ПРО “ВАШИНГТОНА Й ЗАКОНА”

Ці нотатки було написано у вересні 2015 року як відгук на прохання одного із моїх колишніх студентів та колег і були оприлюднені на моїй персональній сторінці у Фейсбуці. На жаль, той профіль був знищений гакерами відомо яких спецслужб, і тому першоджерело публікації тепер недоступне. Оскільки тема нотаток залишається актуальною, я публікую їх ще раз уже на своєму сайті.

В. І.

***

Тут мене під’юджують написати про “Вашингтона й закона” – дуже болить українцям Шевченкове: чи діждемося колись ми свого Вашингтона з новим і праведним законом. Мені не хотілося б про це писати, але бачу – треба!

Коли наш Великий Поет писав рядки, які нам так лоскочуть душу, він жив у перехідному періоді від романтизму до критичного реалізму. І в цих рядках його більше романтики й мрії, аніж того, що називають доконаним фактом. Зрештою, ми не знаємо, з яких джерел (крім Олдріджа) Шевченко черпав інформацію про Америку і наскільки вона була надійною.

Зараз ми знаємо на порядки більше, ніж знав Шевченко, і можемо дозволити собі не творити кумирів. Хоча культ Вашингтона в США не спадає, хоча “Вознесіння Вашингтона” залишається (і, безумовно, залишиться) частиною інтер’єру Капітолію, мусимо тверезо й критично брати уроки з американської історії.

Як відомо, США повстали з небажання американських колоній платити податки в королівську казну Британської імперії. На сьогодні американське податкове законодавство – одно із найбільш комплікованих у світі. Його обсяг – понад 4 тис. сторінок! Дж. Буш-молодший, під час перших президентських перегонів обіцяв скоротити й спростити Податковий кодекс. Але далі тих обіцянок діло так і не дійшло. ПК виявився йому не під силу. Подейкують, що зараз в Америці напевно намає жодного фахівця, який читав цей документ від дошки до дошки. А сюрпризи цього законодавства бувають просто шокуючі.

Чи варто це наслідувати? Сумніваюся. Закон має бути простим, зрозумілим кожному і коротким, як, наприклад, перший додаток до Конституції США ж.

Що варто наслідувати, так це – застосування ПК. Імплементація американського податкового законодавства є, либонь, найжорсткішою, ба навіть найжорстокішою у світі: всі мають платити податки, і всі платять податки. І ніякої податкової поліції не треба.

Звичайно, не завжди так було. І герой нашої розповіді, Дж. Вашингтон, був серед тих, хто уникав сплати податків (це – предмет окремої розмови), займався контрабандою і т.ін. З його імені починається короткий список батьків американської незалежності, хоча такиим він не був. Масони зробили з нього генерала, який не виграв жодної битви, підняли його на самверх американської політики, а потім створили культ, який живе й понині.

Дж. Вашингтон починав свою кар’єру на олімпі з перетворення США як конфедерації на федерацію – устрій, закріплений у чинній американській Конституції. Біль несправедливості судомив три покоління прихильників конфедерації, незалежності окремих штатів і зрештою вилився у затяжну й кровопролитну Громадянську війну – найбільшу війну в історії США, яка забрала мільйони й мільйони життів і буквально спустошила Америку. “Відлетіли з вітрами” – найкраще про ті буремні події, що незагойною раною ятрять американцм і досі, а прихильники конфедерації дотепер вшановують свій прапор.

Один із американських істориків знайшов свідчення того, що переможець у тій війні, також легендарний американський президент А. Лінкольн мав намір перекроїти на свій лад Конституцію, пов’язану з іменем Вашингтона, й перетворити США на унітарну державу. Можливо, саме це й стало причиною його вбивства.

Тим часом започатковані Дж. Вашингтоном традиції живуть і перемагають. Незважаючи на високе честолюлюбство, загалом він був порядною людиною в політиці, а відчувши брак сил і здоров’я – відійшов від політики, по суті започаткувавши стандарт для двох президентських каденцій (закріплений законом в роки президентства Трумена).

Як і будь-яка інша країна, Америка має свої проблеми і з законодавством, і з бюджетом, і з корупцією, і з будь-чим іншим. Найважливішим же досягненням США є, безумовно, верховенство права, і це – те найважливіше, що Україна має наслідувати.

9 вересня 2015 р.

ЩО НЕ ТАК ІЗ СИСТЕМОЮ ЗМІ В УКРАЇНІ?

Стаття Ярослава Зубченка «Що не так із Прямим каналом?» (MediaSapiens – https://ms.detector.media/manipulyatsii/post/24302/2020-03-09-shcho-ne-tak-iz-pryamim-kanalom/) привертає увагу до стану журналістики і ЗМІ в Україні. Автор має рацію, вказуючи на перебільшену увагу каналу до свого власника П. Порошенка та до його політичної сили.

Така гіпертрофованість «Прямого» є свідченням того, скільки втрачають українська журналістика і ЗМІ, залишаючись інструментом окремих політичних сил і, отже, продовжуючи пропагандистські традиції радянської журналістики. В обговорюваному випадку це перетворилося на фарс.

Хоч Я. Зубченко пару разів відмежовується від «неукраїнських» телеканалів В. Медведчука, останні є таким же інструментом з іншим ідейно-тематичним спрямуванням.

Те саме можна сказати й про інші ЗМІ, що їх не згадує пан Зубченко, передусім – телеканали «Наш», «Україна», 1 + 1 та ін. Там така ж гіпертрофованість у захвалювання одних і нищівні розноси інших.

Біда «Прямого» хіба що в тому, що він позиціонує себе як україноцентричний канал, але фактично, як справедливо наголошує автор, дискредитує ідеї, які він обстоює.

Тут напрошується висновок, що позиціонувати себе україноцентричним зовсім не означає бути україноцентричним.

З одного боку, тут легко списати все на власника телеканалу. Адже хто платить, той і замовляє музику. Власник, який не усвідомлює суспільної/соціальної місії журналістики і ЗМІ як рупора ГРОМАДСЬКОЇ думки («четвертої влади»), неодмінно перетворює ЗМІ на рупор власної позиції та/або позиції своєї політичної сили чи комерційної групи.

З другого боку, треба пам’ятати про відповідальність журналістів і медіаменеджерів. Звичайно, серед них є такі, хто готовий заглядати в рот власникові й свідомо чи не свідомо вихваляти його чи виконувати всі його забаганки. Але ж не факт, що саме вихваляння власника та його політичної сили закладено в контракт (трудовий договір) журналіста чи медіаменеджера з власником.

Напевно більшість проблем журналістики і ЗМІ спричинені просто низьким фаховим рівнем журналістів та медіаменеджерів. Очевидно, що про це треба було б говорити і в даному випадку.

Як відомо, професіоналізм нерозривно пов‘язаний із патріотизмом і порядністю (три ППП). Патріотизм у нашому випадку – це реальний, а не позірний чи награний, україноцентризм. Придивіться до журналістської позиції в історичній перспективі хоча б згаданих у публікації журналістів «Прямого», і ви побачите, чого варта їхня журналістика з цього погляду.

Якщо журналіст змінює свій світогляд кожен раз, коли змінює власника ЗМІ, для якого працює, маємо всі підстави робити висновки про його схильність до подвійних стандартів та подвійної моралі, а отже – й засумніватися в його порядності.

За таких умов про журналістську майстерність можна уже й не говорити. Я. Зубченко подав чимало конкретних прикладів, які засвідчують не тілький низький рівень журналістської майстерності, але й узагалі низької культури журналістів.

Чи винен у цьому власник (у даному випадку Порошенко)? Звісно, винен, оскільки добір кадрів – це його відповідальність.

Але тут не менша провина лягає й на плечі журналістської освіти, рівень якої в Україні упав до дуже низького рівня. На сьогодні Україна, маючи факультети й відділення журналістики в кожній області, що плодять журналістів і медіаменеджерів у незліченній кількості, не може похвалитися ЖОДНОЮ школою, яка виховувала б справді талановитих журналістів і медіаменеджерів.

Словом, «маємо те, що маємо», як сказав свого часу з іншого приводу Л. Кравчук, який колись відповідав за підготовку журналістських кадрів в УРСР.

***

А тепер я дозволю собі повернути вашу увагу до теми, яка мені болить упродовж останніх тридцять років. Це – ідея створення україноцентричної системи ЗМІ в Україні.

Щоб витиснути з інформаційного простору України олігархічні ЗМІ, більшість яких, до того ж, є проросійськими, необхідно створити альтернативну україноцентричну систему ЗМІ.

Я свідомий того, що на це потрібні великі кошти. Дуже великі кошти. Ми їх не маємо. І на це вказують мені мої критики, використовуючи цей фактор як причину, щоб нічого не робити, і які мріють діждатися україноцентричного олігарха або ініціативи з боку держави (уряду).

Як бачите, позірно україноцентричний олігарх П. Порошенко, який міг би ініціювати створення україноцентричної системи ЗМІ, не усвідомлює цього. Не усвідомлював цього він і як державник, коли був президентом і мав можливість ініціювати створення україноцентричної системи ЗМІ. Усе, на що він спромігс, був печально відомий МінСтець.

Мої опоненти, на жаль, не розуміють, що в незалежній україноцентричній системі ЗМІ держава (влада, уряд) апріорі не зацікавлена, якою україноцентричною не була б влада. Перипетії із створенням Суспільного – зайвий тому доказ.

Отже, створення незалежної україноцентричної системи ЗМІ – це завдання, ба навіть відповідальність українського суспільства й зокрема – його україноцентричної журналістської й медійної спільноти.

Чи можна це зробити мінімальним коштом? Можна і треба – у нас просто немає вибору. Оскільки через брак коштів ми не можемо дозволити собі будувати авіаносці, крейсери та інші багатотонажні кораблі, можна творити так званий «москітний флот» – широко розгалужену мережу дрібних ЗМІ, які об‘єднаними зусиллями зможуть робити великі, грандіозні справи. Тим більше, що сучасні технології уможливлюють те, про що пару десятків років навіть мріяти не доводилося.

Упродовж двох десятиліть я багато думав над концепцією створення такої україноцентричної системи ЗМІ, яка нарешті знайшла своє втілення в платформі, яка уможливлює координацію зусиль наявних ЗМІ, а також створення нових інформаційних ресурсів (див.: http://www.ukrainainc.net).

У журналі «Український інформаційний простір», членом редколегії якого я є, опубліковано кілька моїх статей, у яких ви можете знайти наукове обгрунтування нашої концепції створення незалежної україноцентричної системи ЗМІ в Україні.

Володимир Іваненко

Український Університет

Українська Світова Інформаційна Мережа

9 березня 2020 р.

МІЖ «РУССКІМ МІРОМ» І ЛІБЕРАЛІЗМОМ

Як українству перемогти у боротьбі на два фронти

Повідомляють: «Мільярд доларів виділять на університети, що просуватимуть ліберальні цінності» (https://sobor.com.ua/news/milyard-dolariv-vidilyat-na-universiteti-sho-prosuvatimut-liberalni-cinnosti). І це – з кишені лише одного Дж. Сороса.

Звичайно, надзвичайно важко, а часом і практично неможливо конкурувати з проектами, які мають мільярдні фінансування, щоб просувати ліберальні чи їм подібні цінності, що справляють руйнівний вплив на молоді, незміцнілі, деідеологізовані демократії, особливо – на теренах колишнього СРСР.

Україна – з тих країн, у яких після розпаду СРСР націєтворення й державотворення зійшло на манівці якраз через те, що Україна обрала безідеологічну стратегію, і цим скористалися різного штибу ідеологічні сили, які позиціонують себе як ліберальні.

Руїна, яку спостерігаємо в Україні упродовж трьох десятиліть державного суверенітету й незалежності, спричинена ще й тим, що лібералізм фактично витиснув більшовицько-комуністичну ідеологію, але нічого не зробив для повної ліквідації авторитарно-тоталітарного радянського суспільного устрою і не запропонував жодної концепції формування якісно нового суспільного ладу.

Лібералізмові абсолютно чужий і чуждий будь-який інтерес до Традиції, традицій і звичаїв, традиційних (одвічних, споконвічних) цінностей, а отже й культури.

Україна може вистояти у спротивові лібералізмові лише в один спосіб – через піднесення рівня національної свідомості й громадянської зрілості свого суспільства, через відродження національних традицій і звичаїв, через заміну авторитарно-тоталітарного радянського суспільного устрою якісно новим суспільним устроєм.

Це значить, що засадничим принципом ідеологічного забезпечення цього спротиву має стати україноцентризм та базовані на ньому ідеології (передусім, націоналізм).

Для досягнення такої мети й реалізації відповідних завдань годилося налагодити належні україноцентричні освіту, просвіту й систему ЗМІ. Саме для цього ми якраз і пропонуємо передусім створення мережі українських університетів та української світової інформаційної мережі.

На жаль, світове українство і Україна не мають україноцентричних мільярдерів, мультимільйонерів і просто дуже багатих людей, які виділили й консолідували б капітал, здатний забезпечити ефективне не тільки й нестільки протистояння ворожим впливам, але й націєтворення та державотворення в Україні.

Але ж нас, українців, у світі є декілька десятки мільйонів, а можливо й сотня мільйонів. Зібравши в середньому лише по $10 з особи, таки можна накопичити капітал, достатній для фінансування проектів, втілення яких у життя кардинально змінить українське суспільство й Україну як державу.

За нашими підрахунками, якщо системні україноцентричні проекти матимуть у своєму розпорядженні один – два мільярди доларів, успіх буде забезпечено. Зокрема, і на східному фронті захисту від натиску «русского міра».

Що нам заважає це зробити? Передусім наша схильність до подвійних стандартів і до подвійної моралі, яка, в свою чергу, спричинює невміння розрізняти і розмежовувати добро і зло, порядність і непорядність, що , в свою чергу, спричинює упередженість до всього і всіх. І це не тільки тому, що хтось обпікся на молоці, і тепер дме на воду, а тому, що формується настанова: ну, хіба ж можна в принципі знайти серед нас порядних?

Отак ми віками й не можемо об‘єднатися для спільної справи, для досягнення спільної мети, для реальних системних змін, завдяки яким українське суспільство високосвіломим і громадянськи зрілим, отже – згуртованим і потужним, і отже – спроможним побудувати заможну і сильну українську державу.

Нині Україна затиснута між двох потужних фронтів.

Зі сходу століттями тисне на неї сила, метою якої є повне знищення України і українців. Сучасне ім‘я цій силі «русскій мір». Мало хто згадує про те, що упродовж двадцятого століття Московія відкусила й зросійщила понад двадцять мільйонів українців з територіями, які вони заселяли. Голодомори виморили ще мільйони й мільйони українців на теренах нинішньої території України. Зуби «русского міра» зараз вчепилися в Крим та Донбас.

Із заходу вповзає модерний лібералізм, який, спекулюючи природними правами людини й ідеєю відкритості, фактично розкладає інфантильне українське суспільство, просуває у владну й науково-освітню еліту деморалізовані й денаціоналізовані елементи, які знищують ще живі національні традиції й звичаї, одвічну совістливість українського народу та інші наші цінності.

Прикметно, що ці дві сили часто свідомо чи несвідомо стають союзниками у нищенні України й українства. З одного боку, «русскій мір» використовує ліберальні цінності для повзучого просування своєї ідеї, а з другого – саме лібералізм заважає світовому світовому співтовариству ефективно протистояти підступним і агресивним діям Москви на міжнародній арені.

