ФУТБОЛ, КНИЖКИ І «ПОЧУТТЯ ГУМОРУ»

У мене зараз немає персонального профілю на Фейсбуці, але я використовую інші можливості, щоб стежити за тим, що відбувається в українському сеґменті цієї соцмережі.

Зараз цікаво спостерігати за тим, скільки суто базарного лементу спричинив чемпіонат Європи з футболу. Одна історія «взаємин» Лариси Ніцой і футболіста Артема Довбика чого варта.

Сьогодні виникла суперечка навколо провокативного запису письменника Андрія Кокотюхи, який вважає, буцімто українська збірна програла анґлійцям тому, що українські футболісти не читають книжок.

Андрій Кокотюха

«Вони програли, бо не читали і не читають книжок», — безапеляційно заявив А. Кокотюха.

Причинно-наслідкова залежність успіху в спорті від читання книжок цілком імовірна. Можливо, такою ж мірою, як залежність урожайності зернових від кількості старих дів.

Старі діви, як відомо, люблять котів. Отже, чим більше маємо старих дів, тим більше маємо котів. У свою чергу, коти люблять ловити мишей. Отже, більше котів — більше зловлених мишей. Більше зловлених мишей — менші втрати збіжжя, що його так люблять гризуни.

Це — давній радянський анекдот, на прикладі якого викладачі логіки дохідливо пояснювали механізм причинно-наслідкових зв‘язків.

Таким же анекдотичним є і запис Андрія Кокотюхи, який вважає, що спортивні досягнення України на світовій арені ніщо у порівнянні з тими втратами, що їх зазнає українське суспільство через те, що мало читає українських книжок.

Звичайно, він має рацію щодо нехтування книжками, а от стосовно міжнародного значення спортивних успіхів українців глибоко помиляється. Цими днями мені довелося підслухати розмову двох молодих американців, які обговорювали футбольну перемогу української збірної над шведами. А позавчора трапилося розговоритися з простим і малоосвіченим афро-американцем, який із захватом говорив про братів Кличків, про Ломаченка та Усика. «They are my favorite boys», — казав він.

За інших умов ці люди навряд чи й знали б бодай щось про Україну. Отже, спорт робить добру справу для України на світовій арені, і більшість у зарубіжному світі не мають уявлення про те, які внутрішні збурення породжує поведінка чи манера спілкування окремих спортовців.

Мій текст, однак, про інше.

Повернімося до запису Кокотюхи, під яким розгорнулася гаряча дискусія з дотепними й не дуже жартами, з яких простодушний Андрій Кокотюха як автор запису зробив шокуючий для себе висновок про… подвійні стандарти дискутантів.

«Що мені подобається в цих коментах, так це подвійні стандарти. Ніби ніхто не заперечує важливість читання. Але щойно заходить про футболістів чи загалом спортсменів – їм пробачають невігластво. Всім важливо читати. Але футболістам можна не читати», — написав він.

Юрій Луканов з цього приводу пожартував: «Британці перечитали всього Кокотюху».

Юрій Луканов

Кокотюху це образило, зачепило за живе, і він зреагував так: «Я на Луканова настільки не реагую, що він здивується, дізнавшись глибину мого пофігізму до його дописів».

І тут спілкування між двома моїми колишніми студентами перейшло в те річище, в яке зазвичай і переходять суперечки, коли принаймні одному з дискутантів бракує відчуття гумору.

Мене як їхнього викладача з журналістської й редакторської майстерності заскочило, що і одному, і другому бракує відчуття слова. Так, наче вони і не слухали лекцій з практичної стилістики, не читали текстів визнаних письменників-стилістів, не гортали тлумачних словників.

Луканов відповів Кокотюсі: «Дякую, що повідомив. Тепер знатиму, що ти не реагуєш. Я на тебе реагую з великим задоволенням. Але от почуття гумору іноді краще застосовувати».

Кокотюху це обурило: «Подерв’янський мені колись сказав мудру фразу: “Я не люблю, коли люді шутят. Мене це бісить, коли люди думають, що в них є почуття гумору”».

Схоже, що до Кокотюхи не дійшло, і тоді Луканов перемкнув реґістр: «Луканов про себе:

Його книжусі справжня кака.

Навколо фільмів — повна тиша.

Отож, як заздрісник усякий,

на інших пасквілі він пише.

Книжка “Козюльки”.

Якби запитали мене, яка головна риса здорової психічно людини, я би відповів: самоіронія».

Це змусило А. Кокотюху замовкнути, але навряд чи усвідомив він свій промах. Що ж, такий характер у одного з найвідоміших нині українських письменників, який свідомо вибрав собі шлях, за його власним визначенням, ремісника. Літературного ремісника чи ремісника від літератури — наразі не має й значення.

Ремісництво, на жаль, створює й проблеми, пов‘язані з гумором, іронією та іншими засобами цього ряду. Пригадую, як один мій студент (типу Кокотюхи) якось видав такий плаский жарт: «Телефонний стовп — це добре відредаговане дерево». Ці проблеми, до речі, пояснюють і шлейфи образ на колишніх учителів, що тягнуться за окремими журналістами й письменниками усе їхнє життя. Кокотюха — один із таких…

І все чому? Та тому, що відчуття гумору і відчуття слова є визначальними для формування й почуттів, що їх ми проявляємо у своєму житті. Але почуття і відчуття — не тотожні поняття, не слова-синоніми. Почуття — це специфічні людські, узагальнені переживання, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції — радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо. Відчуття ж — це здатність відчувати, сприймати явища навколишнього світу, усвідомлення, розуміння чого-небудь (гумору зокрема). Це — приблизно те саме, як плутати уяву та уявлення, про що я, до речі, писав у своїх спогадах про Дмитра Прилюка.

4 липня 2021 р.

Published by Dr Volodymyr Ivanenko | Д-р Володимир Іваненко

Entrepreneur, Professor & Scholar | Підприємець, професор, учений

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google photo

You are commenting using your Google account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

%d bloggers like this: