ЧИ ЗМІНИТЬ УКРАЇНУ М. СААКАШВІЛІ Й РУХ НОВИХ СИЛ?

Публікую статтю, написану і опубліковану в соцмережах ще 2017 року, коли постав Рух Нових Сил. Здається, вона не втратила своєї актуальності, ба навіть стає злободеннішою у зв’язку з новою хвилею суспільної уваги до постаті М. Саакашвілі.

Інтерв’ю М. Саакашвілі для “Української правди” визначає лінію фронту на внутрішньому політичному полі України (http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2017/07/29/7150823/). Ми ще не знаємо деталей, але в загальних рисах можемо бачити, з яких боків здіймаються вітри, який вихор вони можуть створити і які наслідки можна спрогнозувати.

Перед тим, як висловити припущення (не ризикую вживати тут “передбачення” чи “прногноз”), давайте оглянемося на історичну тенденцію.

Від часу розвалу СРСР я писав про те, що Україна незалежість фактично не виборювала – незалежність упала на українське суспільство, як гроза з ясного неба, і воно не спромоглося належним чином цією незалежністю розпорядитися.

Стартові шанси в України були просто чудові: третя ядерна потуга у світі, наймогутніший економічний потенціал у Європі, найвищий рівень загального освітнього рівня 50 мільйонів населення і величезний науковий потенціал тощо. Годі вже й казати про те, що дала сама природа: вигідне географічне положення, благодатний клімат і найродючіші у світі чорноземи. Додайте до цього те, що я випустив з уваги.

Як Україна скористалася цією унікальною можливістю?

На час проголошення незалежності в Україні було практично дві політичні сили, які змагалися за можливість повести Україну в майбутнє: комуністи на чолі з Л. Кравчуком, які залишалися при владі, і національно-демократичні сили (Народний Рух, Республіканська, Демократична та інші партії), провідним лідером яких був В. Чорновіл.

Ні комуністи, ні націонал-демократи не мали, та й не прагнули випрацювати ідеологію, стратегію й тактику розвитку незалежної України. Не було навіть розмов на ці теми. Єдине, про що трохи поговорили, так це про національну ідею, якої так і не спромоглися сформулювати. Про українізацію, яка просилася сама, навіть не заїкалися.

Потім прийшов до влади Л. Кучма. Не запропонувавши ні ідеології, ні стратегії й фактично закривши й тему національної ідеї. Багатовекторність політики Кучми спричинилася до встановлення в Україні кланово-олігархічного режиму, зцементованого тотальною корупцією, й монополізації інформаційного простору Московією.

Хоч В. Ющенко та Ю. Тимошенко й мали кілька років на те, щоб випрацювати свої варіанти ідеології й стратегічного бачення перспектив розвитку України, але прийшли до влади непідготовленими й усю каденцію витратили на міжусобиці та ситуативні союзи з антиукраїнськими силами. Етнографізм – єдине, що відрізняло правління Ющенка від попередників. “Помаранчева революція” так революцією й не стала.

Цілком логічно, що після президентства Ющенка до влади повернулися антиукраїнські сили, народжені в час президентства Кравчука й випестувані за правління Кучми. У В. Януковича хоч і не було чіткої ідеології й стратегії розвитку України, була “національна ідея” – “Всьо будіт Донбас”. Розгул корупції, бандитизму, відкрита здача національних інтересів України Москві й відмова від євроінтеграції цілком закономірно спричинилася до чергового Майдану.

Як і Майдан 2004 року, ЄвроМайдан 2013 року, який переріс у “Революцію гідності” 2014 року, був стихійним і, ясна річ, в принципі не міг запропонувати ні ідеології, ні стратегічного розвитку України. Там навіть спроб не було замислитися над цими засадничими речами й організуватися в нову силу, здатну вивести Україну із кризи.

Не дивно, що стихію Майдану використали опозиційні до Януковича й Партії регіонів сили, щоб дорватися до влади. У жодної з тих політичних сил, які прийшли до влади після цього Майдану, немає ні ідеології, ні стратегічного бачення розвитку України. Ясна річ, вони навіть не заїкаються про нагальність зачищення інформаційного простору й українізації України.

Нагадаю також, що головною ознакою усіх нинішніх політичних сил України є не ідеологія й відповідне бачення перспектив розвитку України, а персоніфікація: більшість партій навіть у назвах зазначають імена своїх лідерів (Кличка, Ляшка, Порошенка, Тимошенко, Ярош), а ті, що формально й не мають такої ознаки, все-одно асоціюються з лідерами (Громадянська позиція = Гриценко, Народний фронт = Яценюк, Свобода = Тягнибок і т.д.).

Жоден із лідерів не опублікував бодай тоненьку брошурку з викладом свого бачення національної ідеї, ідеологічних засад і програми своєї партії, стратегічного бачення перспектив розвитку України, тактики й організаційно-управлінських рішень у випадку приходу до влади і т.ін. Жоден.

Натомість популізм зашкалює: “як я стану президентом”, “коли ми прийдемо до влади”, “наша команда” тощо. Ну, а ті, хто наразі при владі, обіцяють реформи (косметичний ремонт наскрізь прогнилої Системи, яка залишилася у спадок від радянської влади) і видають бажане за дійсне. На цьому тлі йде ситуативна боротьба з корупцією (вірніше з її наслідками) та боротьба за українізацію (вірніше з окремими наслідками зросійщення).

Такою виходить картинка президентства П. Порошенка, який навіть не намагався продемонструвати своє бачення української національної ідеї, свою ідеологію для України й своє бачення стратегії і тактики розвитку України на перспективу (а не до 2020 року). Як і всі його попередники, він демонструє ситуативні підходи до розв’язання стратегічних завдань і намагається урядувати в ручному режимі, консолідуючи всю повноту влади у своїх руках, наслідком чого і є топтання на місці, розгул копупції, видавання бажаного за дійсне. Питання системної українізації, звісно, навіть не обговорюються.

