Великодня дискусія в соцмережі
Дурні втомлюють, але не втомлюються. На відміну від усіх решти, дурні повсюдні та вічні. Не існує такого відкриття, яке дурні не змогли б закрити. Не існує такого винаходу чи інновації, які би дурні не змогли зламати чи використати проти блага. Не існує такого суспільного блага, яке би дурні не змогли скапарати. Найважче мати справу з такими дурнями, для яких дурість — це частина їх ідентичності. Неможливо переконати ідентичнісного дурня у чомусь за межами його бачення, бо усі переконання про інакше є ворожими його ідентичності. Водночас будь-яка тривала у часі ідентичність стає ідентичністю дурості. Коли у суспільстві виникає активна група з ідентичністю дурості, таке суспільство швидко руйнується через дурнуватий активізм, тупі срачі і непрофесіоналізм, які не можуть бути нічим і ніким скомпенсовані, бо чорна діра ресентименту – це неодмінний прояв найвищого розвитку ідентичності дурості. Але навіть тоді з дурнями потрібно говорити і намагатися достукатися до їх уяви і марного мислення, пробувати показувати світ за межами їх ідентичності. Вільні від ідентичності дурості дурні стають значно більше розумними людьми, а суспільство отримує шанс навернутися до загального блага.
Сергій Дацюк
Пост про дурнів від Сергей Дацюк
і жваве його обговорення в ФБ змусили згадати “класифікацію” дурнів, ідіотів і навіжених, побудовану італійським письменником Умберто Еко і виголошену одним з героїв його роману «Маятник Фуко».
…На найнижчій сходинці цієї “табелі про ранги” розмістилися кретини. Їх легко впізнати. «Кретин позбавлений дару мови, пише Еко. Він не потрапляє морозивом в рот і входить в двері, що крутяться, із зворотного боку».
Трохи вище за кретина стоїть імбецил. Це вже яскравий соціальний тип. «Це той, хто, потрапляє пальцем в калюжу. Розмірковує про вміст склянки, але оскільки в склянку не потрапив, в результаті думає про вміст калюжі. Просто кажучи, це фахівець з ляпсусів, він запитує, як здоров’я дружини, якраз у того, у кого втекла дружина», – розмірковує герой «Маятника Фуко».
Але імбецили, пише Еко, хоч би не стверджують, що коти гавкають, вони просто розмірковують про котів у колі, де говорять про собак. З дурнями (а саме про цей підвид йдеться у пості Дацюка) усе набагато складніше.
Дурень – це надзвичайно небезпечний суб’єкт. Він дуже уміло прикидається розумним. Він вкриє вас буйним набором канцеляриту і покручених економічних і політичних термінів.
«Дурні, пише Умберто Еко, міркують схоже на те, як міркуємо ми, не враховуючи легкого зсуву по фазі. Вони сприймаються публікою легко, тому що з першого наскоку виглядають переконливо».
Дурні не бояться показати, що уміють логічно мислити. І хоча ця логіка абсолютно хибна, виявити каверзу не усім під силу.
«Дурень розпочинає з того, що собака домашня тварина і гавкає, та приходить до висновку, що коти теж гавкають тому, що коти – домашні», – пише Еко.
Але й це ще не все.
На вершечку цієї піраміди марнославства стоять божевільні.
«Божевільних, пише Умберто Еко, впізнати неважко. Це такі самі дурні, але без властивих дурням навичок і прийомів.»
«Дурень уміє доводити свої тези, у нього є логіка, кособока, але логіка. Божевільного ж логіка не цікавить. За принципом бузини в городі у нього – будь-яка теза підтверджує усі інші.”
“Зате у божевільного є ідея-фікс, і усе, що потрапляє під руку, йде в справу для її проштовхування. “
“Божевільні пізнаються за дивовижною свободою від доказів і за раптовим осяянням» – пише Умберто Еко.
Не наводитиму прикладів з нашого життя, які живо ілюструють класифікацію відомого культуролога і фахівця із семіотики.
Інформпростір сповнений дзижчання усіх цих феноменів людської природи, як вечірній сад у травні хрущами.
