому інституті про нього просто забули. Згадали в ІМФЕ ученого як непересічну особистість уже через роки після його смерті. У якомусь виданні одна моя колишня колега по інституту бідкалася, що їм не відомо навіть, коли Дашкевич помер і де похований.

Підозрюю, що ніхто їм в ІМФЕ не підказав, що буквально через дорогу від інституту в Київській організації СЖУ напевно є інформація, якої забракло науковцям тепер уже НАНУ – Національної Академії Наук України, яка цьогоріч святкує несвій сторічний ювілей і яка через свою вірність традиціям компартійно-радянської науки не сподобилася стати інтелектуальним флагманом незалежної України.

Таких історій, як я вам розповів при цій нагоді, в історії ВУАН і АН УРСР – НАНУ напевно дуже багато. Серед них чимало й набагато печальніших. І тому, як науковець, я волів би, щоб НАНУ як продовжувачка традицій АН УРСР, заснованої 1934 року, зазнала кардинальних системних змін або і взагалі зійшла з наукової сцени.

Натомість годилося б відродити традиції ВУАН з урахуванням досвіду академій наук розвинутих країн світу. Можливо, що саме це стане поштовхом для успішного розвою української науки.

Володимир Іваненко

Український Університет

27 листопада 2018 р.

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ФРОНТ СИСТЕМНИХ ЗМІН

Агресія Росії проти України, яка набирає нових обертів, і події останніх днів є частиною цього процесу, з одного боку, і активізація антиукраїнських сил (зокрема, п‘ятої колони) в українському суспільстві – з другого, свідчать про те, що вороги України планомірно й системно роблять усе можливе для знищення України й українського народу.

За умов, які складаються в Україні й навколо України, надзвичайно актуальним стає питання про нагальність СИСТЕМНИХ ЗМІН, тобто зміни авторитарно-тоталітарного устрою й адміністративно-командного урядування, які є живильним грунтом для олігархату, корупції та інших видів кримінальної злочинності.

Українська влада й громадсько-політичні сили, наявні в Україні, які входять і які не входять у владні структури, зациклені на реформах, тобто на змінах, що є несистемними – ситуативними або частково системними і відтак не передбачають системних перетворень. В кращому разі вони прагнуть зміни політичної системи або державних інститутів через зміну політичної еліти.

Жодна із цих сил не переймається піднесенням рівня національної свідомості й громадянської зрілості/відповідальності українського суспільства в цілому і кожного його члена зокрема. У зв‘язку з цим ніхто навіть не думає про освітньо-просвітницьку та інформаційно-роз‘яснювальну роботу.

Так само жодна із цих сил не замислюється над важливістю і можливістю пробудження внутрішньої потуги українського суспільства. Одні прагнуть реформувати (ремонтувати) систему, успадковану Україною від СРСР. Інші бачать перспективу у механічному перенесенні в Україну політичного, правного, економічного, безпекового чи іншого досвіду інших країн, ігноруючи українські національні традиції і звичаї та сподіваючись, що чужий досвід запрацює в Україні.

Тим часом лише перехід до суспільного устрою та способу урядування, заснованих на національних традиціях і звичаях, уможливить успішний поступ України, зокрема, і з урахуванням адаптованого до умов України зарубіжного досвіду.

Саме тому ми переконані, що наша концепція системних змін є чи не єдиною перспективою для України. З цією метою ми розпочали роботу над кількома проектами, які можуть стати базовими для випрацювання та втілення в життя комплексу програм системних змін.

З метою розгортання такої роботи в масштабах українського суспільства й світового українства ми ініціюємо формування ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ФРОНТУ СИСТЕМНИХ ЗМІН як громадсько-політичного об‘єднання громадян України й світового українства. Сторінки на ФБ: https://www.facebook.com/UkraineSystemChange/ та https://www.facebook.com/All-Ukrainian/Front-for-Systemic-Changes-2194892174170188/, а також група на ФБ: https://www.facebook.com/groups/292465654712914.

Мета, місія і завдання цього Фронту – стати парасольковою організацією для ідеологічного, методологічного і організаційного об‘єднання, згуртування україноцентричних громадських, політичних, професійних і ділових сил в Україні та діаспорі навколо ідеї системних змін та її реалізації.

Опорними підрозділами Фронту мають стати уже запропоновані нами на обговорення громадські об‘єднання як середовища для випрацювання і втілення в життя окремих базових проектів-програм.

Ми ініціюємо, зокрема, створення таких громадських і професійних об‘єднань:

1. Рух за Українізацію України. Мета цього Руху – широкомасштабна системна українізація України. Сторінка на ФБ: https://www.facebook.com/Ukrainization4Ukraine/, група на ФБ: https://m.facebook.com/groups/771863622990043.