Володимир Іваненко

Український Університет

9 лютого 2020 р.

PS. Ця публікація на тематичних сторінках Фейсбуку спричинилася до того, що профіль автора було заблоковано.

В’ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ

В’ЯЧЕСЛАВ ЧОРНОВІЛ
як явище української історії й політики

Україна, Інк презентує книжку Володимира Іваненка В’ячеслав Чорновіл як явище української історії й політики” (Вашинґтон, 2019. 196 с.)

Життя і смерть В’ячеслава Чорновола залишаються в центрі уваги української (і не тільки української) громадськості. Це дає підстави для обговорення його політичного й публіцистичного досвіду, його ролі в громадсько-політичному житті України, обставин його загибелі. Ця збірка статей і нотаток має на меті привернути увагу до постаті В. Чорновола та його місця в українській історії й політиці, а відтак і до вивчення уроків сучасного українського націєтворення й державотворення.

На даний час книжка доступна в електронному форматі. Сподіваємося, що ближчим часом вирішиться питання й паперової версії.

Електронну версію книжки, можна замовити безпосередньо в компанії Україна, Інк, сплативши $11.99 за посиланням: https://paypal.me/ukrainainc. Після підтвердження оплати на електронну пошту ukrainainc@gmail.com, у відповідь видавництво компанії Україна, Інк надішле вам електронну версію у форматі .pdf.

***

VYACHESLAV CHORNOVIL
as Phenomenon of Ukrainian History & Politics

Ukraina Inc Publishing represents a book by Volodymyr Ivanenko “Vyacheclav Chornovil as Phenomenon of Ukrainian History & Politics” (Washington, 2019. 196 p. Ukrainian language).

Vyacheslav Chornovil’s life and death remain the focus of the Ukrainian (and not only Ukrainian) public. This gives grounds for discussing his political and journalistic experience, his role in the social and political life of Ukraine, the circumstances of his death. This collection of articles and notes is intended to draw attention to V. Chornovil’s personality, his place in Ukrainian history and politics, and thus to learning lessons of modern Ukrainian nation formation and statehood building.

At this time the book is available in the electronic format only. We hope that very soon it will be available in a paper version as well.

The electronic version of the book can be ordered directly from Ukraina Inc Publishing by paying $11.99 at: https://paypal.me/ukrainainc. Upon confirmation of payment by e-mail to ukrainainc@gmail.com, Ukraina Inc Publishing will send you an .pdf version in response.

Українізація як факт і фактор системних змін

fullsizeoutput_20f3

УКРАЇНІЗАЦІЯ
як факт і фактор системних змін

Україна, Інк презентує книжку Володимира Іваненка «Українізація як факт і фактор системних змін» (Вашингтон, 2019. 230 с.).

Збірка вміщує статті й нотатки, присвячені ідеї українізації України як факту і фактору піднесення рівня національної свідомості й громадянської зрілості українського суспільства, а відтак системних змін, метою яких має стати заміна авторитарно-тоталітарного радянського суспільного устрою й адміністративно-командного способу урядування новим суспільним ладом та способом урядування, заснованих на українських національних традиціях і звичаях. 

На даний час книжка доступна в електронному форматі. Сподіваємося, що ближчим часом вирішиться питання й паперової версії.

Електронну версію книжки, можна замовити безпосередньо в компанії Україна, Інк, сплативши $12.99 за посиланням: https://paypal.me/ukrainainc. Після підтвердження оплати на електронну пошту ukrainainc@gmail.com, у відповідь видавництво компанії Україна, Інк надішле вам електронну версію у форматі .pdf.

fullsizeoutput_20f5.jpeg
***

UKRAINIZATION
as Fact and Factor of Systemic Changes

Ukraina Inc Publishing represents a book by Volodymyr Ivanenko “Ukrainization as Fact and Factor of Systemic Changes” (Washington, 2019. 230 p. Ukrainian language).

The collection contains articles and notes on the idea of Ukrainization of Ukraine as a fact and a factor of bringing up level of national consciousness and civil maturity of Ukrainian society, and hence systemic changes, aimed at replacing the authoritarian- totalitarian Soviet social order and the administrative-command mode of governing by a new social system and the way of governing based on Ukrainian national traditions and customs. 

At this time the book is available in the electronic format only. We hope that very soon it will be available in a paper version as well.

The electronic version of the book can be ordered directly from Ukraina Inc Publishing by paying $12.99 at: https://paypal.me/ukrainainc.  Upon confirmation of payment by e-mail to ukrainainc@gmail.com, Ukraina Inc Publishing will send you an .pdf version in response.

fullsizeoutput_20f6.jpeg

РОСІЙСЬКА ІНФОРМАЦІЙНА ЕКСПАНСІЯ І ПРОБЛЕМА ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ УКРАЇНИ

Уже навіть астролог Влад Росс втрутився в інформаційну сферу (https://glavred.info/life/10081574-zelenskogo-budut-mochit-kak-v-sortire-astrolog-rasskazal-zachem-medvedchuk-skupaet-telekanaly.html?fbclid=IwAR2ksVwrXwvc-pcbdPWAEkE6t7UelMjPGsVRXaqaLTT2mH5ujYwkspyVyTA). Він спостеріг те, на що фахівці з інформаційної політики, обговорюючи купівлю-продаж ЗМІ, зазвичай закривають очі.

Справді, не Медведчук скуповує телеканали в Україні. Його руками це робить Путін, закріплюючи позиції Кремля як монополіста в інформаційному просторі України.

На превеликий жаль, Україна нічого не робить, щоб бодай якось захистити свій інформаційний простір і інформаційний суверенітет від зазіхань Москви.

Більше того, складається враження, що в тих державних органах, які покликані формувати й втілювати в життя інформаційну політику України (профільний Комітет ВРУ, Національна рада, Міністерство інформаційної політики, НСЖУ та ін.), експансія Росії в інформаційний простір України навіть не обговорюється.

Годі вже й говорити про президентів України, жоден із яких (починаючи з ідеолога Л. Кравчука, який, як ніхто, розумів роль журналістики і ЗМІ) не переймався інформаційною сферою. Отже, покладати будь-які надії на Зє, який має досвід керівництва саме проросійським телеканалом в Україні, – марна справа.

Кролика перед пащею удава нагадують мені й українські вчені та україноцентричні журналісти й медіа менеджери, які часом багато плачуться про злиденну долю української журналістики, але не шукають і пропонують концептуальних підходів до розв‘язання цієї надзвичайної ваги проблеми.

Ніхто не хоче навіть обговорювати тему створення й формування україноцентричної системи ЗМІ в Україні. Я це бачу по тому, з якою байдужістю сприймають колеги мої публікації на цю тему.

Дехто з моїх колег, зокрема – колишніх студентів, кажуть мені про те, що на розгортання навіть одного телеканалу потрібні великі кошти. Це так. За нашими підрахунками ще початку 2000-х років на створення системи ЗМІ потрібно приблизно два мільярди доларів. Звісно, таких коштів у нас немає.

Але усе велике починається з малого. Сучасні інформаційні технології дають можливість засновувати по суті безкоштовно або малим коштом маленькі ЗМІ, які з часом можуть наростити м‘язи й набрати сили.

Ми не можемо створити один потужний ЗМІ, але ми можемо створити мережу дрібних, в яку входитимуть десятки, сотні, тисячі інформаційних сайтів, інтернет радіо й телебачення.

Якщо цей «москітний інформаційний флот» зв‘язати в добре організовану й координовану мережу, то ми зможемо успішно конкурувати з будь-яким потужним олігархічним ЗМІ.

Для такої місії, власне, й задумана наша платформа – Українська Світова Інформаційна Мережа (www.ukrainainc.net). Про ідею цієї Мережі я пишу, зокрема, у своїй статті в журналі «Український Інформаційний Простір» (див.: http://ukrinfospace.knukim.edu.ua/issue/view/9169).

