Розмова про Україну, україноцентризм, журналістику…
У цій публікації я написав Від УСІМ:
«Здавалося б, учасники обговорення дуже важливої теми мають рацію і достатньо підстав обурюватися бездумними діями президента України та його команди.
Можна, звичайно, поспівчувати базаровим людям, які упродовж десятиліть незалежності раз-у-раз наступали на ті ж граблі, нічому не вчилися на власному досвіді і вперто ігнорували те, що їм говорили мудрі люди, а тепер кусають свої лікті…
Навіть повномасштабна війна з її ракетами, авіабомбами й снарядами, що перетворюють Україну на суцільну Руїну, що вбивають і калічать сотні тисяч людей, а мільйони з насиджених місць пускають по світах, нічому не вчить українців. Наче пороблено їм…
Хоч урок, який можна і треба затямити: суспільство формує державу і наймає для урядування владу з політиків та чиновників. Чим вищий рівень національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності) суспільства, тим притомніших людей висуває воно у владу.
Нинішня влада з президентом Зеленським на чолі, як і всі попередні влади на чолі з Порошенком, Турчиновим, Януковичем, Ющенком, Кучмою та Кравчуком, є продуктом або віддзеркаленням українського суспільства.
Тому перед тим, як виходити на базар, годилося б кожному членові українського суспільства подивитися у дзеркало…»
Цей текст з посиланням, поширеним у групі «Друзі Українського Університету», знайшов відгук у одного мого колишнього студента Юрія Плаксюка, який в українському сеґменті Фейсбуку відомий як Юрій Свій. Його коментар став початком нашого цікавого діалоґу, який я вирішив винести в окремий текст.
Отже, переходимо до розмови…
Юрій Свій: Друзі! Стурбованість ваша українськими суспільно-політичними реаліями доречна і нам зрозуміла… Хоча, порада “подивитися у дзеркало” примітивна, оскільки куди б українські виборці не дивились і якому б достойнику не віддавали свої голосити, а результати загального волевиявлення, починаючи з 1992-го року, завше підступно “малювали” росія і її проросійські холуї. А нараховувалося їх в наших правоохоронних та силових структурах, в органах ще досить живучої “радянської” влади на всіх рівнях до біса багато. Тому, “прикольники”, усвідомте, аби в Україні восторжествували демократичні цінності і правові засади, їй конче необхідно перемогти у війні, знищити тоталітарний кремлівський режим, а заодно і власну п’яту колону… Так, за нинішньої влади досягти цього буде важко, однак, спираючись на Героїчні ЗСУ, український народ приречений це зробити… Як би його не принижували усілякі сторонні радники. Здебільшого, “по приколу”…
В. І.: Ви висловлюєте типово характерне бачення пересічного українця, який намагається виправдати свою непричетність до того, що відбувалося й відбувається в Україні.
Саме оця непричетність, намагання поставити себе осторонь подій і є причиною того, що в Україні господарювала й господарює якщо не російська агентура, то агенти впливу, і тому українцям не залишається нічого, як терпіти навʼязану владу, знявши з себе будь-яку відповідальність за свою країну. Сумно…
Тут я описую чи не найкращий приклад повної безвідповідальності українського суспільства в особі однієї із найпросунутіших його спільнот — журналістського корпусу:
Юрій Свій: Неодмінно прочитаю… Журналістиці, журналістам, як найактуалізованішим представникам професії-подразника суспільних процесів, було відведено урядниками бутафорську роль трубадурів і популяризаторів “епохальності” отриманої Незалежності, звитяжної історичної минувшини України, а також її уявного економічного потенціалу, який, на жаль, до 2014 -го року базувався на російських енергоресурсах і соціально-економічній плановій конструкції радянського союзу… Однак і в такому рафінованому середовищі існували творчі особистості, редакційні колективи, які збурювали громадську думку, сміливо, а то й із загрозою для власного життя виявляли кричущі факти політичної і ф/економічної корумпованості можновладців… (В. Бойко, Г. Гонгадзе, до смерті забитий битами директор Слов’янської ТРК І. Александров, П. Шеремет тощо)…
П С. Вам, за океаном, слід не забувати ту обставину, що українське суспільство і, як Ви зазначаєте, “найпросунутіша його спільнота” журналістський корпус, були деморалізовані після того, як наприкінці 80-х і на початку 90-х років м.ст. США та колективний Захід віддали Україну на поталу Росії в обмін на ядерне розброєння і відмову від військово-політичної експансії Москви в країнах Східної Європи… Один виступ в українському парламенті Буша “старшого” чого вартує для подальшого розуміння причин 30-річного підневільного існування нашої країни… І лише повномасштабна агресія мордору змусила Д. Байдена і демпартію відмовитися від руйнівної для нас доктрини Г. Кісенджера… Зичу Вам, шановний пане Володимире, добра і наснаги у Ваших фахових дослідженнях!