…І ось на політичній арені з’являється Рух Нових Сил колишнього грузинського президента і колишнього вже одеського “губернатора” М. Саакашвілі. В тому, що амбітну політичну силу очолює людина з-зовні, приходько, нічого нового немає. Світова історія знає чимало таких прикладів (я їх наводити не буду).

Звернімо увагу на суттєвіші речі. Що нового в українську політику і в українське суспільство взагалі вносить М. Саакашвілі і очолений ним Рух Нових Сил? Ми не знаємо, хоч мали б уже знати, оскільки і сам Саакашвілі, і його соратники, і його прибічники, і увесь цей Рух Нових Сил розгорнули активну роботу по всій Україні. Ця активність не може не турбувати правлячий режим, оскільки саме президентству Порошенка цей Рух Нових Сил і несе нацбільшу загрозу.

Яка ідея об’єднує учасників Руху Нових Сил? Чи мають ця новонароджувана політична сила та її лідер своє бачення української національної ідеї? Ми не маємо жодного уявлення.

Якою ідеологією М. Саакашвілі озброює Рух Нових Сил і якою мірою ця ідеологія може прислужитися українському суспільству для його консолідації й сприяння приходові цього Руху Нових Сил до влади? Ми не маємо навіть загального уявлення, яка ідеологія допоможе цій силі об’єднати навколо себе необ’єднувані прошарки суспільства й у такий спосіб прийти до влади, побороти олігархат, корупцію, утвердити незалежність і забезпечити подальший розвиток України. Ми навіть не знаємо, щоб хтось у цьому Рухові працював над цим.

Яке стратегічне бачення для України має М. Саакашвілі? Яку стратегічну програму може запропонувати Рух Нових Сил, щоб після приходу до влади у ближчій чи віддаленій перспективі негайно прчати втілення її в життя? Чи має Рух намір ініціювати зміну системи урядування? Ми також нічого про це не знаємо. Як не знаємо й того, чи почав лідер Руху та його найближчі соратники створювати “мозкові групи” чи співпрацювати в цьому відношенні з науково-дослідними центрами.

І останнє. Чи усвідомлює необхідність і нагальність українізації України М. Саакашвілі? Чи є прибічники самої ідеї українізації в середовищі Руху Нових Сил і чи спроможні вони випрацювати проект системної українізації, добитися включення його в ідеологію й стратегію Руху, а потім і реалізації його після приходу до влади? Жодних відомостей про це ми також не маємо. Саакашвілі, його найближчі соратники та й будь-хто з Руху Нових Сил навіть не згадують цю тему.

Мої однодумці і я, звичайно, могли не все й зауважити. Якщо хтось із читачів цих нотаток знає публікації з перелічених вище питань або має доступ до ще не оприлюднених документів, будьте ласкаві запостити посилання на них у коментарях.

Тим часом звертаю вашу увагу на те, що типологічно і за змістом, і за формою Рух Нових Сил, як і лідер Руху Саакашвілі, за всіма можливими критеріями дуже нагадують будь-яку іншу політичну силу на карті України: персоналізація, популізм, радикалізм гасел і вчинків, розмови про реформи, обіцянки знищити корупцію тощо.

Як і будь-яка наявна в Україні політична сила, Рух Нових Сил орієнтується на численно найбільшу, аморфну масу населення, яке за роки незалежності України не спромоглося позбутися “совковості”, не усвідомило себе самодостатньою нацією, на підсвідомому рівні тримається “русского міра” і вірить у те, що хтось прийде і змінить їхнє життя на краще.

Прихильники Порошенка вірять у таку місію свого лідера. Радикали вірять у таку місію Ляшка. Тимошенківці не втрачають надії на Тимошенко. Свободівці не уявляють себе без Тягнибока. Ну, а тепер певна частина українського суспільства такі ж надії покладає на Саакашвілі.

Якщо Рух Нових Сил так нагадує інші політичні сили, то який тоді сенс у його створенні? Очевидно, у тому, щоб привести до влади тих, хто або опинився за бортом нинішньої політики, або тих, хто мріє про прихід до влади, але не бачить можливостей для самореалізації в чинних партіях і рухах.

От тільки Україна й українське суспільство залишаються поза їхньою увагою. Тим часом тануть чи скорочуються природні, економічні, людські, культурні, духовні ресурси країни, землі й народу. Бо ніхто не дбає про піднесення національної свідомості й громадянської відповідальності, про повернення українського суспільства до себе – своїх традицій і звичаїв, які тільки й можуть забезпечити успішність політики й урядування, економічного поступу та гідне місце у світовому співтоваристві.

Володимир Іваненко

Український Університет

29 липня 2017 р.

ПРО “ВАШИНГТОНА Й ЗАКОНА”

Ці нотатки було написано у вересні 2015 року як відгук на прохання одного із моїх колишніх студентів та колег і були оприлюднені на моїй персональній сторінці у Фейсбуці. На жаль, той профіль був знищений гакерами відомо яких спецслужб, і тому першоджерело публікації тепер недоступне. Оскільки тема нотаток залишається актуальною, я публікую їх ще раз уже на своєму сайті.

В. І.

***

Тут мене під’юджують написати про “Вашингтона й закона” – дуже болить українцям Шевченкове: чи діждемося колись ми свого Вашингтона з новим і праведним законом. Мені не хотілося б про це писати, але бачу – треба!

Коли наш Великий Поет писав рядки, які нам так лоскочуть душу, він жив у перехідному періоді від романтизму до критичного реалізму. І в цих рядках його більше романтики й мрії, аніж того, що називають доконаним фактом. Зрештою, ми не знаємо, з яких джерел (крім Олдріджа) Шевченко черпав інформацію про Америку і наскільки вона була надійною.