Коли ми матимемо перші успіхи й продемонструємо перспективність цього проекту, я певний, що нас матеріально підтримають широкі верстви українського суспільства й світового українства.

Володимир Іваненко

Український Університет

Українська Світова Інформаційна Мережа

7 липня 2019 р.

ХТО В ЛІС, ХТО ПО ДРОВА

Інформаційна політика Зє і ЗєКоманди

В останні дні спостерігаємо активізацію Зє й ЗєКоманди на інформаційному фронті. Це обумовлено трьома факторами:

1) призначенням Юлії Мендель (Iuliia Mendel) на посаду прес-секретаря;

2) поверненням Леоніда Кучми в ТКГ на посиденьках у Мінську;

3) намаганням самого преЗєдента і ЗєКоманди знайти нові форми спілкування з журналістами і ЗМІ.

Впадають в око:

1) розбіжність між тим,

⁃ що і як висвітлюється на офіційному сайті президента України,

⁃ що і як говорить прес-секретар преЗЄдента та представники ЗєКоманди і сам преЗЄдент на камери та

⁃ що і як пишуть журналісти і ЗМІ;

2) відверто українобіжний характер висловлювань і відверте намагання виправдатися або й викрутитися прес-секретаря та окремих представників АП, очевидно, не погоджені між собою і преЗЄдентом.

Один із найбільш контроверсійних коментарів прес-секретаря:

https://www.facebook.com/729071270499259/videos/378109152812091?metadata=taT3BsTktIosbKfViFUM3VXGqPWa17lsujnW0ADwIBouJng2o1zaonHtE4hntTZb4OaozjBd0lxBXCcq9U6cs2RC0/nyCtAD&sfns=mo.

Заявлена многажди відкритість обертається протилежністю. Зустріч ЗЄ із журналістами «офрекорд» на пеньочках (пуфиках) цьому доказ. Причому журналісти і ЗМІ з дивовижною делікатністю додержують домовленості не повідомляти подробиць зустрічі або обмежуватися лише повідомленням про сам факт.

З новинної стрічки випливає, що на зустріч запрошували журналістів і ЗМІ, яким Зє та ЗєКоманда симпатизує. Звертають увагу на те, що третім номером у списку фаворитів преЗЄдента і прес-секретаря знаходиться одіозний проросійський інформаційних ресурс «Страна», який, за спостереженнями деяких журналістів найбільше читають в АП.

Стає цілком очевидно, що інформаційна політика нової АП збивається на манівці. Ніхто навіть не заїкається про:

  • > створення україноцентричної систем ЗМІ в Україні,
  • > звільнення інформаційного простору України від монополії проросійської пропаганди,
  • > забезпечення інформаційного суверенітету України й українізацію інформаційного простору,
  • > налагодження професійного контрпропагандистського і спецпропагандистського фронту.
  • Володимир Іваненко

    Український Університет

    Українська Світова Інформаційна Мережа

    8 червня 2019 р.

    ПОЇЗДКА ЗЄ В ТУРЕЧЧИНУ І ЇЇ НАСЛІДКИ

    Новообраний президент Зєлєнскій 25 квітня пізно увечері особисто повідомив про свою поїздку в Туреччину для відпочинку та участі у фестивалі «Вєсєло» (див. скрін – посилання на запис «обнульовано»).

    1.

    «Вєсєло» – не дитячий фестиваль. Це – один із проектів Студії «Квартал 95», тобто частина бізнесу Зє, з якого він начебто уже вийшов. Судячи з цін на путівки, цей бізнес дуже прибутковий.

    Фестиваль починається 30 квітня. Отож до початку фестивалю для дітей там нічого цікавого немає, а от для бізнесмена є – маса організаційних клопотів.

    Зверніть увагу на те, як у рекламі означено захід: «вєсьолая майовка». Майовка – це традиційні заходи, що їх проводить по країнах свого розселення російська діаспора. На цих майовках торгують радянською символікою, роздають «колодадські» стрічки, співають «совєтскіє патріотічєскіє пєсні» й починають формувати чергові «Бєссмєртниє полкі», які висунуться на передові позиції на 9 травня.

    Мені не хотілося б, щоб новообраний президент України асоціювався з оцим мотлохом.

    2.

    На моїй стрічці у Фейсбуці пройшла інформація про те, що В. Зєлєнскій зустрінеться з президентом Туреччини Ердоганом. У одному записі було навіть вказано, які питання буде обговорено; зокрема, тему Криму і кримських татар.

    Думаю, така зустріч і розмова мала б сенс і була б корисною для новообраного президента України.

    Наразі ні з боку самого Зє чи ЗєКоманди, ні з боку турецької сторони інформації з цього приводу не було.

    3.

    Одно із джерел, які я відстежую, ще 26 квітня повідомило про можливість зустрічі Зє з Ко (див.: https://t.me/razvedinfo/468).

    Сьогодні вранці це ж джерело з посиланням на вебсайт турецької газети Milliyet повідомило, буцімто «Зєлєнскій в Турціі отдихаєт на большой яхтє» (https://t.me/razvedinfo/483).

    Перевірити цю інформацію поки що не вдалося ні на згаданому сайті, ні за іншими джерелами.

    Якщо ця інформація підтвердиться, стане зрозумілим, що зустріч Зє та Ко планувалася і, можливо, була головною метою поїздки в Туреччину.

    4.

    Ну, от 28 квітня, на Великдень, появилася нова інформація, з якої випливає, «два дні» новообраного президента України розтягнулися (невідомо наскільки) і що на яхті Коломойського він не відпочиває, як повідомлялося допіру, а проводить ділові зустрічі.

    Наводимо інформацію мовою оригіналу:

    «Владимир Зеленский действительно на яхте Игоря Коломойского не отдыхал, а проводил ряд переговоров и встреч с будущими партнерами.

    Проживает он в бутик-отеле,принадлежащем Мамихану Мальсагову (он же Миша Махно в узких кругах).

    В аэропорту турецкого курорта приземлились частные самолеты Геннадия Боголюбова, который прилетел вместе с Сергеем Семочко и Рината Ахметова (без самого Рината). Борт лондонского шахтера привёз парламентеров от Медведчука и Суркова, а так же польский и венгерский бизнес истеблишмент трансграничной направленности.

    Самолёт Владимира Плахотнюка с его владельцем прибыл за сутки до визита Зеленского и убыл сразу после 6 часовой встречи Владимира Георгиевича с Владимиром Александровичем при тёплом и гостеприимном посредничестве Игоря Валерьевича.

    Визит Абубакара Арсамакова так и не состоялся, хотя был согласован Медведчуком и группой Фирташа.

    Сам Дмитрий Фирташ регулярно ведёт консультации с Коломойским и Пинчуком.

    Помимо новых парадигм взаимодействия в переформатировании контрабандных потоков, обсуждались кадровые ротации в Украине. Одними из первых на Украине сменятся глава Нафтогаза, Генеральной Прокуратуры, СБУ, Нацбанка, внешней разведки и глава правительства» (https://t.me/russica2/15995).

    * * *

    «Вєсєло», чи не так? Коментарі зайві. Ко начебто тут взагалі ні при чому. Добра, ба навіть чудова нагода упевнитися в щирості намірів і прозорості вчинків новообраного президента України.

    Володимир Іваненко

    Український Університет

    27 – 28 квітня 2019 р.

    ЗВЕРНЕННЯ ПРОВОДУ україноцентричних сил України та діаспори

    Увечері 21 квітня було оприлюднено Звернення Проводу україноцентричних сил України та діаспори. Як співавтор цього документу, розміщую його на своєму персональному сайті, щоб зробити його доступним для якомога ширшого кола читачів.

