ПЕТРИК І ОРЛИК

До питання про вивчення життя і діяльності Петра Іваненка

Постать Петра Іваненка (Петрика), якого офіційне українське козакознавство зводить до ролі якогось там писарчука при гетьмані Іванові Мазепі, залишається чи не найзагадковішою в усій історії Українського Козацтва. Лише історик Олександр Оглоблин віддав йому належне, висловивши думку про те, що Петрик був співавтором Конституції, знаної тепер як Конституція Пилипа Орлика. Адже вона була укладена в Бендерах в осідку Петра Іваненка (Петрика) як гетьмана Ханської України.

Сьогодні мені подумалося про те, що Петро Іваненко (Петрик) і Пилип Орлик заслуговують того, щоб стати предметом окремого дослідження. На жаль, я не історик і не працюю з архівами, в яких проживають своє наукове життя історики. Але як учений-наукознавець я можу висловити свої думки, які спонукають істориків зацікавитися означеною темою і підштовхнуть когось із них на спеціальне дослідження.

* * *

Очевидно, Петро Іваненко й Пилип Орлик невипадково опинилися в Ґенеральному писарстві Мазепи. І це треба повʼязувати з кадровою політикою Мазепи у його «зовнішньополітичному відомстві», куди Орлик потрапив на місце, яке перед ним займав свого часу Петро Іваненко. Можливо, що вони були великими друзями й однодумцями. Можливо, що після поразки у Полтавській битві Мазепа з Карлом ХІІ відійшли у Ханську Україну з ініціативи Орлика.

Звичайно, ініціатором відходу в Ханську Україну міг бути й сам Мазепа, але з огляду на його здоровʼя й смерть невдовзі після переходу в Ханську Україну Мазепі уже непросто було ухвалювати рішення, і цей фактор посилює роль Орлика.

Припускаю, що Орлик як Ґенеральний писар при Мазепі перебував у постійному зв’язку з Петриком, і цей зв’язок може бути підтверджений документами, зокрема — листуваннямм між ними, а також згадками про це в архіві Орлика.

На відміну від біоґрафії Пилипа Орлика, яка відома до найменших подробиць, які добре описані в тій же Вікіпедії, ми мало що знаємо про Петра Іваненка, для укладення життєпису якого не назбирується навіть базовий набір фактів. Маємо дуже суперечливі згадки про його походження й нічого не знаємо про його освіту, родинне життя тощо.

Архів Орлика зберігся у Швеції, і було б добре, якби пошуком слідів цього звʼязку зайнялася Марина Траттнер або хтось під її опікою. Саме у шведських архівах напевно можна знайти багато згадок про Петрика або й окремих документів, повʼязаних із Петриком. Не виключено, що він Петрик може згадуватися у тих документах під іншим (отуречиним) імʼям, під яким Іваненки як родичі Османів могли фігурувати у ханських і турецьких документах.

Так само згадки про Петрика й окремі документи чи й цілий масив документів, пов’язаних із Петриком, напевно можна знайти в турецьких архівах, зокрема — в архіві Османів. Там же повинні бути документи, пов’язані з усім родом Іваненків, починаючи з Івана Багатого, якого вважають засновником роду і який був гетьманом Ханської України до Петрика. Як гетьмани Ханської України, Іваненки (і Іван Багатий, і Петрик) напевно згадуються в багатьох документах Османської імперії.

Як уже сказано вище, треба мати на увазі, що як родичі Османів Іваненки напевно мали й імена та прізвище, звичніші й зручніші для користування в Османській імперії. Було б добре, якби цим зайнявся хтось із українських істориків, хто активно займається історією Османської імперії й добре знається на турецьких архівах.

Найкращим джерелом інформації про Іваненків (Івана Багатого, Петрика ті інших) та про Ханську Україну, безумовно, є архіви самої Ханської України та Кримського ханства. Ці архіви напевно були вивезені після завоювання московитами Криму та Ханської України до Петербурґа чи Москви.

Колись в інтернеті якось промайнула згадка про те, що хтось із журналістів потрапив до запасників, здається, Адміралтейства в Петербурзі, де йому чи їй показали скриню з архівом, вивезену із Кримського ханства, який так і залишився неопрацьованим, оскільки скриня та так і залишилася невідкритою.

Було б добре, якби історик Тетяна Таїрова або хтось із її учнів чи послідовників, та ще й із знанням кримськотатарської чи турецької мови, спробував добратися бодай до частини документів із цього архіву.

У тій колекції напевно й буде знайдено найбільший масив документів про Ханську Україну взагалі й про Іваненків (Івана Багатого, Петрика та інших) зокрема.

Ще один цікавий історичний факт, який заслуговує уваги у цьому контексті. Відомо, що Іваненки повʼязані родовими узами із Молдавським господарем Мушатою. Відомо також, що син Богдана Хмельницького був одружений із дочкою Молдавського господаря. Це дає підстави припустити, що роди Іваненків та Хмельницьких на якомусь етапі історії могли бути пов’язані ґенетично.

Нагадаю, що Іваненки до того уже мали ґенетичний звʼязок із аристократичними домами Європи — кланом МакДуґалів (Сомарлед — найдавніший задокументований прояв формули ДНК), Радивілів (Радзивілів), Оранських та інших (див.: Ancestry | Родовід на цьому сайті).

Насамкінець ще один, здавалося б, дрібний, але прикметний факт: у роду Іваненків, як і в роду Орликів було популярним імʼя Григорій (Григор). Син П. Орлика був названий Григорієм. Найдавніший відомий нам Григорій Іваненко, син гетьмана Ханської України Івана Багатого, який мав осідок у Дубосарах, і ймовірно брат Петра Іваненка (Петрика), був брацлавським полковником (чомусь вважають, що він «залишився вірним Петрові І»). Імʼя Григорій залишилося популярним у нашому роду до останнього часу: мого батька звали Григорієм і двох його племінників, а моїх двоюрідних братів також назвали Григоріями…

12 листопада 2023 р.