Зараз ми знаємо на порядки більше, ніж знав Шевченко, і можемо дозволити собі не творити кумирів. Хоча культ Вашингтона в США не спадає, хоча “Вознесіння Вашингтона” залишається (і, безумовно, залишиться) частиною інтер’єру Капітолію, мусимо тверезо й критично брати уроки з американської історії.

Як відомо, США повстали з небажання американських колоній платити податки в королівську казну Британської імперії. На сьогодні американське податкове законодавство – одно із найбільш комплікованих у світі. Його обсяг – понад 4 тис. сторінок! Дж. Буш-молодший, під час перших президентських перегонів обіцяв скоротити й спростити Податковий кодекс. Але далі тих обіцянок діло так і не дійшло. ПК виявився йому не під силу. Подейкують, що зараз в Америці напевно намає жодного фахівця, який читав цей документ від дошки до дошки. А сюрпризи цього законодавства бувають просто шокуючі.

Чи варто це наслідувати? Сумніваюся. Закон має бути простим, зрозумілим кожному і коротким, як, наприклад, перший додаток до Конституції США ж.

Що варто наслідувати, так це – застосування ПК. Імплементація американського податкового законодавства є, либонь, найжорсткішою, ба навіть найжорстокішою у світі: всі мають платити податки, і всі платять податки. І ніякої податкової поліції не треба.

Звичайно, не завжди так було. І герой нашої розповіді, Дж. Вашингтон, був серед тих, хто уникав сплати податків (це – предмет окремої розмови), займався контрабандою і т.ін. З його імені починається короткий список батьків американської незалежності, хоча такиим він не був. Масони зробили з нього генерала, який не виграв жодної битви, підняли його на самверх американської політики, а потім створили культ, який живе й понині.

Дж. Вашингтон починав свою кар’єру на олімпі з перетворення США як конфедерації на федерацію – устрій, закріплений у чинній американській Конституції. Біль несправедливості судомив три покоління прихильників конфедерації, незалежності окремих штатів і зрештою вилився у затяжну й кровопролитну Громадянську війну – найбільшу війну в історії США, яка забрала мільйони й мільйони життів і буквально спустошила Америку. “Відлетіли з вітрами” – найкраще про ті буремні події, що незагойною раною ятрять американцм і досі, а прихильники конфедерації дотепер вшановують свій прапор.

Один із американських істориків знайшов свідчення того, що переможець у тій війні, також легендарний американський президент А. Лінкольн мав намір перекроїти на свій лад Конституцію, пов’язану з іменем Вашингтона, й перетворити США на унітарну державу. Можливо, саме це й стало причиною його вбивства.

Тим часом започатковані Дж. Вашингтоном традиції живуть і перемагають. Незважаючи на високе честолюлюбство, загалом він був порядною людиною в політиці, а відчувши брак сил і здоров’я – відійшов від політики, по суті започаткувавши стандарт для двох президентських каденцій (закріплений законом в роки президентства Трумена).

Як і будь-яка інша країна, Америка має свої проблеми і з законодавством, і з бюджетом, і з корупцією, і з будь-чим іншим. Найважливішим же досягненням США є, безумовно, верховенство права, і це – те найважливіше, що Україна має наслідувати.

9 вересня 2015 р.

ЩО НЕ ТАК ІЗ СИСТЕМОЮ ЗМІ В УКРАЇНІ?

Стаття Ярослава Зубченка «Що не так із Прямим каналом?» (MediaSapiens – https://ms.detector.media/manipulyatsii/post/24302/2020-03-09-shcho-ne-tak-iz-pryamim-kanalom/) привертає увагу до стану журналістики і ЗМІ в Україні. Автор має рацію, вказуючи на перебільшену увагу каналу до свого власника П. Порошенка та до його політичної сили.

Така гіпертрофованість «Прямого» є свідченням того, скільки втрачають українська журналістика і ЗМІ, залишаючись інструментом окремих політичних сил і, отже, продовжуючи пропагандистські традиції радянської журналістики. В обговорюваному випадку це перетворилося на фарс.

Хоч Я. Зубченко пару разів відмежовується від «неукраїнських» телеканалів В. Медведчука, останні є таким же інструментом з іншим ідейно-тематичним спрямуванням.

Те саме можна сказати й про інші ЗМІ, що їх не згадує пан Зубченко, передусім – телеканали «Наш», «Україна», 1 + 1 та ін. Там така ж гіпертрофованість у захвалювання одних і нищівні розноси інших.

Біда «Прямого» хіба що в тому, що він позиціонує себе як україноцентричний канал, але фактично, як справедливо наголошує автор, дискредитує ідеї, які він обстоює.

Тут напрошується висновок, що позиціонувати себе україноцентричним зовсім не означає бути україноцентричним.

З одного боку, тут легко списати все на власника телеканалу. Адже хто платить, той і замовляє музику. Власник, який не усвідомлює суспільної/соціальної місії журналістики і ЗМІ як рупора ГРОМАДСЬКОЇ думки («четвертої влади»), неодмінно перетворює ЗМІ на рупор власної позиції та/або позиції своєї політичної сили чи комерційної групи.

З другого боку, треба пам’ятати про відповідальність журналістів і медіаменеджерів. Звичайно, серед них є такі, хто готовий заглядати в рот власникові й свідомо чи не свідомо вихваляти його чи виконувати всі його забаганки. Але ж не факт, що саме вихваляння власника та його політичної сили закладено в контракт (трудовий договір) журналіста чи медіаменеджера з власником.

Напевно більшість проблем журналістики і ЗМІ спричинені просто низьким фаховим рівнем журналістів та медіаменеджерів. Очевидно, що про це треба було б говорити і в даному випадку.