    Президентські вибори 2019 року завершилися. У другому турі перемогу здобув Владімір Зєлєнскій – представник молодшої генерації громадян України й «нових сил», які об‘єднують значну частину тих, кого ми називаємо «какаяразніца» та хто вичікував слушного часу для того, щоб по-своєму розпорядитися долею України.

    Перемога В. Зєлєнского справді стала вироком для П. Порошенка, який за п‘ять років не зміг згуртувати навколо себе українське суспільство, захопився реформами замість ініціювання системних змін і став гарантом збереження «радянського устрою» та подальшого «розквіту» корупції.

    Цим не могли не скористатися українобіжні й українобайдужі сили, які обіцянками «зламати систему» за допомогою олігархічних ЗМІ й проросійської та російської пропаганди спромоглися зіграти на емоціях інфантильного українського суспільства і здобути рішучу перемогу.

    «Ми робимо це разом» – ключове гасло кампанії ЗєКоманди, і це означає лише одно: «конституційна більшість» громадян України стала співучасником проекту «Феномен Зєлєнского», отож відповідальність за все, що відбуватиметься наступні п‘ять років в Україні на три чверті лягає на ошукане українське суспільство і тільки на чверть – на тих, хто це суспільство ошукав або залишився осторонь.

    Ці вибори мали протестний характер, хоч значна частина виборців пішлися на популізм Зє. Війна, спротив зовнішній агресії з боку Росії залишилися десь на периферії і не зачепили інтересів усього українського суспільства так, як дістав внутрішній ворог – тотальна корупція, яка виявилася сильнішою за зовнішнього ворога і яка стала екзестенційною проблемою і фактором виживання народу передусім. Зрештою, якби не було корупції, то напевно не було б і зовнішньої агресії.

    Це означає, що українське суспільство більшою мірою стурбоване внутрішнім ворогом – тотальною корупцією, і тому відсунуло на другий план зовнішні загрози і навіть узяло в союзники свідомі чи несвідомі українобіжні або принаймні українобайдужі сили, представником і висуванцем яких є В. Зєлєнскій.

    Звісно, що це не могло не вселити антиукраїнським, проросійським силам надію на реванш і на повернення України в орбіту Кремля. Такий розворот можливий, якщо українське суспільство в цілому і кожен його член зокрема не докладе зусиль для подолання внутрішнього ворога, який сидить всередині кожного громадянина України. Йдеться передусім про подвійні стандарти та про подвійну мораль як один із чинників тотальної корумпованості суспільства.

    Внутрішній ворог – це передусім віддзеркалення сукупної ментальності, свідомості, психічного стану соціуму. Без очищення свідомості, справжньої (само)люстрації сподіватися на перемогу над внутрішнім ворогом – марна справа. Це можливо за умов, коли феномен Громадянина з високим рівнем національної свідомості й громадянської зрілості/відповідальності буде спроможний подолати в собі егоцентричні мотивації та наміри щодо суспільного та приватного майна, привести внутрішній, духовний стан у «відповідність до фантастичних досягнень в царині матеріального розвитку» (П. Рассел). Тоді українському народові навіть в умовах перманентної війни не доведеться виказувати свій протест у такий єдино можливий спосіб, як недалекозоре «виборче самогубство». Адже саме через ментальність індивід проявляє свою політичну поведінку.

    Корупція, звичайно, робить державу не тільки слабкою, але й привабливою для зовнішніх зазіхань. Але гальмом у процесах націєтворення й державотворення в Україні є ще й інший чинник, який водночас є й живильним грунтом для корупції. Це – «радянський устрій», який Україна успадкувала від СРСР/УРСР.

    Заклики та обіцянки «зламати систему», до яких вдаються кандидати на президента та громадсько-політичні сили, в основному обмежуються уявленнями про «політичну систему» або «систему державних інститутів», але не зачіпають устроєвих засад. Наміри «зламати систему» призводять до чергової руїни, а будь-які спроби реформування стають причинами чергових невдач, бо не можна вибудувати нову «політичну систему» чи «нові державні інститути» на старому фундаменті.

    Отже, для того, щоб здійснити «квантовий стрибок», Україна потребує устроєвих, системних змін. І новий устрій/лад має спиратися передусім на національні традиції та звичаї, враховувати одвічні сподівання українського народу, а вже потім запозичувати досвід інших народів і держав.

    Без опертя на власний історичний досвід неможливе ефективне запозичення чужого досвіду й успішне майбутнє, мінімалізація функцій держави, її впливу на індивіда, а відтак і національного й етнічного протистояння.

    Жоден із попередніх президентів України не продемонстрував системних підходів до націєтворення й державотворення, повернення України й українців до самих себе, футурологічної, стратегічної візії перспектив розвитку України на десятиліття вперед.

    Нинішні протестні президентські вибори виштовхнули нагору не просто новачка в політиці, але й особистість, яка не вирізняється україноцентризмом, не має уявлення про українські національні традиції і звичаї і яка не запропонувала національну ідею, стратегію і тактику системних змін в Україні. Отже, перед Україною лежить ще одна п‘ятирічка чергових «спроб і помилок».

    Прикметно, що під час цих президентських виборів громадсько-політичні сили, які позиціонують себе як національно-демократичні й націоналістичні засвідчили свою повну неспроможність і які мають відійти в історію.

    З огляду на ситуацію, що склалася, Провід україноцентричних сил України та діаспори звертається до українського суспільства й світового українства із закликом негайно розпочати підготовку до президентських виборів 2024 року, прийнявши за основу напрацювання, уже здійснені Міжнародною Фундацією Лідерства та Українським Університетом.

    З метою розгортання такої роботи в масштабах українського суспільства й світового українства ми підтримуємо ініціативу формування ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ФРОНТУ СИСТЕМНИХ ЗМІН як громадсько-політичного об‘єднання громадян України й світового українства.

    Мета, місія і завдання цього Фронту – стати парасольковою організацією для ідеологічного, методологічного і організаційного об‘єднання, згуртування україноцентричних громадських, політичних, професійних і ділових сил в Україні та діаспорі навколо ідеї системних змін та її реалізації.

    На базі Всеукраїнського Фронту Системних Змін та окремих його Рухів у перспективі мають сформуватися дві-три україноцентричних ідеологічних партії, лідери яких будуть підготовлені для змагання за пост президента України на виборах 2024 року.

    Опорними підрозділами Фронту мають стати громадські об‘єднання як середовища для випрацювання і втілення в життя окремих базових проектів-програм. Зокрема, ми підтримуємо створення таких громадських і професійних об‘єднань:

    1. Рух за Українізацію України. Мета цього Руху – широкомасштабна системна українізація України.

    2. Всеукраїнський Козацький Рух. Мета цього Руху – системне відродження національних традицій і звичаїв, а також організація на основі традицій і звичаїв системної трансформації політичної, безпеково-оборонної, економічної, культурної та інших сфер життя українського суспільства.

    3. Рух Світового Українства. Мета цього Руху – системна трансформація української діаспори та взаємодії українського суспільства із світовим українством у процесах націєтворення й державотворення в Україні.

    4. Всеукраїнський Жіночий Рух. Мета Руху – об‘єднання, консолідація і активізація конструктивних зусиль жінок України та української діаспори як особливої рушійної сили системних перетворень.

    5. Українська Світова Інформаційна Мережа. Мета цієї Мережі – створення й налагодження ефективного функціонування україноцентричної системи ЗМІ в Україні, українізація інформаційного простору й захист інформаційного суверенітету України.

    6. Всеукраїнська Академія Наук. Мета ВУАН – згуртування україноцентричних учених в Україні та діаспорі навколо ідеї системних змін, створення наукових колективів та інституцій для випрацювання проектів системних перетворень, а відтак і формування нових підходів до організації та управління наукою.

    7. Ініціатива Будапештського Формату. Мета Ініціативи – об‘єднання зусиль українського суспільства й світового українства для актуалізації міжнародних гарантій безпеки України, а також системних змін у сфері безпеки і співробітництва в Європі і в усьому світі.