А щоб ніхто не образився,, закінчу іншими словами з цього ж роману:
«Ми оточені дурнями. І порятунку немає. Дурні – усі, окрім вас і мене… Ну не ображайтеся! Крім вас одного…»
Євгеній Якунов
З коментарів:
Ігор Дреса: Дацюк з Арестовичем товариші. Скажи мені хто твій друг і я скажу хто ти. Такий собі авторитет, щоб його цитувати…
Євгеній Якунов: для мене Дацюк — мислитель, який уміє подивитися на речі з неочікуваного боку. Це завжди цікаво й корисно. А Арестович мені — не цікавий.
Наталья. Лемещенко: Евгений Якунов, что например он приоткрыл вам? (с неожиданной стороны), один пример, что бы я поняла.
Євгеній Якунов: Наталья Лемещенко, змусив, наприклад, серйозно зацікавитися проблемою ресентименту, як вічної жаги помсти раба своєму колишньому господарю. З його подачі я поцікавився, що писали з цього приводу Ніцше і Макс Шеллер. У Дацюка досить грунтовна теоретична підготовка, просто він дещо хуліганить у філософському просторі, викликаючи на свою голову бурю гніву.
Ігор Дреса: Евгений Якунов, мені він видається шовком і совком. Такі люди подібні до Сартра. Він колись казав що совок був прекрасним. А щодо рементименту, то й інші багато про нього говорять.
Замість післямови
Колись давно, десятки років тому, з моїм колеґою по факультету й одним із найближчих мені друзів по життю Борисом Черняковим, обговорюючи якесь явище, визначили ми одну катеґорію — розумні дурні. Таких було чимало у нашому оточенні, і проявлялися вони завжди в ситуаціях, коли треба було б спочатку переночувати, бо ранок від вечора завжди мудріший.
“Похвала Дурості” — жартівливий твір, що містить парадоксальний доказ того, що в людському житті все зрештою підпорядковане забаганку дурості. Еразм Роттердамський висміював невпинну людську дурість і невігластво.
Ось декілька цитат із його спостережень, які стосуються і того, що відбувається з нами і навколо нас, і власне самої дискусії:
Найбільш низькопробна погань завжди приводить натовп у захоплення, бо значна більшість людей заражена дурістю.
Мудрість робить людей боязкими, і тому на кожному кроці бачиш мудреців, що живуть у злиднях, в голоді, у бруді і в недбалості, всюди зустрічають лише зневагу і ненависть. До дурнів пливуть гроші, вони тримають у своїх руках годівницю державного правління і взагалі всіляко процвітають.
У людському суспільстві все сповнене дурості, все робиться дурнями і серед дурнів
Війна, яка настільки всіма славиться, ведеться дармоїдами, звідниками, злодіями, вбивцями, тупими мужланами, боржниками, що не розплатилися, іншими подонками суспільства, але аж ніяк не освіченими філософами.
Воістину, дві великі перешкоди стоять на шляху правильного розуміння речей: сором, що наповнює душу, наче туман, і страх, який перед небезпекою утримує від сміливих рішень. Але дурість із дивовижною легкістю жене геть і сором і страх.
Потурати слабкостям своїх друзів, заплющувати очі на їхні недоліки, захоплюватися їхніми пороками, як чеснотами, — що може бути ближче до дурості?
Тим і відрізняється від дурня мудрець, що керується розумом, а чи не почуттями.
Наслідки:
Викладене в соцмережах посилання на цю публікацію мало цікавий наслідок. Фейсбук 26 травня видалив запис із таким умотивуванням:
«Схоже, ви намагалися зібрати конфіденційну інформацію або поділилися шкідливим програмним забезпеченням».
Отже, сидять десь люди на зарплаті, які прочісують фейсбуківський контент і видаляють самі або скаржаться Фейсбуку, щоб той видалив від свого імені, хоч публікація аж ніяк не суперечить правилам фейсбучної спільноти, не кажучи вже про журналістські стандарти та Першу поправку до Конституції США.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 