КУДИ ХИЛИТЬСЯ «ДЄРЄВО ВОЛІ»

Триптих про Сєрґєя Любарского

1. «ДИКА, ДИКА УКРАЇНА»

Сєргєй Любарскій обговорює президентські амбіції Алєксєя Арєстовіча

Варто послухати, як раніше зачарований Арєстовічєм Любарскій розчарувався у Люсі, хоч усі «чесноти» «політіка» були очевидними від самого початку.

Г-н Любарскій незрівнянно потужніший за Арєстовіча. Не буду деталізувати цю тезу. Зауважу лише те, що їх ріднить, — обидва аґенти впливу «русского міра»: вони начебто хочуть добра Україні, але впритул не бачать і не хочуть бачити Україну українською.

На відміну від Арєстовіча, Любарскій принципово не йде на контакт, не дискутує з… україномовними українцями. Це дуже цікавий нюанс, і тому цілком лоґічним є запитання: на кого ж працює високоморальний, як він сам себе позиціонує, Сєргєй Любарскій.

* * *

2. «СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ СВІТУ»

Любарскій хоче клонувати Україну як другу Америку

Не думав я, що двічі підряд я поширю у себе на сторінці посилання на відеосюжет Сєргєя Любарского, але мушу…

Мушу, щоб ви послухали (навіть ті, хто не знає чи не сприймає російську мову) і зрозуміли, яка каша заварюється в голові особи, яка сама (sic!) позиціонує себе як людину «без роду, без племені».

Сподіваюся, ви зрозумієте з цього відео, чому г-н Любарскій мимоволі виступає в ролі аґента впливу «русского міра», і ця мимовільність робить з нього «корисного ідіота».

«Двадцять четвертим кадром» (так, 24-м, а не 25-м) у відеозаписі чітко маркерується, що наш герой цілком пристойно володіє українською, але принципово, як я вже наголошував, «вєщаєт» на українську аудиторію російською мовою і віртуозно жонглює маркерами російсько-совєтської культури, сиплячи цитатами із Маяковського, із фільму «І одін в полє воін» та ін.

Єврей, народжений в Україні і, очевидно, в дитинстві навіть україномовний, не пригадує на карті свого дитинства Україну, бо вона була для нього «частью Россіі», хоч насправді формально Україна була хай і радянською, але Україною й навіть членом ООН (на відміну від Росії).

Втім, вчарувало мене інше: виявляється, єврей з Любара (тому і Любарський) навіть не знає, завдяки чому євреї зберегли себе як народ, живучи у розсіянні дві тисячі років.

Очевидно, цим пояснюється і той факт, що С. Любарскій відмовляє у збереженні національних традицій та звичаїв (а отже — й у мові) українському народові, більшість якого через повномасштабну війну Росії проти України опиняється у розсіюванні.

Перекотиполе залишається перекотиполем, де воно не зачепилося б і проросло навесні, щоб на осінь покотитися до іншого прихистку, де воно знову знайте живильний грунт для розмноження. Цікава філософія, чи не так?

Припускаю, що у г-на Любарского є якщо не відкрите непорозуміння із своїм єврейським народом, то глибокий внутрішній конфлікт, який залишається для нього незагойною раною.

* * *

3. ВІКНО МОЖЛИВОСТЕЙ ДЛЯ УКРАЇНИ

Хто й для чого хоче через нього залізти, оскільки через двері їм ходу немає

Це — третій підряд перепост, повʼязаний із тим же Сєрґєєм Любарскім. Уже як вишенка на торті, як тепер модно говорити. Тут Любарскому хлопці з його ж «Дєрєва волі» підсунули лідера «українських» лібертаріанців Владіміра Золотарьова, щоб Любарскій його переміг у дебатах.

В. Золотарьов тут виступає як прибічник повної відміни держави (нагадаю вам про Програму будівництва комунізму в СРСР, ініційовану М. Хрущовим), а С. Любарскій ратує за «огранічєнноє государство» (ну, як у США).

Дебатанти в цій доволі примітивній суто схоластичній дискусії апелюють до різних прикладів світової історії (й жодного разу — до історичного досвіду самої України, хоч він набагато багатший за те, на що вони посилалися, — ну, такий-от результат звичайного невігластва).

Любарскій (услід за Р. Ташбаєвим, про якого він, мабуть, і не чув, та за Д. Єлисевичем, яким він просто замилуваний) бачить вікно можливостей для України в тому, щоб на її теренах тупо клонувати американський досвід. Ну, а чого хоче в Україні Золотарьов, можна здогадатися (внизу знайдете посилання на моє бачення «українського» лібертаріанства).

Ні одному, ні другому дебатанту і в голову не прийшло звернутися до історичного досвіду України, до національних традицій і звичаїв, першим із яких був звичай ЖИТИ ПО СОВІСТІ, коли українцями справді урядували анґели. (Внизу я подаю посилання на мою статтю про традиції державотворення в Україні.)