2. Всеукраїнський Козацький Рух. Мета цього Руху – системне відродження національних традицій і звичаїв, а також організація на основі традицій і звичаїв системної трансформації політичної, безпеково-оборонної, економічної, культурної та інших сфер життя українського суспільства. Сторінка на ФБ: https://www.facebook.com/Ukrainske.Kozatstvo/, група на ФБ: https://m.facebook.com/groups/799507953572472.

3. Рух Світового Українства. Мета цього Руху – системна трансформація української діаспори та взаємодії українського суспільства із світовим українством у процесах націєтворення й державотворення в Україні. Сторінка на ФБ: https://www.facebook.com/WorldUkrainians/, група на ФБ: https://m.facebook.com/groups/399072523927826.

4. Всеукраїнський Жіночий Рух. Мета Руху – об‘єднання, консолідація і активізація конструктивних зусиль жінок України та української діаспори як особливої рушійної сили системних перетворень. Сторінка й група на ФБ будуть сформовані пізніше.

5. Українська Світова Інформаційна Мережа. Мета цієї Мережі – створення й налагодження ефективного функціонування україноцентричної системи ЗМІ в Україні, українізація інформаційного простору й захист інформаційного суверенітету України. Сторінка на ФБ: https://www.facebook.com/UkrainianWorldwideInformationNetwork/, група на ФБ: https://m.facebook.com/groups/204403929583822. Веб сайт: http://www.ukrainainc.net.

6. Всеукраїнська Академія Наук. Мета ВУАН – згуртування україноцентричних учених в Україні та діаспорі навколо ідеї системних змін, створення наукових колективів та інституцій для випрацювання проектів системних перетворень, а відтак і формування нових підходів до організації та управління наукою. Сторінка на ФБ: https://www.facebook.com/All-Ukrainian-Academy-of-Sciences-134658910728361/, група на ФБ: https://m.facebook.com/groups/170979119605101.

7. Ініціатива Будапештського Формату. Мета Ініціативи – об‘єднання зусиль українського суспільства й світового українства для актуалізації міжнародних гарантій безпеки України, а також системних змін у сфері безпеки і співробітництва в Європі і в усьому світі. Сторінка на ФБ: https://www.facebook.com/BudapestFormatInitiative/, група на ФБ: https://m.facebook.com/groups/1745244575766624.

8. Український Університетський Клуб. Мета Клубу – об‘єднання зусиль інтелектуалів та громадсько-політичних діячів/. активістів для організації широкого обговорення проблем підготовки та втілення в життя системних змін. Сторінка на ФБ: https://www.facebook.com/UkrainianUniversityClub/. Веб сайт: http://www.ukrainianuniversity.club.

Наукове, ідеологічне й методологічне забезпечення, а також координацію організаційних заходів до завершення формування координаційного центру Всеукраїнського Фронту Системних Змін та окремих названих вище рухів і ініціатив беруть на себе Міжнародна Фундація Лідерства (http://www.leadership-foundation.org; сторінка на ФБ: https://www.facebook.com/leadership.international.foundation/) та Український Університет (http://www.ukrainianuniversity.org; сторінка на ФБ: https://www.facebook.com/UkrainianUniversity/).

Ми сподіваємося на плідну співпрацю з усіма україноцентричними громадянами України й представниками української діаспори. Нам потрібні ентузіасти з чистою совістю, люди честі, особистості без подвійних стандартів і готові натхненно іти до мети, незважаючи на те, яким важким не був би наш шлях.

Нам не по дорозі з тими, хто любить неконструктивно критикувати, роздавати вказівки, вимагати результатів без участі в нашій роботі, обговорювати особистості замість предметного обговорення ідей і концепцій, просто базарувати.

Якщо таланти не дозволяють вам прилучитися до безпосередньої участі в нашій роботі, ви завжди можете вставити свою копійку чи свій цент у буквальному сенсі слова, підтримавши наші проекти. Як це зазвичай і роблять меценати й жертводавці, які люблять Україну «до глибини своєї кишені» (Євген Чикаленко).

Пожертви на Міжнародну Фундацію Лідерства та Український Університет як неприбуткові освітні й науково-дослідні організації можна відтягувати з податків.

Зробити пожертву на Міжнародну Фундацію Лідерства можна тут:

https://paypal.me/leadershipintl.

Зробити пожертву на Українськмй Університет можна тут:

http://www.paypal.me/UkrainianUniversity.

Дякуємо всім, хто приєднується до наших лав, хто допомагає нам і хто підтримує нас у будь-який спосіб.

Слава Україні!

Володимир Іваненко

Міжнародна Фундація Лідерства

Українська Світова Міжнародна Мережа

Український Університет

***

Контактна інформація:

Електронна пошта

> Міжнародна Фундація Лідерства

leadership.foundation@yahoo.com

> Український Університет

ukrainianuniversity@gmail.com

Контактуйте також з нами через поштові скриньки на тематичних сторінках.

26 листопада 2018 р.