ДАЙТЕ «ПРОСВІТІ» БЛАГОПОЛУЧНО ВМЕРТИ!

Чому Фейсбук видалив мій контент

Ще вчора він був, а сьогодні вже немає… Якщо попередні видалення стосувалися старіших записів або коментарів, і тому важко або й неможливо було встановити, що ж було видалено, на цей раз все виявилося на поверхні. Отже, легко встановити, хто накапав (чи накакав?) Фейсбукові, бо в тому записі не було абсолютно нічого такого, щоб суперечило «правилам спільноти». Просто розгорнулася предметна й цікава дискусія.

Йдеться про запис, у якому було поширене посилання на оцю публікацію на моєму сайті:

ДВІ «ПРОСВІТИ»

Зниклий запис по суті повторював мій попередній запис-коментар із залученням запису Михайла Наєнка, але Наєнко свій запис видалив, по суті обмеживши можливості для дискусії, і під тим записом обговорення не пішло.

А от поширена на моєму профілі публікація з мого сайту спричинилася до справді цікавої й продуктивної дискусії, яку я думав скопіювати й перенести на мій сайт як доповнення до моєї статті «Дві “Просвіти”». Не склалося… Хоча, повторюю, ні в моєму записі, ні в коментарях до нього справді не було нічого такого, що суперечило б правилам ФБ спільноти, цнотливістю якої так ревно переймається Марк Цукерберґер.

Шкода втрачених конструктивних думок щодо ситуації в «Просвіті» і з «Просвітою», висловлених коментаторами.

Я сподівався, шо в обговоренні неодмінно візьме участь Павло Мовчан не тільки як голова товариства «Просвіта», але і як мій знайомець-приятель ще з московського періоду нашого життя, коли я навчався на факультеті журналістики МДУ, а він — у Літературному інституті на Вищих літературних курсах.

Схоже, що я не єдиний, хто має претензії до Павла Мовчана, а він відмовчується.

Павло промовчав — не написав жодного слова ні в коментарях, ні мені в приват. Це мене не здивувало: Мовчан на те й Мовчан, щоб відмовчатися, коли він знає, що не може довести свою правоту, і тому уникає можливого конфлікту. Ця його безконфліктність, очевидно, і допомагає йому бути довічним головою «Просвіти» й затриматися в політиці довше, ніж будь-хто із Народної ради — фракції Народного Руху України [за перебудову] у Верховній Раді України.

Не промовчала його нинішня дружина Любов Голота, яка за сумісництвом є й головним редактором газети «Слово Просвіти». (Зауважу в дужках, що таке сумісництво з огляду на законодавство України створює конфлікт інтересів, тобто корупційну ситуацію, що спричинює узурпацію влади у громадській організації, яка принаймні частково фінансується коштом державного бюджету. Інша справа — якщо «Просвіта» є приватною юридичною особою Мовчана та Голоти.)

Л. Голота відгукнулася на мій запис розлогим коментарем. У першій частині свого багатослівʼя пані Голота зажадала від мене звіту про те, а що, власне, я зробив на ниві просвітництва в українському зарубіжжі. У другій же частині головна редакторка «Слова Просвіти» відрезюмувала досягнення «Просвіти», як про ці досягнення пише редагована нею газета.

Мої запитання залишилися без відповіді. Більше того — у своєму коментарі пані Голота назвала їх… кагебешними.

Єдиним, хто уподобав той коментар Л. Голоти, був… Павло Мовчан. У моєму архіві збереглася копія першої частини моєї відповіді адвокадеси Мовчана і «Просвіти»:

«Пані Любове, підозрюю, що Павло підбив вас на цю маніпуляцію… Чи не так?

Маніпуляція, до якої ви вдалися, називається підміною предмета обговорення. Якщо вас цікавить моя діяльність, зверніться до Ґуґла — він вас виведе на афілійовані зі мною сайти. Вивчайте, обговорюйте, критикуйте…

Тим часом повернімося до предмета нинішньої розмови. Сподіваюся, ви достатньо компетентна діячка «Просвіти», щоб надати мені й нашим читачам таку інформацію:(1) бібліографію просвітницької українознавчої літератури, розрахованої на масового читача, виданої «Просвітою» для безкоштовної роздачі, (2) загальну кількість із деталізацією за реґіонами безкоштовних курсів української мови для російськомовних громадян України, (3) загальну кількість українізованих громадян за реґіонами, — за всі роки діяльності «Просвіти» і окремо — для переміщених осіб за майже два роки війни».

У другій частині я відреагував на закид щодо гебешності моїх запитань, нагадавши, що я походжу з роду, який ніколи не прийняв радянської влади, що до мене 16-річного були приставлені кадрові офіцери КДБ і що розцінюю такий випад як спробу спровокувати мене вдарити тим же кінцем по тому ж місцю.

Очевидно, це й спонукало Голоту здати мене «спецслужбі» Фейсбуку.

Поки ми тут зʼясовуємо стосунки із «Просвітою», зневажені «Просвітою» й зірвані війною Росії проти України неосвічені біженці із низьким рівнем національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності) з південних і східних областей України посунули в західні області України, в країни Європи та Америки.

Пʼята хвиля еміґрації з України понесла по світу заразу «русского міра», оскільки упродовж тридцяти років незалежності товариства «Просвіта» та «Знання», як і державна система освіти та олігархічні засоби масової інформації, абсолютно нічого не зробили для того, щоб посіяти в душах цих людей бодай базове усвідомлення усвідомлення своєї українськості.

«П’ЯТА КОЛОНА», «П’ЯТА ХВИЛЯ» «П’ЯТИЙ ПРОЕКТ»…

Який висновок напрошується із цього випадку?

Усе, що ми тут говоримо про товариство «Просвіта», — правда. А правда, як відомо, коле очі. Керівництво «Просвіти» не хоче й не може визнавати свої очевидні провали, і тому веде товариство до банкрутства. Якщо здорові сили у «Просвіті» (якщо такі є) не можуть виправити становище у товариств, хай воно доживає віку в радянській системі координат.

Дайте вже тій «Просвіті» благополучно вмерти!

Натомість ми пропонуємо усім, хто зневірився в «Просвіті», творити Рух за Українізацію України: просувайте ідею Руху в суспільство, створюйте первинні осередки, формуйте орґанізаційний комітет. Український Університет надасть вам орґанізаційно-методичну допомогу.

Володимир Іваненко

12 грудня 2023 р.

Сприйняття цього тексту коментаторами

ЦЕ ТРЕБА ВИНЕСТИ В ОКРЕМИЙ ЗАПИС

У коментарях до одного із моїх останніх записів один із моїх дуже давніх знайомих — по життю, не віртуальних — написав:

«Чи є людина і посада в Україні, Володимире Івановичу, з якою ви не загризлися і повз яку не “пролетіли”?»

Інший із моїх так само дуже давніх знайомих відповів на процитований вище коментар:

«Він Григорович, а не Іванович. І таких достойників, справжніх патріотів України треба знати спросоння».

А ось моя реакція на закид у мій бік:

Amicus Plato, sed magis amica Veritas.

… дозволю собі деталізувати: напевно я єдиний в усьому світовому українстві, хто має сміливість називати речі своїми іменами, і посади та імена не мають значення.

За це, до речі, мене любили А. Коваль, Д. Прилюк, І. Семенець та інші мої керівники.

Що поробиш, коли в тобі нуртують ґени кількох найбільших світових королівських династій. Це дуже важка ноша.

Один із моїх великих предків — Петро Іваненко (Петрик), якого сучасні історики називають писарчуком Івана Мазепи, насправді був старшим писарем, тобто обіймав, ро-сучасному, одну з найвищих дипломатичних посад в Генеральному секретаріаті, виконуючи обов’язки посла з особливих доручень. Він мав сміливість говорити Мазепі те, чого інші боялися говорити, бо Петрик був знатнішого походження, ніж Мазепа.

Як відомо, Петрик з Мазепою розійшлися. Але коли Мазепа з Карлом ХІІ потрапили в скрутне становище, вони знайшли притулок саме у Петрика — гетьмана Ханської України.

Мені не раз траплялося із скандалами розходитися з деякими людьми. Проходив час, і вони визнавали мою правоту і навіть, бувало, приносили мені вибачення.

У цьому випадку, і Павло Мовчан, якщо йому стане мудрості, зробить такий крок. У мене на нього немає зла. І він мені особисто не зробив нічого злого.

Йдеться про долю України й української справи. На щастя чи на жаль, я бачу, усвідомлюю, розумію і бачу можливості розвʼязання проблеми, чого інші не бачать або не хочуть бачити.

14 грудня 2023 р.