Як відомо, професіоналізм нерозривно пов‘язаний із патріотизмом і порядністю (три ППП). Патріотизм у нашому випадку – це реальний, а не позірний чи награний, україноцентризм. Придивіться до журналістської позиції в історичній перспективі хоча б згаданих у публікації журналістів «Прямого», і ви побачите, чого варта їхня журналістика з цього погляду.

Якщо журналіст змінює свій світогляд кожен раз, коли змінює власника ЗМІ, для якого працює, маємо всі підстави робити висновки про його схильність до подвійних стандартів та подвійної моралі, а отже – й засумніватися в його порядності.

За таких умов про журналістську майстерність можна уже й не говорити. Я. Зубченко подав чимало конкретних прикладів, які засвідчують не тілький низький рівень журналістської майстерності, але й узагалі низької культури журналістів.

Чи винен у цьому власник (у даному випадку Порошенко)? Звісно, винен, оскільки добір кадрів – це його відповідальність.

Але тут не менша провина лягає й на плечі журналістської освіти, рівень якої в Україні упав до дуже низького рівня. На сьогодні Україна, маючи факультети й відділення журналістики в кожній області, що плодять журналістів і медіаменеджерів у незліченній кількості, не може похвалитися ЖОДНОЮ школою, яка виховувала б справді талановитих журналістів і медіаменеджерів.

Словом, «маємо те, що маємо», як сказав свого часу з іншого приводу Л. Кравчук, який колись відповідав за підготовку журналістських кадрів в УРСР.

***

А тепер я дозволю собі повернути вашу увагу до теми, яка мені болить упродовж останніх тридцять років. Це – ідея створення україноцентричної системи ЗМІ в Україні.

Щоб витиснути з інформаційного простору України олігархічні ЗМІ, більшість яких, до того ж, є проросійськими, необхідно створити альтернативну україноцентричну систему ЗМІ.

Я свідомий того, що на це потрібні великі кошти. Дуже великі кошти. Ми їх не маємо. І на це вказують мені мої критики, використовуючи цей фактор як причину, щоб нічого не робити, і які мріють діждатися україноцентричного олігарха або ініціативи з боку держави (уряду).

Як бачите, позірно україноцентричний олігарх П. Порошенко, який міг би ініціювати створення україноцентричної системи ЗМІ, не усвідомлює цього. Не усвідомлював цього він і як державник, коли був президентом і мав можливість ініціювати створення україноцентричної системи ЗМІ. Усе, на що він спромігс, був печально відомий МінСтець.

Мої опоненти, на жаль, не розуміють, що в незалежній україноцентричній системі ЗМІ держава (влада, уряд) апріорі не зацікавлена, якою україноцентричною не була б влада. Перипетії із створенням Суспільного – зайвий тому доказ.

Отже, створення незалежної україноцентричної системи ЗМІ – це завдання, ба навіть відповідальність українського суспільства й зокрема – його україноцентричної журналістської й медійної спільноти.

Чи можна це зробити мінімальним коштом? Можна і треба – у нас просто немає вибору. Оскільки через брак коштів ми не можемо дозволити собі будувати авіаносці, крейсери та інші багатотонажні кораблі, можна творити так званий «москітний флот» – широко розгалужену мережу дрібних ЗМІ, які об‘єднаними зусиллями зможуть робити великі, грандіозні справи. Тим більше, що сучасні технології уможливлюють те, про що пару десятків років навіть мріяти не доводилося.

Упродовж двох десятиліть я багато думав над концепцією створення такої україноцентричної системи ЗМІ, яка нарешті знайшла своє втілення в платформі, яка уможливлює координацію зусиль наявних ЗМІ, а також створення нових інформаційних ресурсів (див.: http://www.ukrainainc.net).

У журналі «Український інформаційний простір», членом редколегії якого я є, опубліковано кілька моїх статей, у яких ви можете знайти наукове обгрунтування нашої концепції створення незалежної україноцентричної системи ЗМІ в Україні.

Володимир Іваненко

Український Університет

Українська Світова Інформаційна Мережа

9 березня 2020 р.

МІЖ «РУССКІМ МІРОМ» І ЛІБЕРАЛІЗМОМ

Як українству перемогти у боротьбі на два фронти

Повідомляють: «Мільярд доларів виділять на університети, що просуватимуть ліберальні цінності» (https://sobor.com.ua/news/milyard-dolariv-vidilyat-na-universiteti-sho-prosuvatimut-liberalni-cinnosti). І це – з кишені лише одного Дж. Сороса.

Звичайно, надзвичайно важко, а часом і практично неможливо конкурувати з проектами, які мають мільярдні фінансування, щоб просувати ліберальні чи їм подібні цінності, що справляють руйнівний вплив на молоді, незміцнілі, деідеологізовані демократії, особливо – на теренах колишнього СРСР.

Україна – з тих країн, у яких після розпаду СРСР націєтворення й державотворення зійшло на манівці якраз через те, що Україна обрала безідеологічну стратегію, і цим скористалися різного штибу ідеологічні сили, які позиціонують себе як ліберальні.

Руїна, яку спостерігаємо в Україні упродовж трьох десятиліть державного суверенітету й незалежності, спричинена ще й тим, що лібералізм фактично витиснув більшовицько-комуністичну ідеологію, але нічого не зробив для повної ліквідації авторитарно-тоталітарного радянського суспільного устрою і не запропонував жодної концепції формування якісно нового суспільного ладу.

Лібералізмові абсолютно чужий і чуждий будь-який інтерес до Традиції, традицій і звичаїв, традиційних (одвічних, споконвічних) цінностей, а отже й культури.

