СУБ‘ЄКТНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ТА НАРОДОВЛАДДЯ

Анатолій Трофименко вийшов з ініціативою внесення змін до Конституції України (див.: Анатолій Трофименко : Пропоную для внесення до Конституції України новий розділ). У цьому тексті викладено характерні для української масової свідомості думки стосовно українського народу як суб‘єкта державотворення і такого похідного явища як народовладдя.

Панові Трофименкові болить, що український народ усунутий від влади в Україні і що в Конституції України немає навіть окремого розділу чи бодай окремої статті про державотворчу суб‘єктність українського народу. У зв‘язку з цим він цією публікацією і пропонує доповнити Основний Закон відповідним розділом.

З цією темою тісно пов‘язана проблема, яку активно мусують інші автори, і це проблема народовладдя. Вам напевно не раз траплялося надибувати публікації, в яких встановлення в Україні народовладдя є ідеєю-фікс.

Звичайно, я не маю нічого проти, щоб у Конституції України був розділ,  у якому було б окреслено суб‘єктність українського народу, а відтак і його права, обов‘язки та відповідальність. Ну, а що стосується «народовладдя», то я не проти того, щоб вживане в Конституції поняття «демократія» замінили словом «народовладдя» (бо саме так і перекладається українською слово «демократія»).

Як і більшість псивного й політично неосвіченого українського суспільства, А. Трофименко виходить з того, що спеціальний розділ у Конституції надасть українському народові більше прав і свобод як «джерелові права і вищому суб‘єкту влади» в Україні. З цього погляду він і розписує права, які, на його переконання, мають бути відображені в Конституції України.
«Український Народ є найвищою владою в  Україні, який  здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати  конституційний лад в державі Україна належить виключно Українському Народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами», – пише А. Трофименко. 

Перечитайте уважно цей абзац, і ви побачите суперечності, що лізуть з усіх щілин. Найбільшою суперечністю цього пасажу є те, що автор протиставляє народ і державу, і остання мислиться йому як суб‘єкт рівний… народові. 

Якщо ж розглядати державу як продукт народу (чи суспільства), то що тоді заважає народові (суспільству) творити таку державу, яка була б підпорядкована народові (суспільству) як «вищому суб‘єкту влади»?

Звісно, що – рівень національної свідомості й громадянської зрілості/відповідальності цього народу (суспільства). Інакше кажучи, народ сам відповідальний за те, який суспільний устрій він обирає для себе, яку державу він творить і кого обирає в органи влади та місцевого самоврядування.

Ще позаторік саме про це я й писав у статті «Історична відповідальність народу», яка багатьом моїм читачам не сподобалася. Тепер А. Трофименко примушує мене нагадувати про неї, бо час і перебіг подій підтверджують, що я таки мав рацію.

Ось і пан Трофименко пише, що «Український Народ держави (республіки) Україна має право і зобов‘язаний»… Продовження ж тексту стосується прав, але обов‘язки й відповідальність народу в цій конституційній ініціативі… не обговорюються.

Тим часом чинна Конституція передбачає, що народ реалізує своє право як «вищого суб‘єкта влади» через вибори – президента, народних депутатів, депутатів інших рівнів та органів місцевого самоврядування. І це – не тільки його право, але і обов‘язок.

І тут виникає запитання про те, чому цей народ (суспільство) так безвідповідально ставиться і до свого права, і до свого обов‘зку – обирати у владу лише достойних людей, тобто делегувати свої повноваження совісним, чесним і порядним людям. Чомусь виходить так, що до влади в Україні приходять безсовісні, нечесні й непорядні люди.

Американські науковці, які вивчали виборчі процеси в історичній перспективі, звернули увагу на те, що рівень політиків і урядовців прямо залежить від рівня свідомості й громадянської зрілості електорату, виборців, тобто народу (суспільства). Так було зроблено висновок: народ обирає собі подібних, або – народ має таку владу, яку заслуговує.

Отже, якщо український народ (навіть якщо ви напишете ці два слова навіть з великої букви, як це робить А. Трофименко) безвідповідально ставиться до своїх обов‘язків як «вищому суб‘єкту влади», ніякі додаткові розділи в Конституції не допоможуть.

Якщо народ живе не по совісті – толерує подвійні стандарти й подвійну мораль, – то напевно такого ж він має сподіватися й від тих, кому він делегує свої повноваження як «вищий суб‘єкт влади» і хто дістає доступ до всенародних ресурсів та починає розпоряджатися ними як своєю приватною власністю.

Держава узурпує владу? Ну, так це ж ви, народ (суспільство), самі сотворили таку державу і таку владу над собою поставили!

Ось чому я закликаю до піднесення національної свідомості й громадянської зрілості/відповідальності українського суспільства. Широкомасштабна українізація, відродження національних традицій та звичаїв, зміна устрою/ладу поверне нам те, що було не так давно – за життя мого покоління – втрачено: жити по совісті.

Совісна, національно свідома й громадянськи відповідальна людина сама не полізе у політику та урядування, бо розумітиме того, якого рівня природних здібностей, освіти й досвіду особистості мають працювати там, щоб процеси націєтворення й державотворення були успішними й ефективними. 

За такого підходу ми побудуємо Україну такрю, що вона зможе зайняти належне їй місце у світовому співтоваристві.

Для цього треба, щоб знайшлася і згуртувалася достатня кількість інтелектуальної частини українського суспільства, яка узяла б на себе освіту й просвіту та інформаційно-роз‘яснювальну роботу серед народу. 

19 березня 2019 р.