ІНТЕЛЕКТУАЛИ ПРОТИ НЕДОБРОЧЕСНОСТІ

Дисергейт підбирає кандидатів на відзнаку “Академічна негідність 2023 року”

Нижче подаю нотатки, написані як коментар-післямова до тексту Світлани Вовк «Подавай кандидатів на відзнаку АКАДЕМІЧНА НЕГІДНІСТЬ 2023 року», який ми опублікували на сайті Українського Університетського Клубу під назвою «ІНТЕЛЕКТУАЛИ ПРОТИ НЕДОБРОЧЕСНОСТІ: Дисергейт підбирає кандидатів на відзнаку “Академічна негідність 2023 року”». Вони цілком можуть сприйматися як самостійна публікація про стан інтелектуальної еліти в Україні.

* * *

По тому, як інтелектуальна еліта України бореться з корупцією у своєму власному середовищі й самоочищується, можна судити про її продуктивність і ефективність у процесах українського державотворення.

Ось перед нами характерний приклад: поставимо мітку чи маркер на плагіаторові, фальсифікаторові, псевдонауковцеві, «токсичному ректорові», посіпаці, «спец(з)радникові» чи «мурзилці», — і вже можна святкувати перемогу 2023 року.

Нинішній рік — лише черговий етап. Відійшли в історію десятки попередніх випадків, починаючи, скажімо, з плаґіаторського скандалу цілого академіка НАНУ Володимира Литвина. Щось подібне, звісно, було й до того.

Печаль, однак, у тому, що такі акції є не більше, як дитячі виграшки: пошуміли навколо одного-пʼяти-десяти випадків, роздали кому належить за їхніми «заслугами», обізвали «посіпаками» чи «мурзилками», але зло як було, так і залишається ненаказаним — ні кримінально, ні адміністративно, ні морально. Увесь галас борців-інтелектуалів пішов у свисток.

Так буде й наступного року, й наступного пʼятиріччя, і навіть десятиріччя… Аж поки українські інтелектуали нарешті не усвідомлять, що боротьба з наслідками не дає сподіваних результатів — зло треба викорінювати, докопуючись до причин явища.

Скидається на те, що наші борці з інтелектуальною корупцією не усвідомлюють природу цього явища, і тому безуспішно воюють лише з наслідками. Власне, це стосується й боротьби з будь-якими проявами корупції.

Он у Китаї корупціонерів публічно карають на горло, а корупція продовжує процвітати. А що вже говорити про найбезпечніший прояв корупції в інтелектуальній сфері, по відношенню до якої Кримінальний Кодекс України є найтолерантнішим.

Упродовж чверті століття я не раз писав про природу української корупції взагалі й інтелектуальної зокрема. Так-от, коріння нашої корупції глибоко закорінене в авторитарно-тоталітарному радянському суспільному устрою (в Китаї — такий же устрій), який є живильним ґрунтом для незнищенного процвітання цього зла.

Отож поки Україна житиме в радянській системі координат, корупція залишатиметься незнищенною, і плагіат у парі з недоброчесністю знищуватиме нашу науку, літературу й мистецтво.

Усвідомлюючи це, інтелектуальна еліта України мала б нести в суспільство ідею системних устроєвих змін, освітою й просвітою піднімати рівень національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності) цього суспільства й готувати це суспільство до зміни радянського суспільного устрою новим суспільним ладом, заснованим на українських національних традиціях і звичаях, за якого не буде сприятливих умов для розвою будь-якої корупції взагалі й інтелектуальної зокрема.

Але ж наші інтелектуали ідею системних устроєвих змін не хочуть навіть обговорювати. Годі й говорити про просування її в суспільство. Зрештою, чому дивуватися, якщо їх не зачепила й ґлобальна історична ініціатива Віктора Пінчука.

Біда наша лише в тому, що сама інтелектуальна еліта України є проблемою для самої себе. Тому вона й захоплюється дитячими війнами з «посіпаками» та «мурзилками». Інфантилізм на марші! «Маємо те, що маємо»…