ЩО МОЖНА ВИНЕСТИ З ДОМУ УЧИТЕЛЯ

Спогад про студентів, які бували у мене вдома

Моє повернення у Фейсбук, відновлення соцмережевих контактів з моїми колишніми студентами, оновлення групи «Студенти і колеги Володимира Іваненка» наповнили мене новими враженнями, цікавими спостереженнями й несподіваними відкриттями, простіше — висновками…

На початках моєї викладацької роботи на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т. Шевченка я був одним із наймолодших викладачів, отже — лише на кілька років старшим від моїх наймолодших студентів і часто набагато молодшим, а часом годився навіть у сини старшим за мене студентам (особливо — заочникам).

З багатьма із моїх колишніх студентів я зблизився настільки, що ми перейшли у спілкуванні на «ти», як приятелі чи навіть друзі.

Записи моїх колишніх студентів у Фейсбуці, що їх мені трапилося прочитати останнім часом, навіяли один важливий для мене спогад про тих небагатьох студентів, які бували у мене вдома.

Я не буду називати їхні імена, бо говоритиму зараз не про них і про їхній внесок у нашу спільну справу (це — тема окремої розмови). Я говоритиму про явище, яке раптом постало в моєму спогаді, як дві сторони однієї медалі.

Отже, студенти, які бували у мене вдома, чітко розділилися на дві групи.

Одні приходили до мене за поглибленими знаннями про те, чим я займався, знайомитися з унікальними книжковими виданнями, які не можна було знайти навіть у найкращих бібліотеках (їх там ховали у спецфондах або і взагалі не мали), та архівними матеріалами (я тоді займався спадщиною Климента Квітки), тобто збагачували свої знання.

Другі приходили до мене забрати у мене пуди макулатури (я передплачував пару десятків періодичних видань, необхідних мені для викладацької, наукової та літературно-критичної роботи), щоб у пунктах прийому макулатури обміняти її на талони для купівлі так званих «макулатурних видань» — особливо популярних книжок розважального характеру (переважно перекладних).

Мене особисто і першу групу моїх студентів така література не цікавила в принципі. А от друга група визбирувала макулатуру де тільки могла, щоб придбати оті «заповітні» «макулатурні видання». Ґуґл вам допоможе докладніше ознайомитися з цією темою.

Обидві групи моїх студентів чимало досягли у своїй журналістській, літературній чи науковій кар‘єрі. Представники першої групи заклали свої цеглини в незалежність України.

Представники другої групи залишилися «совками», ніяк не можуть вирватися із російського інформаційного простору і фактично виконують роль мимовільних аґентів впливу «русского міра». Навіть повномасштабна війна Росії проти України не змінила їхніх соціальних орієнтирів і культурних цінностей.