В. І.: Цікавий погляд… Тоді читайте більше, щоб не зациклюватися на залежності, а й починати думати самостійно:
Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.
Юрій Свій: Якщо Ви натякаєте на партизанщину і підпільний спротив, то маєте зважити, що Україна і українці боролися віками різними способами за свою незалежність. Спершу з імперією, потім – з комуністичною диктатурою, а в сучасну добу – з мафіозним кооперативом «Озеро» і з їхніми доморощеними посіпаками. У вашому розумінні виявляти причетність з камінцем в руці до спротиву – це насамперед, саме та активна громадянська непокора, на яку і сподівається передовсім наш північний ворог. Такі крайнощі суспільного протистояння спричинять остаточну втрату суверенітету і територіальної цілісності держави… У той же час, наше недавнє минуле доводить, що «пересічні» українці мають такі ж, як і в багатьох інших країнах (у т.ч, розвинутих демократій) способи і методи суспільного спротиву: «Революція на граніті», «Україна без Кучми», «Помаранчева революція», «Революція Гідності»… Прикро, що, з одного боку, Захід закликає постколоніальні країни до демократичних і цивілізованих способів змін владної верхівки, а з іншого, його окремі теоретики і прибічники радикальних перетворень, закликають до безкомпромісної боротьби «всіх проти всіх». Тоді як, вирушаючи на Майдан з камінцем і смолоскипом в руках, «пересічному» українцю необхідно достеменно знати – інтереси якого праведника і достойника, якої найчеснішої проукраїнської політсили він відстоювати цього разу…
Щось із запропонованого прочитаю, однак у 72-му віці “запасти” на те, що не було вирішальним, а лише позначилося на подіях останніх принаймні 40 років, значить на роки самоусунутися від реалій сьогодення… Якщо надасте свою е/пошту, пане Володимире, перешлю Вам збірочку своїх публіцистичних статей за 2023-24 роки… Успіхів!
В. І.: У мене ніде немає й натяку на «партизанщину й підпільний спротив». Йдеться про просування в суспільство ідей, які в комплексі складають основи україноцентричної концепції стратеґії розвитку України на тривалу перспективу. Читайте уважно і вдумливо. Ну, а якщо ви вважаєте себе старим для цього, передайте естафету своїм дітям і онукам.
З ваших коментарів складається враження, що ви лягли в дрейф і пливете за течією, споглядаючи над тим, що відбувається навколо вас…
Юрій Свій: Я палкий прибічник Вашої україноцентричної стратегічної концепції, яка полягає, у тому, “…що на оновленій землі царя не буде супостата, а буде син, і буде Мати, і будуть люди на землі!”… У нас одна з Вами група крові, але різні системи кровообігу… Це не смертельно. І все ж, отримати мені Ваш емейл реально? З повагою!
В. І.: Адреси моєї електронної пошти є на всіх повʼязаних зі мною сайтах і навіть Ґуґл видасть вам мою адресу, якщо поцікавитеся у нього.
Сподіваюся, що розмова буде продовжена…
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 