Україна може вистояти у спротивові лібералізмові лише в один спосіб – через піднесення рівня національної свідомості й громадянської зрілості свого суспільства, через відродження національних традицій і звичаїв, через заміну авторитарно-тоталітарного радянського суспільного устрою якісно новим суспільним устроєм.

Це значить, що засадничим принципом ідеологічного забезпечення цього спротиву має стати україноцентризм та базовані на ньому ідеології (передусім, націоналізм).

Для досягнення такої мети й реалізації відповідних завдань годилося налагодити належні україноцентричні освіту, просвіту й систему ЗМІ. Саме для цього ми якраз і пропонуємо передусім створення мережі українських університетів та української світової інформаційної мережі.

На жаль, світове українство і Україна не мають україноцентричних мільярдерів, мультимільйонерів і просто дуже багатих людей, які виділили й консолідували б капітал, здатний забезпечити ефективне не тільки й нестільки протистояння ворожим впливам, але й націєтворення та державотворення в Україні.

Але ж нас, українців, у світі є декілька десятки мільйонів, а можливо й сотня мільйонів. Зібравши в середньому лише по $10 з особи, таки можна накопичити капітал, достатній для фінансування проектів, втілення яких у життя кардинально змінить українське суспільство й Україну як державу.

За нашими підрахунками, якщо системні україноцентричні проекти матимуть у своєму розпорядженні один – два мільярди доларів, успіх буде забезпечено. Зокрема, і на східному фронті захисту від натиску «русского міра».

Що нам заважає це зробити? Передусім наша схильність до подвійних стандартів і до подвійної моралі, яка, в свою чергу, спричинює невміння розрізняти і розмежовувати добро і зло, порядність і непорядність, що , в свою чергу, спричинює упередженість до всього і всіх. І це не тільки тому, що хтось обпікся на молоці, і тепер дме на воду, а тому, що формується настанова: ну, хіба ж можна в принципі знайти серед нас порядних?

Отак ми віками й не можемо об‘єднатися для спільної справи, для досягнення спільної мети, для реальних системних змін, завдяки яким українське суспільство високосвіломим і громадянськи зрілим, отже – згуртованим і потужним, і отже – спроможним побудувати заможну і сильну українську державу.

Нині Україна затиснута між двох потужних фронтів.

Зі сходу століттями тисне на неї сила, метою якої є повне знищення України і українців. Сучасне ім‘я цій силі «русскій мір». Мало хто згадує про те, що упродовж двадцятого століття Московія відкусила й зросійщила понад двадцять мільйонів українців з територіями, які вони заселяли. Голодомори виморили ще мільйони й мільйони українців на теренах нинішньої території України. Зуби «русского міра» зараз вчепилися в Крим та Донбас.

Із заходу вповзає модерний лібералізм, який, спекулюючи природними правами людини й ідеєю відкритості, фактично розкладає інфантильне українське суспільство, просуває у владну й науково-освітню еліту деморалізовані й денаціоналізовані елементи, які знищують ще живі національні традиції й звичаї, одвічну совістливість українського народу та інші наші цінності.

Прикметно, що ці дві сили часто свідомо чи несвідомо стають союзниками у нищенні України й українства. З одного боку, «русскій мір» використовує ліберальні цінності для повзучого просування своєї ідеї, а з другого – саме лібералізм заважає світовому світовому співтовариству ефективно протистояти підступним і агресивним діям Москви на міжнародній арені.

Володимир Іваненко

Український Університет

9 лютого 2020 р.

PS. Ця публікація на тематичних сторінках Фейсбуку спричинилася до того, що профіль автора було заблоковано.

В’ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ

В’ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ
як явище української історії й політики

Україна, Інк презентує книжку Володимира Іваненка В’ячеслав Чорновіл як явище української історії й політики” (Вашинґтон, 2019. 196 с.)

Життя і смерть В’ячеслава Чорновола залишаються в центрі уваги української (і не тільки української) громадськості. Це дає підстави для обговорення його політичного й публіцистичного досвіду, його ролі в громадсько-політичному житті України, обставин його загибелі. Ця збірка статей і нотаток має на меті привернути увагу до постаті В. Чорновола та його місця в українській історії й політиці, а відтак і до вивчення уроків сучасного українського націєтворення й державотворення.

На даний час книжка доступна в електронному форматі. Сподіваємося, що ближчим часом вирішиться питання й паперової версії.

Електронну версію книжки, можна замовити безпосередньо в компанії Україна, Інк, сплативши $11.99 за посиланням: https://paypal.me/ukrainainc. Після підтвердження оплати на електронну пошту ukrainainc@gmail.com, у відповідь видавництво компанії Україна, Інк надішле вам електронну версію у форматі .pdf.

***

VYACHESLAV CHORNOVIL
as Phenomenon of Ukrainian History & Politics

Ukraina Inc Publishing represents a book by Volodymyr Ivanenko “Vyacheclav Chornovil as Phenomenon of Ukrainian History & Politics” (Washington, 2019. 196 p. Ukrainian language).

Vyacheslav Chornovil’s life and death remain the focus of the Ukrainian (and not only Ukrainian) public. This gives grounds for discussing his political and journalistic experience, his role in the social and political life of Ukraine, the circumstances of his death. This collection of articles and notes is intended to draw attention to V. Chornovil’s personality, his place in Ukrainian history and politics, and thus to learning lessons of modern Ukrainian nation formation and statehood building.

At this time the book is available in the electronic format only. We hope that very soon it will be available in a paper version as well.

The electronic version of the book can be ordered directly from Ukraina Inc Publishing by paying $11.99 at: https://paypal.me/ukrainainc. Upon confirmation of payment by e-mail to ukrainainc@gmail.com, Ukraina Inc Publishing will send you an .pdf version in response.

Українізація як факт і фактор системних змін

fullsizeoutput_20f3

УКРАЇНІЗАЦІЯ
як факт і фактор системних змін

Україна, Інк презентує книжку Володимира Іваненка «Українізація як факт і фактор системних змін» (Вашингтон, 2019. 230 с.).

Збірка вміщує статті й нотатки, присвячені ідеї українізації України як факту і фактору піднесення рівня національної свідомості й громадянської зрілості українського суспільства, а відтак системних змін, метою яких має стати заміна авторитарно-тоталітарного радянського суспільного устрою й адміністративно-командного способу урядування новим суспільним ладом та способом урядування, заснованих на українських національних традиціях і звичаях. 

На даний час книжка доступна в електронному форматі. Сподіваємося, що ближчим часом вирішиться питання й паперової версії.

Електронну версію книжки, можна замовити безпосередньо в компанії Україна, Інк, сплативши $12.99 за посиланням: https://paypal.me/ukrainainc. Після підтвердження оплати на електронну пошту ukrainainc@gmail.com, у відповідь видавництво компанії Україна, Інк надішле вам електронну версію у форматі .pdf.

fullsizeoutput_20f5.jpeg
***

UKRAINIZATION
as Fact and Factor of Systemic Changes

Ukraina Inc Publishing represents a book by Volodymyr Ivanenko “Ukrainization as Fact and Factor of Systemic Changes” (Washington, 2019. 230 p. Ukrainian language).

The collection contains articles and notes on the idea of Ukrainization of Ukraine as a fact and a factor of bringing up level of national consciousness and civil maturity of Ukrainian society, and hence systemic changes, aimed at replacing the authoritarian- totalitarian Soviet social order and the administrative-command mode of governing by a new social system and the way of governing based on Ukrainian national traditions and customs. 

At this time the book is available in the electronic format only. We hope that very soon it will be available in a paper version as well.

The electronic version of the book can be ordered directly from Ukraina Inc Publishing by paying $12.99 at: https://paypal.me/ukrainainc.  Upon confirmation of payment by e-mail to ukrainainc@gmail.com, Ukraina Inc Publishing will send you an .pdf version in response.

fullsizeoutput_20f6.jpeg

ІСТОРІЯ ОДНОГО ЗАПИСУ НА ФЕЙСБУЦІ

Це – мій текст, написаний сьогодні вранці:

Хвацько написано! До цього треба додати, що ЖОДЕН ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ НЕ СПОДОБИВСЯ НАВІТЬ ЗАГОВОРИТИ ПРО НАГАЛЬНІСТЬ СИСТЕМНИХ ЗМІН. Не до цього їм було. А по тому, як трансформується обличчя новообраного преЗЄдента («мужніє» на очах!), можна зробити висновок, що він уже іде «вєрной дорогой» своїх «папєрєдніков».

***

А це – текст мого колеги Михайла Наєнка:

ЧЕРГОВА РІЧНИЦЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ВІДІЙШЛА В ІСТОРІЮ

На відзначення її вперше потрапили в кадр п’ятеро президентів: Кравчук, КУчма, Ющенко, Порошенко, Зеленський. А треба, щоб було “шість з половиною”: немає на знімку втікача-проффесора і половинки в/о турчинова

В нашій історії вони залишили (і залишають) такі сліди:

1. Кравчук – найбільший грабіжник України: ліквідував у паспортах графу про національність, здав за безцінь ядерну зброю і відправив у кремлядський банк усі наші заощедження – понад 100 мільярдів тамтих рублів.. У наслідку ми стали не нацією, а горохом при дорозі: хто не йде – то й скубне. Східний сусід відскуб уже Крим і Донбас, західні (крім Болгарії) готові відскубти бажану їм територію будь-якої миті. Можемо залишитися тільки з Крачуковим головним винаходом – кравчучкою.

2. Кучма – при ньому “кравчучка стала кучмовозом” (І. Драч). Перестріляв усіх можливих суперників та ненависних журналістів (Гонгадзе, Чорновіл, Кирпа, Кравченко й ін.), зате економіку країни опустив до такого рівня, що розжився на дуже промовистий лозунг: “Кучму – геть!”. А накрав у держави стільки, що організував свій фонд і з нього (як з корита) буде апетитно жерти до самої смерти…

3. Ющенко – пустив країну на самплив, а в свою кишеню нагріб стільки всяких нерухомостей, що сумарно вони перевершують навіть золоті батони й унітази Межигірського втікача. Так, принаймні, недавно оголосила прокуратура і відкрила кримінальне провадження (по-нашому – судочинство)

4. Порошенко – найбільший ненажера і злодій серед злодіїв. Так, принаймні, сказав недавно Кравчук, забувши згадати і свою хатинку в Швейцарії, і розкрадений флот, і чемодан зелених від ізраїльського Зв’ягільського і ще про дещо. Порошенко, правда, не тільки для себе крав: його подружка Гонтарева вивезла до Англії та інших країн незліченні мільярди, а про дружків типу Свинарчуків з Оборонпрому вже й говорити нічого…Як і про те, що не без його благословення здавався Турчиновим Крим і Донбас, які він і не збирався повертати Україні протягом усіх років президентства.. Бо ж домовлено було з кремлядським Путлером, що він підтримає його на президентських виборах у 2014 р.

Як сказав би Тарас Григорович, “От бачите, які у нас. // Сидять на небі! “. “А ми дивились, та мовчали, Та мовчки чухали чуби. Німії, подлії раби”,

Нинішньому (шостому) президенту, є в кого і чому навчитися…Сохрани й помилуй…

Михайло Наєнко

***

До цього тексту професор М. Наєнко додав фотографію п‘яти президентів України на вчорашніх подіях на Майдані, опубліковану на сайті «Лєвий бєрєг» (див. фото).

Друге фото – скрін з моєї сторінки, на якому видно мій вступний текст, але замість тексту М. Наєнка і фото президентів бачимо повідомлення Фейсбуку, що «контент на даний час недоступний».

