ДОБРОЧЕСНІСТЬ І ПОРЯДНІСТЬ СТАЛИ СЕРЙОЗНОЮ ПРОБЛЕМОЮ

До теми про привласнення чужих напрацювань

5 червня 2011 року я створив у Фейсбуці групу «В‘ячеслав Чорновіл як явище української історії й політики», яка стала однією із найцікавіших, найзмістовніших груп в українському сеґменті соцмереж.

Спеціально для цієї групи я написав цикл статей, які надзвичайно активно і — що дуже важливо — сутнісно обговорювалися. Навряд чи була інша дискусія такої ваги про постать В. Чорновола, як у цій групі.

Мої статті й найцікавіші коментарі до них згодом увійшли до однойменної збірки статей і нотаток (див.: В‘ячеслав Чорновіл як феномен української історії й політики: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2019. — 201 с.).

Декілька років тому я втратив контроль над групою через те, що професійні гакери завалили мій профіль у Фейсбуці, з яким пов‘язана була ця група. Звісно, через це пропало все, що я особисто постив у Чорноволівсьькій групі.

Тепер, з поверненням у Фейсбук, для мене було важливим повернути контроль над цією групою, і я звернувся з приватним повідомленням до осіб, які адмініструють групу, з проханням надати мені статус адміна.

Росіянин Ніколай Муратов, який був близький до В. Чорновола і був серед моїх ФБ друзів, на моє повідомлення не відповів. Востаннє він проявлявся на своїй сторінці у листопаді 2022 року. Тому відповіді від нього я не одержав. Мабуть, несолодко йому зараз…

А от Дмитро Хоришко (Dmytro Khorishko), системний мислитель, керівник інституту суспільних досліджень та голова ради директорів Української студентської ліґи, обізвався запитанням: «Доьрий ранок. Про яку групу ви пишите?» (орфоґрафію ориґіналу зберігаю). Я відповів йому посиланням на поширену в групі інформацію про мою збірку статей.

Відповіді на моє повідомлення не було. Не спрацювало й публічне апелювання до адмінів групи, опубліковане мною в самій групі:

Більше від пана Хоришка не було ніякої реакції. Він не надав мені функції адміна, але не написав і про причини відмови — зважив за необхідне просто проіґнорувати. Очевидно, цей молодик має проблеми із сумлінням (якщо воно взагалі у нього є).

Прикметно, що Д. Хоришко — вельми активний на своєму профілі та на сторінці Інституту суспільних досліджень. У Чорноволівській групі він активності не проявляє. Тому важко навіть зрозуміти, чому він тримає під своїм контролем цю групу. Собака на сіні?

Печально, що привласнення всього, що «погано лежить» або «потрапляє під руку», стало для моїх співвітчизників системним явищем. І це тому, що порушення прав власності, зокрема — права на інтелектуальну власність, залишається некриміналізованим.

У зв‘язку з цим я звертаюся до моїх Фб друзів, які, можливо, знають Д. Хоришка особисто, з проханням при нагоді порадити системному мислителеві й керівникові інституту суспільних досліджень проявити доброчесність та порядність і виконати моє прохання.

* * *

Сторінка Інституту суспільних досліджень стала ниткою, яка повела до клубка. І ось що проявилося.

Сторінку було започатковано 30 серпня 2017 року, тобто якраз у той час, коли ми, аналізуючи висліди ЄвроМайдану та Революції Гідності, а відтак і президентства Петра Порошенка з його безкінечними косметичними ремонтами (реформами), ми активно заговорили про нагальність системних устроєвих змін для України.

Створення ІСД та його поява в українському сеґменті соцмереж, схоже, була реакцією на наші напрацювання. Отож зовсім неспроста й появилися «системні мислителі», підготовкою яких з чиєїсь подачі тепер і займається Д. Хоришко. Звісно, ми глибше зануримося у це явище і спробуємо докопатися до того, хто стоїть за цим проектом.

Варто зауважити, що зазначена на сторінці ІСД адреса вебсайту iss.expert (поки що?) веде в нікуди.

Схоже, що цей позірно україноцентричний і, отже, демонстративно україномовний Інститут соціальних досліджень є свого роду альтернативою Украінскому інстітуту будущєго, який принципово тирлується в російському інформаційному просторі, але й неозброєним оком видно, що ці два інститути й багато інших подібних до них проектів — з одного й того ж інкубатора.

Тим часом, потягнувши ниточку далі, ми виходимо на сторінку з промовистою назвою «Україноцентризм», започатковану 9 чи 20 березня 2020 року, а з цієї сторінки — на пов‘язану з нею групу «Україноцентризм! Україна починається з тебе». Коли почалося формування цієї групи з 1,100 учасників, в описі групи не вказано; очевидно, що того ж 2020 року.

При цій нагоді треба зауввжити, що мій Фб профіль, а разом і пов’язані з ним тематичні сторінки й групи було завалено у лютому 2020 року.

Попри те, що група небагатолюдна, її модерують з десяток людей, на особистих профілях яких ви не побачите нічого філософського й україноцентричного, зате можете ознайомитися із рецептами приготування різних страв, зокрема — випічки, салату (до речі, дуже схожого на олів‘є) тощо.

Творцем україноцентризму позиціонує себе хтось, хто криється за псевдо Кий Русич, киянин і філолог за освітою (закінчив університет 2015 року). Він, очевидно, і є головним адміном групи і сторінки.

На особистій сторінці Кия Русича переважають не ориґінальні записи, а перепощування розважальних чи, в кращому разі, пізнавальних текстів та відео, відібраних не за якоюсь продуманою системою, а за смаком власника, які зазвичай супроводжуються виключно емоційно наснаженими коментарями.

Наскільки пригадую, щось подібне цей Кий Русич просував у наші групи, писав у коментарях під нашими, зокрема — й моїми, текстами, намагаючись «вчити вченого їсти хліба печеного»…

Якщо усе це зіставити з добре складеним описом групи включно з дефініцією україноцентризму, поцупленою з Вікіпедії, та завданнями групи, які випливають із того визначення, то загалом створюється не вельми приємне враження від ідейно-тематичного спрямування і профілю, і групи, і сторінки.

Очевидно, що молоді люди вдалися до запозичення, наслідування чи чогось подібного, і в них це виходить набагато гірше, ніж у такого самозваного україноцентриста, як правдолюб Назар Мухачов, який цими днями записав мене в комуністи, хоч я ніколи в тій партії і не був.

Повертаючись до дат, треба зауважити, що уся ця «україноцентрична» псевдокампанія дивним чином збігається з появою теми україноцентризму в наших публікаціях… Ми починаємо здогадуватися, хто за всім цим стоїть!

І останнє, що пов‘язане з активністю згаданих вище осіб та їхнього численного оточення.

Ці молоді й здорові чоловіки та їхні подруги чомусь не воюють на фронтах війни у лавах Збройних Сил України чи Територіальної Оборони. Вони не задіяні у волонтерській діяльності: не збирають кошти і не займаються забезпеченням для тих, хто захищає Україну. Вони відсиджуються в далеких від бойових дій тилах та по закордонах, відвідують заходи, які ніяким боком не пов‘язані з наближенням перемоги України у цій війні і не беруть участь у протестах і пікетах, але вилаштовують плани свого майбутнього в мирній і успішній Україні. З їхніх записів ув особистих профілях, у групах і на тематичних сторінках у мережах панують мир, благополуччя і насолоджування життям.

19–20 червня 2023 р.