    8. Український Університетський Клуб. Мета Клубу – об‘єднання зусиль інтелектуалів та громадсько-політичних діячів/. активістів для організації широкого обговорення проблем підготовки та втілення в життя системних змін.

    Наукове, ідеологічне й методологічне забезпечення, а також координацію організаційних заходів до завершення формування координаційного центру Всеукраїнського Фронту Системних Змін та окремих названих вище рухів і ініціатив покладаються на Міжнародну Фундацію Лідерства та Український Університет.

    Ближчим часом Міжнародна Фундація Лідерства та Український Університет випрацюють і оприлюднять докладніший план заходів та методичних рекомендацій.

    Ми сподіваємося на плідну співпрацю з усіма україноцентричними громадянами України й представниками української діаспори. Нам потрібні ентузіасти з чистою совістю, люди честі, особистості без подвійних стандартів і готові натхненно іти до мети, незважаючи на те, яким важким не був би наш шлях.

    Дякуємо всім, хто приєднується до наших лав, хто допомагає нам і хто підтримує нас у будь-який спосіб.

    Слава Україні!

    ***

    Контактна інформація:

    Електронна пошта

    > Міжнародна Фундація Лідерства

    leadership.foundation@yahoo.com

    > Український Університет

    ukrainianuniversity@gmail.com

    Контактуйте також з нами через поштові скриньки на тематичних сторінках.

    21 квітня 2019 р.

    ПРОГРАНІ ВИБОРИ ЯК ОСТАННІЙ УРОК ДЛЯ УКРАЇНИ

    Задум цієї статті зазнав кілька кардинальних змін. Спочатку я думав написати дві окремих статті по кожному кандидату. Потім додалася ідея третьої статті, яка мала б загальний характер і передувала б диптиху або мала б характер узагальнення й ішла б після диптиху. Зрештою, я вирішив написати одну статтю, поклавши в основу її компаративний, зіставний/порівняльний аналіз.

    img_8038

    Я – не єдиний, хто вдається до зіставного аналізу двох фіналістів цьогорічних президентських перегонів. Зіставлення кандидатів за етнічними критеріями запропонував Ігор Каганець у статті «Чи є Петро Порошенко етнічним українцем» (див.: Азбука націоналізму | Народний Оглядач – https://www.ar25.org/article/chy-ye-petro-poroshenko-etnichnym-ukrayincem-azbuka-nacionalizmu.html).

    Вдаючись до трьох ознак протиставлення «свій – чужий», І. Каганець доводить, що П. Порошенко є етнічним українцем, тобто своїм, і фактично закликає голосувати за нього. Натомість В. Зєлєнского автор статті віддає євреям, тобто вважає чужим, і фактично відбирає у нього право бути обраним.

    Симптоматично, що стаття пана Каганця заявлена як частина циклу «Азбука націоналізму», але при цьому автор не бере навіть до уваги ідеологічний та світоглядний рівні аналізу. Тим часом історія того ж українського націоналізму дає нам приклади етнічних неукраїнців, які стали переконаними українськими націоналістами.

    Шанований паном Каганцем Гітлер не був етнічним німцем (австріяк чи, за іншими даними, австрійський єврей), але зумів запалити серця німців ідеологією націонал-соціалізму, і десятки мільйони німців не просто поділяли його світогляд, а йшли за нього на вірну загибель.

    У одній із статей про феномен М. Саакашвілі я писав, що цей діяч залишився чужим в українській політиці не тому, що він етнічний грузин, а саме тому, що він ідеологічно і світоглядно не усвідомив своєї потенційної місії в українському політикумі.

    * * *

    Критерії, з яких я виходитиму, обговорюючи перспективи другого туру президентських виборів в Україні, мають ідеологічний, методологічний і світоглядний характер:

    1. Як Владімір Зєлєнскій та Петро Порошенко бачать українську національну ідею?

    2. Яку ідеологію сповідують Владімір Зєлєнскій та Петро Порошенко і якою мірою ця ідеологія відображає українські національні традиції і звичаї, а відтак сподівання українського народу?

    3. Як Владімір Зєлєнскій та Петро Порошенко бачать стратегію розвитку українського суспільства та української держави? Куди Владімір Зєлєнскій та Петро Порошенко хочуть привести Україну через десять, двадцять, п‘ятдесят років?

    4. Чи замислюється Владімір Зєлєнскій та Петро Порошенко над питанням зміни соціального устрою в Україні, тобто переходу від устрою, нав’язаного російсько-імперським та радянським пануванням, до устрою, який базувався б на українських національних традиціях і звичаях?

    5. Чи замислюються Владімір Зєлєнскій та Петро Порошенко над питання зміни системи урядування в Україні, тобто переходу від старої радянської системи до нової, яка базувалася б на українських національних традиціях і звичаях?

    6. Чи думають Владімір Зєлєнскій та Петро Порошенко над проблемами українізації України, причому не в плані банального поширення української мови, а в плані українізації сутнісної через повернення до національних традицій і звичаїв, які включають і певні морально-етичні норми, одна із яких – жити по совісті?

    7. Яку позицію займають Владімір Зєлєнскій та Петро Порошенко щодо агресії Росії проти України і яку стратегію ПЕРЕМОГИ вони пропонують?

    Ні П. Порошенко з його БПП «Солідарність», ні В. Зєлєнскій з його партією «Слуга народа» на наші запитання не відповіли. Ні прямо, ні опосередковано. Тому будемо виходити з тієї інформації, яка є доступною. Ігрища з медичним обстеженням та з дебатами оголили усю суть ОБОХ кандидатів на президента.

    Придивіться до слова і чину обох кандидатів на посаду президента і спробуйте знайти прямі або хоча б опосередковані відповіді на перелічені вище запитання. Програма Владіміра Зєлєнского тут: http://files.ze2019.com/assets/program.pdf (обсяг – 8 сторінок).

    Програма Петра Порошенка тут: https://programaporoshenka.com/Programa_Poroshenko.pdf (обсяг – 5 сторінок). Посилання на профілі й сторінки в соціальних мережах, публічні виступи й інтерв‘ю у ЗМІ знайдете й самі.

    Я не є прибічником чи навіть симпатиком жодного з кандидатів і виходжу з того, що нинішні президентські вибори (як, до речі, й усі попередні) Україна вже програла. Тому пропонований аналіз є скорше спробою розібратися, на що (і, звісно, на кого) українське суспільство витрачає свої життєві ресурси й чому продовжує наступати на одні й ті ж граблі, втрачаючи шанс за шансом.

    1. Національна ідея

    На превеликий жаль, українська національна навіть не згадується як у Владіміра Зєлєнского, так і в Петра Порошенка. Це – не їхня тема.

    Досвід п‘яти попередніх президентів України свідчить, що без національної ідеї бодай у риториці можна обійтися. Тому: «маємо те, що маємо» (Кравчук); «скажіть, яку Україну будувати…» (Кучма); «десять кроків назустріч людям» (Ющенко); «всьо будіт донбас» (Янукович); «жити по-новому» (Порошенко)…

    Так, жоден із президентів України не переймався цим питанням. Здається, випрацювання національної ідеї не приходило на думку й Національному Інститутові Стратегічних Досліджень (НІСД).

    2. Ідеологія

    Ні Владімір Зєлєнскій, ні Петро Порошенко ніде жодним словом не визначили свої ідеологічні постулати і свої світоглядні позиції. Наголошую: ніде жодним словом.

    Десь після п‘ятнадцятої хвилини своєї короткої прес-конференції для іноземних журналістів на запитання кореспондента газети «Фігаро», яка у нього ідеологія – консерватизм, лібералізм, – В. Зєлєнскій відповів: «Главная моя ідєологія – заможний украінєц» (див.: https://youtu.be/Ls0tv5M6fMs).

    Ідеологічні уподобання П. Порошенка можна визначити, відстежуючи його міграцію з однієї партії до іншої (СДПУ/о/ > ПР > Наша Україна > знову ПР, а тепер поліідеологічний БПП).

    Аналізуючи тексти їхніх програм і публічні виступи, можна зробити висновок, що і один, і другий сповідують щось близьке до лібералізму. Не класичний, структурований лібералізм. Я назвав би їхній лібералізм емпіричним, тобто сформованим практикою життя, життєвим досвідом кожного з них.

    Звісно, що у них багато чого спільного або подібного так само, як і багато чого відмінного. З відмінного передусім привертає увагу риторика. Себто, кандидати відмінні один від одного формою, але не суттю/змістом. Тут не місце вдаватися до деталізації спільного – хто хоче, може зробити це самостійно. Незважаючи на суб‘єктивність таких підходів, усі напевно дійдуть однакового висновка: суть у них одна.

    Чи чують вони сподівання українського народу? Зєлєнскій вирішив почути й зібрав сто тисяч пропозицій для своєї програми. Аналітики звертають увагу, що усе в цій програмі звелося до декларативних загальників. Порошенко сам знає, що потрібно «його» народові, і тому вибірково торкає окремі струни народної бандури: «Армія. Мова. Віра», – але виходить какофонія.

    Чому так виходить? Та тому, що і один, і другий не мають навіть рожевого уявлення про традиції і звичаї народу, за лідерство у якого вони змагаються. Хіба за такого підходу в принципі можливо збагнути, усвідомити й осягнути, чого хоче цей народ і яким чином привести його до його омріяної мети?

    3. Стратегія

    Отже, яку стратегічну візію демонструють Зєлєнскій та Порошенко? Та ніякої! У програмах обох кандидатів немає навіть поняття «стратегія».

    Програма Зєлєнского не має ні стратегії, ні тактики руху вперед. Там, де мали б бути програмні положення, кандидат на президента декларує свої… цінності. При цьому він не приховує підміну, але його електорат настільки засліплений любов‘ю до свого кумира, що цю зухвалу підміну не бачить. А що стратегічні, тактичні, оперативні, організаційно-управлінські аспекти в цій «програмі» ніхто навіть не думав визначати, електоратові просто байдуже.

    Програма Порошенка нічим не краща від програми Зєлєнского. Чинний президент тримається свого курсу, визначеного ще п‘ять років тому і вже дискредитованого за роки його правління, – «Жити по-новому». Що означає цей постулат на цей раз? Читаємо: «жити вільно», «жити безбідно», «жити чесно» і «жити безпечно». До кожного складника, звичайно, є деталізація, пояснення, обіцянки… П‘ять років на посаді президента й десятиріччя в політиці так і не навчили пана Порошенка, що брак стратегічного бачення перетворює будь-яку подобу програми на порожні обіцянки.

    Правда, поза програмою Порошенко стратегію бодай згадує (див., напр.: https://www.facebook.com/474409562693441/posts/1578550378946015?sfns=mo).

    Отже, і новачок у політиці Зєлєнскій, і ветеран Порошенко стратегічно є ягодами одного поля. Чому? Та тому, що і один, і другий «сів не в той літак» (М. Вінграновський). Якщо «жити чесно», то їм обом краще було б і не рипатися.

    4. Системні зміни. Зміна устрою

    Питання зміни соціального устрою в Україні, тобто переходу від устрою, нав’язаного російсько-імперським та радянським пануванням, до устрою, який базувався б на українських національних традиціях і звичаях, на часі від дня проголошення Верховною Радою УРСР державного суверенітету України.

    На жаль, ніхто в Україні так і не зрозумів, що Україна вийде з орбіти Московії і стане на шлях успішного розвитку тільки після повної перемоги над радянським ладом. Саме тому ми ратуємо за те, щоб на посаду президента України прийшов Фанатик Системних Змін, який зініціював і очолив би перехід України до нового ладу.

    Прикро, але ні один, ні другий кандтидат навіть не натякає (отже, не усвідомлює нагальності) на необхідність повної ліквідації «радянського устрою», успадкованого Україною від СРСР. Очевидно, їм обом комфортно жити й працювати в умовах «радянського способу життя», а що такий спосіб життя є гальмом розвитку України вони не бумають.

    5. Системні зміни. Зміна способу урядування

    Найближче до розуміння проблем способу урядування в Україні підійшов Ігор Смешко, який брав участь як кандидат на президента у першому турі виборів. За підказкою своїх зарубіжних колег, генерал Смешко звертає увагу на суперечності в урядуванні, спричинені конфліктом повноважень президента та прем‘єр-міністра України.

    У своїй статті, присвяченій І. Смешку як кандидату на президента, я зауважив, що навіть системник Смешко до кінця не зрозумів причину цієї проблеми і вказав на те, що цей конфлікт повноважень «запрограмував» інститут президентства, який по суті зберіг за собою функції, що були властиві ЦК КПУ і від першого секретаря ЦК перейшли до президента.

    Як чинний президент, П. Порошенко активно послуговується адміністративно-командними можливостями обійманої посади, яка разом з тим не обумовлює кола відповідальності президента і його апарату у вигляді неконституційної АП з повноваженнями почилого в Бозі ЦК. Очевидно, це його влаштовує, і тому він нічого не робить, щоб змінити ситуацію. Так само інститут президентства залишає за собою й вертикаль влади, успадковану від компартійного «демократичного централізму».

    Неефективна багатопартійність та брак класичних ідеологічних партій також не спонукає ветерана української політики й урядування Порошенка до висунення ідеї «зміни політичної системи», про що говорять інші кандидати.

    Сказане вище такою ж мірою стосується й новачка в політиці, але дипломованого правника В. Зєлєнского, який вийшов на вибори з еклектичним набором «побажань трудящих», але не висунув жодної власної ідеї бодай ситуативних змін у царині урядування. Очевидно, що він неспроможний навіть на обговорення питань такого штибу, і саме це напевно й дало підстави А. Гриценкові після двогодинної розмови з претендентом на булаву заявити, що до президентства він не готовий.

    У контексті теми системних змін обох рівнів характерним є явище, на яке звернув увагу Сергій Куделя (https://www.facebook.com/100001378805175/posts/2142745779114695?sfns=mo). Це проблема «непам‘ятання “совка”» молодшими поколіннями українців, зокрема, й поколінням самого Зєлєнского.

    Перше: непам‘ятання «совка» якраз і є проблемою. Є пам‘ять про безтурботне дитинство, яка на підсвідомому рівні романтизує те, що довелося застати за «совка».

    Друге: незнання радянської історії й небажання осмислювати її сутнісні явища. Будь Зєлєнскій освіченішим, він не узяв би один із знакових символів «совка», породжений Сталіном, – «слуга народа», через який Зєлєнскій і проявив свою «совковість».

    Нарешті, завдяки своєму українобіжному чи принаймні українобайдужому «Кварталу» Зєлєнскій зумів заручитися підтримкою тієї частини електорату, яка в суспільстві означена як «какаяразніца» і під час виборів активізується й проявляється ситуативним вибором. Тому справді про РЕВАНШ «совкових» і «ватних» навряд чи є підстава говорити, а от про активізацію частини суспільства з низьким рівнем національної свідомості й громадянської зрілості/відповідальності говорити треба.

    Прикметно, що саме до цієї верстви українського суспільства належить і сам Владімір Зєлєнскій.

    Власне, якраз ці мої спостереження підтверджує і розшарування симпатиків Зєлєнского за мовною ознакою, на особливість якого також звернув увагу С. Куделя (https://www.facebook.com/100001378805175/posts/2133574203365186?sfns=mo).