Хто і як видалив запис із сторінки М. Наєнка, автор не знає. Можна лише здогадуватися, хто має можливість втручатися в чужі тексти в українському сегменті соціальних мереж.

На нашій сторінці «Ukraine Presidential Elections» мій запис адміністратор може побачити (див. фото), але редагувати запис неможливо, про що й повідомляє ФБ (див. фото).

Прикметно, що приблизно в цей час, як відбувалися перипетії з цим записом М. Наєнка, на сторінку Міжнародної Фундації Лідерства хтось від імені адміністратора сторінки поширив запис із сторінки Леоніда Кравчука про книжку О. Донія, і останній поспішив уподобати цей запис.

Дива та й годі!

Володимир Іваненко

25 серпня 2019 р.

РОСІЙСЬКА ІНФОРМАЦІЙНА ЕКСПАНСІЯ І ПРОБЛЕМА ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ УКРАЇНИ

Уже навіть астролог Влад Росс втрутився в інформаційну сферу (https://glavred.info/life/10081574-zelenskogo-budut-mochit-kak-v-sortire-astrolog-rasskazal-zachem-medvedchuk-skupaet-telekanaly.html?fbclid=IwAR2ksVwrXwvc-pcbdPWAEkE6t7UelMjPGsVRXaqaLTT2mH5ujYwkspyVyTA). Він спостеріг те, на що фахівці з інформаційної політики, обговорюючи купівлю-продаж ЗМІ, зазвичай закривають очі.

Справді, не Медведчук скуповує телеканали в Україні. Його руками це робить Путін, закріплюючи позиції Кремля як монополіста в інформаційному просторі України.

На превеликий жаль, Україна нічого не робить, щоб бодай якось захистити свій інформаційний простір і інформаційний суверенітет від зазіхань Москви.

Більше того, складається враження, що в тих державних органах, які покликані формувати й втілювати в життя інформаційну політику України (профільний Комітет ВРУ, Національна рада, Міністерство інформаційної політики, НСЖУ та ін.), експансія Росії в інформаційний простір України навіть не обговорюється.

Годі вже й говорити про президентів України, жоден із яких (починаючи з ідеолога Л. Кравчука, який, як ніхто, розумів роль журналістики і ЗМІ) не переймався інформаційною сферою. Отже, покладати будь-які надії на Зє, який має досвід керівництва саме проросійським телеканалом в Україні, – марна справа.

Кролика перед пащею удава нагадують мені й українські вчені та україноцентричні журналісти й медіа менеджери, які часом багато плачуться про злиденну долю української журналістики, але не шукають і пропонують концептуальних підходів до розв‘язання цієї надзвичайної ваги проблеми.

Ніхто не хоче навіть обговорювати тему створення й формування україноцентричної системи ЗМІ в Україні. Я це бачу по тому, з якою байдужістю сприймають колеги мої публікації на цю тему.

Дехто з моїх колег, зокрема – колишніх студентів, кажуть мені про те, що на розгортання навіть одного телеканалу потрібні великі кошти. Це так. За нашими підрахунками ще початку 2000-х років на створення системи ЗМІ потрібно приблизно два мільярди доларів. Звісно, таких коштів у нас немає.

Але усе велике починається з малого. Сучасні інформаційні технології дають можливість засновувати по суті безкоштовно або малим коштом маленькі ЗМІ, які з часом можуть наростити м‘язи й набрати сили.

Ми не можемо створити один потужний ЗМІ, але ми можемо створити мережу дрібних, в яку входитимуть десятки, сотні, тисячі інформаційних сайтів, інтернет радіо й телебачення.

Якщо цей «москітний інформаційний флот» зв‘язати в добре організовану й координовану мережу, то ми зможемо успішно конкурувати з будь-яким потужним олігархічним ЗМІ.

Для такої місії, власне, й задумана наша платформа – Українська Світова Інформаційна Мережа (www.ukrainainc.net). Про ідею цієї Мережі я пишу, зокрема, у своїй статті в журналі «Український Інформаційний Простір» (див.: http://ukrinfospace.knukim.edu.ua/issue/view/9169).

Коли ми матимемо перші успіхи й продемонструємо перспективність цього проекту, я певний, що нас матеріально підтримають широкі верстви українського суспільства й світового українства.

Володимир Іваненко

Український Університет

Українська Світова Інформаційна Мережа

7 липня 2019 р.

ХТО В ЛІС, ХТО ПО ДРОВА

Інформаційна політика Зє і ЗєКоманди

В останні дні спостерігаємо активізацію Зє й ЗєКоманди на інформаційному фронті. Це обумовлено трьома факторами:

1) призначенням Юлії Мендель (Iuliia Mendel) на посаду прес-секретаря;

2) поверненням Леоніда Кучми в ТКГ на посиденьках у Мінську;

3) намаганням самого преЗєдента і ЗєКоманди знайти нові форми спілкування з журналістами і ЗМІ.

Впадають в око:

1) розбіжність між тим,

⁃ що і як висвітлюється на офіційному сайті президента України,

⁃ що і як говорить прес-секретар преЗЄдента та представники ЗєКоманди і сам преЗЄдент на камери та

⁃ що і як пишуть журналісти і ЗМІ;

2) відверто українобіжний характер висловлювань і відверте намагання виправдатися або й викрутитися прес-секретаря та окремих представників АП, очевидно, не погоджені між собою і преЗЄдентом.

Один із найбільш контроверсійних коментарів прес-секретаря:

https://www.facebook.com/729071270499259/videos/378109152812091?metadata=taT3BsTktIosbKfViFUM3VXGqPWa17lsujnW0ADwIBouJng2o1zaonHtE4hntTZb4OaozjBd0lxBXCcq9U6cs2RC0/nyCtAD&sfns=mo.

