Час від часу в соціальних мережах спалахує дискусія з приводу транслітерації української абетки анґлійською або ширше — латиницею. Нині таку дискусію спровокувала Оксана Давида таким записом:
«Маю запитання до філологів-лінгвістів, а може і до деяких політтехнологів, так як у нас тепер на все треба дивитися через призму ідеології .
Чому нам подають English version слова “голод” як ідентичну до слова “холод”? Чому англійська транскрипція для “голод” звучить як “holod”, а не “golod”..?
Чому смерть від голоду звучить як смерть від холоду- “Holodomor”, хоч мало б бути просте і зрозуміле “Golodomor”..?
Літера “G” є найближчою по звучанню до нашої “Г”, чи не так?
Якась незрозуміла головоломка, хіба ні? Для чого це оманливе маніпулювання без жодного сенсу?
Так само наші Галини звучать як “Halyna” часом… тобто “Халина”.
Чому?
До чого це прив’язано, поділіться , прошу…
Бо я заблудилася в трьох соснах, тобто в двох буквах…»
У коментарях до цього запису я написав: «Тут немає про що дискутувати», — і додав посилання на таблицю, випрацювану Бібліотекою Конґресу. Також я нагадав, що ще є така ж таблиця, затверджена Кабміном України. Заодно подав посилання й на канадську таблицю.
У властивому для не неї скандальному тоні О. Давида відповіла мені так:
Симптоматично, що мою відповідь на цю репліку було видалено, і я не можу її відтворити тут дослівно. А відповів я заклопотаній «проблемою» пані, що рекомендації Бібліотеки Конґресу США успішно працюють десятки років, а я особисто без проблем живу з такою транслітерацією пʼятдесят років.
«Я ще у вас маю просити дозволу — про що дискутувати на своїй сторінці? Дивні зауваження. Власне, і Бібліотека Конгресу — це не організація , що видає аксіоми. Вже українську так прекроїли, що досі відходимо від дивних фемінітивів, які ніколи не приживуться. І якщо той же Hemmingway звучить так як і hello, то чому спотворювати його на Геммінгвей?
Чому ‘голод має звучати як ‘холод?
Чому ‘гора має звучати як ‘хора?»
Попередня дискусія, до якої я був причетний, відбулася 2017 року. Тоді я виклав у мережах відповідні таблиці, а за наслідками дискусії написав статтю, яку перепощую нижче.
АДЕКВАТНІСТЬ ПОВЕДІНКИ ІНДИВІДІВ ЯК ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ СТАНУ СУСПІЛЬСТВА
Трапилося мені викласти в мережу рекомендації Бібліотеки Конгресу США щодо віддавання засобами англійської мови особливостей української абетки.
Запис викликав шалену реакцію, на яку я не сподівався, просто привертаючи увагу до того, що існує і, власне, не потребує навіть обговорення. Тим більше з боку неіахівців.
Завданням мого тексту було повідомити про наявність унормованих рекомендацій Бібліотеки Конгресу США. Зверніть увагу на те, що цей документ нікого ні до чого не зобов‘язує.
Я також додав посилання на українські стандарти, затверджені окремим законом. Як закон, цей документ обов‘язковий до виконання, як би комусь там не подобалися його норми.
Ні в моєму тексті, ні в жодному з доданих документів не йдеться про переведення України з кирилиці на латинку. Але численні записи в коментарях раптом збурили цю тему, наче вже хтось оголосив про намір замінити українську кирилицю латинкою.
Намагання переводити стрілки на інші теми може свідчити про неадекватність того чи іншого коментатора або про його намагання поприколюватися. Ні одно, ні друге не справляє гарного враження про конкретну людину, яка мимоволі справляє про себе гнітюче враження і яка, ясна річ, може не усвідомлювати цього.
Набираючи критичної маси, каша в окремо взятих головах починає складати враження про цілу спільноту й наводить на думку, що й суспільство загалом напевно схильне до неадекватних дій. Тоді напрошується цілком однозначне запитання: якщо в суспільстві так багато експертів, то чому тоді воно дає так мало притомних результатів?
Спостерігаючи за такими процесами в інтернетних спільнотах, недружні до України сили напевно екстраполюють свої спостереження на реальне життя суспільства і, можливо, використовують його слабкі місця для цілеспрямованих дій з метою руйнації і українського суспільства, і української держави.
Вороги на те й вороги, щоб шкодити. Але навіщо самим виставляти себе на посміховище і давати ворогам додаткові можливості
28 жовтня 2017 р.
Замість післямови
Не так тії вороги, як добрії люди
Посилання на цю публікацію було розміщене в коментарях до запису О. Давиди. Цікаво, що на нього тут же поскаржилися, і воно було видалене з таким умотивуванням:
Натомість О. Давида написала:
А ви тут , перепрошую, як хто — як філолог, чи лінгвіст, чи радше як політтехнолог совєцької епохи? Може час вже зняти мене зі своєї снайперської мушки, і ходіть собі на інші “базари” згідно вашої кваліфікації совєцької епохи? Ви так хутенько зліпили знову щось для свого сайту з моїх думок, невже аж так вам бракує тем?
І якщо це ваш комерційний проект — то де мій гонорар, до речі?
Давиду схвально підтримала Єлєна Вєнніков-Пригова:
«ой, знову «прохвесор Джонсон» зʼявився. А придивишся — то пройдисвіт ВІ, який навчався у Москві… далі кожен домислить».
Дякую своїй колишній студентці за такий щирий і чемний прояв поваги до мене як до свого вчителя. Не вона перша — сподіваюся, не вона й остання. Це так по-українському, хоча на українську Олена перейшла зовсім недавно, уже в часі повномасштабної війни Росії в Україні, бо тепер бути російськомовною й частиною російської діаспори дууууже невигідно…
При цьому Пригова чомусь не зважила за необхідне сказати, що їй я викладав на факультеті журналістики курси теорії і практики перекладу, а також редакторської майстерності. Перший із названих курсів якраз і дає мені підстави виступати в дискусії в якості експерта.
Раз уже тут згадано Московський університет, у якому я справді навчався (і буйна фантазія справді може багато чого домислити), зауважу, що як журналіст-міжнародник я вивчав там два варіанти анґлійської мови — британський і американський. На заняттях у лінґафонному кабінеті, де нам «ставили вимову», до речі, постійно наголошувалося, що анґлійське “h” вимовляється як українське (sic!) «прєдихатєльноє» «г».
Пізніше, коли я завідував відділом культури анґломовної газети “News from Ukraine”, попри те, що редактором газети, літературним редактором і завідувачем відділу перекладів були носії канадського варіанту англійської мови (відповідно Василь Білий, Ґледіс Еванс та Юрій Москаль), ми використовували американський варіант анґлійської мови й послідовно трималися традиції транслітерації власних імен і назв, закріпленої в рекомендаціях Бібліотеки Конґресу США.
25 листопада 2023 р.
До теми:
Romanization of Ukrainian – Wikipedia
Romanization System in Ukraine
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 