ВАСИЛЬ ХАРА:

«Як зробити так, щоб Ваші письмові роздуми стали учнівським підручником для українців?!»

Підтримка моїх напрацювань прийшла не від моїх колишніх студентів, багато з яких позиціонують себе україноцентристами, і не від тих, хто марнують свої зусилля і час на позірні реформи й мітингові балачки, а від того, від кого я найменше розраховував на будь-яку підтримку, бо ще кілька років тому ми були по різні боки барикад.

Повномасштабна війна Росії в України практично не змінила моїх колишніх студентів і професійних патріотів, але змінила багатьох із тих, хто раніше займав українобіжну чи українобайдужу позицію, а декого так просто кардинально.

Одним із таких став колишній комуніст і реґіонал Василь Хара. На жаль, через втрату мого попереднього профілю не збереглися мої записи, які засвідчили б, як ми цапилися з приводу тих чи інших питань ще кілька років тому. Тепер же я зауважив, наскільки змінилися риторика, погляди й мова спілкування пана Хари. Особливо мене вразило, як він відгукнувся на збірки моїх статей, яких упритул не помічають ті, на увагу яких мої статті й нотатки, власне, й були розраховані. Я впевнений — це щиро.

Сьогодні В. Хара написав у своєму профілі в соцмережах:

«Не розумію я ФБ людей, які лайкають якийсь матеріал (тому, що подобається), але не діляться с друзями!
Чому?!
1. Байдужі.
2. Не розуміють, що дуже важливо поширювати інформацію задля формування суспільної думки.
3. Ледачі.
4. Це не моє, і тому…
5. Інше…
Все починається з малого. Тому і не можемо обʼєднатись і в велику війну!»

Під цим записом панові Василеві я подарував сердечко і написав у коментарях, що, власне, усі мої публікації — про це, й додав посилання на збірки моїх статей і нотаток.

Василь Хара відреагував на мій коментар несподівано приємним коментарем:

«Володимире! Як зробити так, щоб Ваші письмові роздуми стали учнівським підручником для українців?!
Треба, мій погляд, обʼєднати однодумців для початку в оргкомітет і далі в громадську організацію, яка поставить більш широкий спектр цілій і завдань».

Ну, як тут не порадіти, що знайшлася людина, яка так чудово зрозуміла мій посил, хоч, схоже, й не мала ще можливості вникнути в деталі. Тому моя відповідь на цей коментар була такою:

«Пане Василю! Дякую за Вашу неймовірну підтримку.

У моїх статтях висловлено рекомендації щодо створення: освітньо-просвітницького Руху за Українізацію України; україноцентричної системи ЗМІ; громадського Руху Світового Українства; громадсько-політичного Всеукраїнського Козацького Руху.

Названі вище Рухи рекомендовано об‘єднати під парасолькою громадсько-політичного Всеукраїнського Фронту Системних Устроєвих Змін, який зініціює й забезпечить підготовку Всеукраїнських Установчих Зборів. Зокрема, Фронт візьме на себе підготовку проектів Конституції України.

У надрах Фронту мають народитися дві-три україноцентричні ідеолоґічні партії консервативного (традиціоналістського), центристського (інтегральний націоналізм) та соціального спрямування. Кожна з цих партій запропонує своє баченея національної ідеї та стратеґії розвитку України на тривалу (п’ятдесят і більше років) перспективу.

На даний час я особисто очолюю Організаційний Комітет Руху Світового Українства, метою і заіданням якого є об‘єднання і згуртування зусиль українського суспільства й українського зарубіжжя як рушійної сили системних устроєвих змін в Україні. Також я працюю над створенням бази для створення україноцентричної системи ЗМІ в Україні».

Ану ж, як зреаґують мої давні читачі з-поміж моїх колишніх студентів та професійсних патріотів, які досі уперто іґнорували й продовжують іґнорувати мої публікації. Так, наче обговорюване в них їх не стосується і України не стосується.

Чи, можливо, що Василь Хара має рацію:
«1. Байдужі.
2. Не розуміють, що дуже важливо поширювати інформацію задля формування суспільної думки.
3. Ледачі.
4. Це не моє, і тому…
5. Інше…
Все починається з малого. Тому і не можемо обʼєднатись і в велику війну!»

Цікава й актуальна тема для серйозної розмови.

Володимир Іваненко