Заявлена многажди відкритість обертається протилежністю. Зустріч ЗЄ із журналістами «офрекорд» на пеньочках (пуфиках) цьому доказ. Причому журналісти і ЗМІ з дивовижною делікатністю додержують домовленості не повідомляти подробиць зустрічі або обмежуватися лише повідомленням про сам факт.

З новинної стрічки випливає, що на зустріч запрошували журналістів і ЗМІ, яким Зє та ЗєКоманда симпатизує. Звертають увагу на те, що третім номером у списку фаворитів преЗЄдента і прес-секретаря знаходиться одіозний проросійський інформаційних ресурс «Страна», який, за спостереженнями деяких журналістів найбільше читають в АП.

Стає цілком очевидно, що інформаційна політика нової АП збивається на манівці. Ніхто навіть не заїкається про:

  • > створення україноцентричної систем ЗМІ в Україні,
  • > звільнення інформаційного простору України від монополії проросійської пропаганди,
  • > забезпечення інформаційного суверенітету України й українізацію інформаційного простору,
  • > налагодження професійного контрпропагандистського і спецпропагандистського фронту.
  • Володимир Іваненко

    Український Університет

    Українська Світова Інформаційна Мережа

    8 червня 2019 р.

    ПОЇЗДКА ЗЄ В ТУРЕЧЧИНУ І ЇЇ НАСЛІДКИ

    Новообраний президент Зєлєнскій 25 квітня пізно увечері особисто повідомив про свою поїздку в Туреччину для відпочинку та участі у фестивалі «Вєсєло» (див. скрін – посилання на запис «обнульовано»).

    1.

    «Вєсєло» – не дитячий фестиваль. Це – один із проектів Студії «Квартал 95», тобто частина бізнесу Зє, з якого він начебто уже вийшов. Судячи з цін на путівки, цей бізнес дуже прибутковий.

    Фестиваль починається 30 квітня. Отож до початку фестивалю для дітей там нічого цікавого немає, а от для бізнесмена є – маса організаційних клопотів.

    Зверніть увагу на те, як у рекламі означено захід: «вєсьолая майовка». Майовка – це традиційні заходи, що їх проводить по країнах свого розселення російська діаспора. На цих майовках торгують радянською символікою, роздають «колодадські» стрічки, співають «совєтскіє патріотічєскіє пєсні» й починають формувати чергові «Бєссмєртниє полкі», які висунуться на передові позиції на 9 травня.

    Мені не хотілося б, щоб новообраний президент України асоціювався з оцим мотлохом.

    2.

    На моїй стрічці у Фейсбуці пройшла інформація про те, що В. Зєлєнскій зустрінеться з президентом Туреччини Ердоганом. У одному записі було навіть вказано, які питання буде обговорено; зокрема, тему Криму і кримських татар.

    Думаю, така зустріч і розмова мала б сенс і була б корисною для новообраного президента України.

    Наразі ні з боку самого Зє чи ЗєКоманди, ні з боку турецької сторони інформації з цього приводу не було.

    3.

    Одно із джерел, які я відстежую, ще 26 квітня повідомило про можливість зустрічі Зє з Ко (див.: https://t.me/razvedinfo/468).

    Сьогодні вранці це ж джерело з посиланням на вебсайт турецької газети Milliyet повідомило, буцімто «Зєлєнскій в Турціі отдихаєт на большой яхтє» (https://t.me/razvedinfo/483).

    Перевірити цю інформацію поки що не вдалося ні на згаданому сайті, ні за іншими джерелами.

    Якщо ця інформація підтвердиться, стане зрозумілим, що зустріч Зє та Ко планувалася і, можливо, була головною метою поїздки в Туреччину.

    4.

    Ну, от 28 квітня, на Великдень, появилася нова інформація, з якої випливає, «два дні» новообраного президента України розтягнулися (невідомо наскільки) і що на яхті Коломойського він не відпочиває, як повідомлялося допіру, а проводить ділові зустрічі.

    Наводимо інформацію мовою оригіналу:

    «Владимир Зеленский действительно на яхте Игоря Коломойского не отдыхал, а проводил ряд переговоров и встреч с будущими партнерами.

    Проживает он в бутик-отеле,принадлежащем Мамихану Мальсагову (он же Миша Махно в узких кругах).

    В аэропорту турецкого курорта приземлились частные самолеты Геннадия Боголюбова, который прилетел вместе с Сергеем Семочко и Рината Ахметова (без самого Рината). Борт лондонского шахтера привёз парламентеров от Медведчука и Суркова, а так же польский и венгерский бизнес истеблишмент трансграничной направленности.

    Самолёт Владимира Плахотнюка с его владельцем прибыл за сутки до визита Зеленского и убыл сразу после 6 часовой встречи Владимира Георгиевича с Владимиром Александровичем при тёплом и гостеприимном посредничестве Игоря Валерьевича.

    Визит Абубакара Арсамакова так и не состоялся, хотя был согласован Медведчуком и группой Фирташа.

    Сам Дмитрий Фирташ регулярно ведёт консультации с Коломойским и Пинчуком.

    Помимо новых парадигм взаимодействия в переформатировании контрабандных потоков, обсуждались кадровые ротации в Украине. Одними из первых на Украине сменятся глава Нафтогаза, Генеральной Прокуратуры, СБУ, Нацбанка, внешней разведки и глава правительства» (https://t.me/russica2/15995).

    * * *

    «Вєсєло», чи не так? Коментарі зайві. Ко начебто тут взагалі ні при чому. Добра, ба навіть чудова нагода упевнитися в щирості намірів і прозорості вчинків новообраного президента України.

    Володимир Іваненко

    Український Університет

    27 – 28 квітня 2019 р.