    6. Українізація

    Як Владімір Зєлєнскій, так і Петро Порошенко не думають над проблемами українізації України, причому не в плані банального поширення української мови, а в плані українізації сутнісної через повернення до національних традицій і звичаїв, які включають і певні морально-етичні норми, одна із яких – жити по совісті.

    Можна було говорити про переваги Порошенка, який активно експлуатує у своїй риториці питання української мови. Біда, однак, у тому, що це – лише риторика, а заходи, які криються за цією риторикою, носять ситуативний характер. Отже, ефективність їх позірна, і в цьому можна вбачати навіть дискредитацію ідей українізації.

    Про це я писав докладно в одній із статей циклу «Слово і чин президента Порошенка».

    Що у цьому відношенні спостерігаємо в іншого кандидата? З великою натяжкою тут можна нагадати, що В. Зєлєнскій обстоює статтю Конституції України, в якій вказано, що державною мовою в Україні є українська мова. Ну, ще участь у президентських перегонах змусила принципово російськомовного Зєлєнського (є відео з його відвертими заявами) поспішно перехожити на українську. Але робочою мовою президентської кампанії Зє українська поки що не стала.

    На відміну від Порошенка, який активно вітає своїх співгромадян «Слава Україні!» й сам по-простецькому співає гімн України, Зєлєнскій, здається, жодного разу за межами свого «Кварталу» не скористався вітанням «Слава Україні!» і на його публічних заходах не виконувався гімн України. Симптоматично?

    Прикметно, Зєлєнскій повсякчас наголошує, що він фокусує свою увагу на тих питаннях, що «об’єднують» людей, і свідомо виводить за рамки своєї кампанії явища, які «роз‘єднують». До тих тем, що «роз‘єднують» він відносить теми армії, мови, релігії та ін.

    Це дуже помилкова позиція, оскільки грамотно несучи в маси своїх прихильників ідеї поваги до збройних сил, української мови, національних традицій і звичаїв, релігії і церкви, він міг би більшою мірою консолідувати суспільство, ніж просто знімаючи проблеми з обговорення й ховаючи голову в пісок.

    7. Перемога в цивілізаційній війні.

    Нарешті давайте подивимося, яку позицію займають Владімір Зєлєнскій та Петро Порошенко щодо агресії Росії проти України і яку стратегію ПЕРЕМОГИ вони пропонують.

    Очевидно, взайве нагадувати, що президентство П. Порошенка починалося з обіцянки швидкої перемоги на сході України, що з часом перетворилася на затяжну війну, яка забрала життя незріченної кількості людей і принесла бариші тим, хто на цій війні робив і продовжує робити великі гроші.

    Свою каденцію Порошенко закінчує обіцянкою після другого туру виборів і ще до того, як ЦВК оголосить його результати, запустити процедуру повернення Криму. Чинний президент залишається вірним Нормандському формату переговорів з його посиденьками у Мінську. На відміну від інших кандидатів, ініціатива Будапештського формату його не приваблює.

    Отже, воювати з РФ панові Порошенкові, схоже, сподобалося. Тому стратегії перемоги у цій цивілізаційній війні випрацювати він так і не спромігся. Але він залюбки пересипає свої виступи антиросійською тріскотнею, і за його видаванням бажаного за дійсне ховається брак реальних системних дій не тільки у війні з РФ, але і взагалі.

    У тому, що нам відомо про погляди Владіміра Зєлєнского на війну з Росією, новачок в українській політиці й лідер президентських перегонів так само, як і чинний глава держави, є прихильником того ж Мінського формату. Відмінність проявляється лише в тому, що Зєлєнскій хоче зробити співучасниками балачок у Мінську ще й представників США та Великобританії. Як вони впишуться у цей формат, наразі невідомо.

    Ініціативу Будапештського формату сам В. Зєлєнскій не обговорює. Ретроспективне реферування різноманітних висловлювань про ставлення Зєлєнского до російської агресії і взагалі до Росії засвідчує суперечливість і невизначеність цього кандидата щодо суті того, що відбувається. Форма ж висловлювань Зєлєнского така, що в ньому легко запідозрити проросійськість або принаймні українобіжність чи українобайдужість його поглядів.

    Симптоматичним є те, що пропагандистський у багатьох відношеннях серіал «Слуга народа» обходить тему агресії РФ щодо України й узагалі виводить за дужки тему російсько-українських відносин, створюючи враження, що в України з Росією усе добре або принаймні між ними нічого не відбувається.

    Члени команди у такій же неоднозначній формі запевнюють українське суспільство в тому, що Зєлєнскій є проукраїнським політиком. Таким запевненням суперечить той факт, що Зєлєнскій, будучи у віці військовозобов‘язаного, три чи скільки там разів ухилився від мобілізації, проігнорувавши повістки військкомату. Прикметно, що кандидат на президента ці речі ніяк не пояснює.

    Судячи з усього, у В. Зєлєнского, як і в Порошенка, немає плану перемоги у війні, і єдине конструктивне з того, що він висловлює, – це необхідність спецпропагандистських дій на окупованих територіях. Що-що, а створення такого проукраїнського російськомовного спецпропагандистського телеканалу Зєлєнскій міг би ініціювати ще на початку агресії РФ. Але він навіть не заїкався про це аж до останнього часу.

    Як і Порошенко, Зєлєнскій явно не усвідомлює цивілізаційного характеру агресії Росії щодо України, а отже – й не має навіть уявлень про першопричини й природу цієї війни. Тому він не може запропонувати й стратегію перемоги, обмежуючись риторикою про мир на Донбасі та про те, що він готовий відстоювати територіальну цілісність України.

    ***

    Підсумовуючи сказане вище, ще раз наголошу, що цьогорічні президентські вибори Україна уже програла. Тому за великим рахунком, в принципі уже не має значення, який із кандидатів набере більшу кількість голосів у другому турі.

    Я – не єдиний, хто ще від першого туру цих виборів стверджує цю думку. Аналогічну думку, наприклад, має заступниця голови Верховної Ради Оксана Сироїд (див.: https://www.facebook.com/100000455144418/posts/2810961205595690?sfns=mo)

    Відмінність полягає лише в тому, що О. Сироїд та інші прихильники такого погляду застановлюються на ситуативних підходах, обговорюючи різні варіанти можливих дій за умови перемоги того чи іншого кандидата. Ми ж послідовно додержуємо погляду, що Україна й українське суспільство, потребуючи системних змін, має реально підійти до реалізації таких змін.

    Це означає, що хто ці вибори не виграв би, ситуація в українському суспільстві і в Україні не зміниться. Відмінність між кандидатами – лише в одному.

    Слово і чин Петра Порошенка передбачувані: хоч риторично він антипутінський/антиросійський, він не ініціює й очевидно, що не ініціюватиме системних змін в Україні, продовжуючи ухвалювати ситуативні рішення і здійснювати косметичні ремонти (реформи), які залишатимуть Україну в радянському устрої, а українське суспільство – з низьким рівнем національної свідомості й громадянської відповідальності.

    Владімір Зєлєнскій – залишається «темною конячкою», його наміри й плани зумисне не розголошуються й не конкретизуються. Олександр Мотиль назвав Зєлєнского «небезпечно проросійським» (https://www.facebook.com/1007871572711529/posts/1207732796058738?sfns=mo), що таїть не менше ризиків і викликів для українського суспільства і для України. Якщо Зєлєнскій і буде вдаватися до рішучих трансформаційних дій, то вони будуть в інтересах Московії, але аж ніяк не України й українського народу.

    Отже, прийнявши як даність програшний вислід цих президентських виборів, українському суспільству годилося б замислитися над тим, що і як треба зробити для того, щоб ці вибори стали останнім наступанням на граблі, останньою помилкою, останнім уроком, після чого повинні нарешті початися системні зміни.

    Володимир Іваненко

    Український Університет

    Міжнародна Фундація Лідерства

    1- 15 квітня 2019 р.