МИКОЛА РУДЕНКО І ОЛЕСЬ БЕРДНИК

Навіяне записами Юрія Ковалевого

Юрій Ковалів своїми текстами про Миколу Руденка та Олеся Бердника навіяв мені спогади й трохи думок про цих талановитих письменників і мислителів, яких торкнулася й моя доля. Моє знайомство з ними було шапочне — віталися, але памʼятного спілкування не було.

Імʼя Миколи Руденка знайоме мені з дитинства. Пригадую, як батьки читали його «Вітер в обличчя».

Уперше мені трапилося пересіктися з ним особисто, коли він був секретарем парткому Спілки письменників України.

Переломним моментом у його житті була поетична збірка, яку було негайно знято з продажу, але я встиг купити собі. Я її перечитував не раз…

Розуміючи й приймаючи еволюцію Руденка (вона відбулася на переломі 1960-х і 1970-х років, я не ототожнював би з ним членство в КПРС Ірини Фаріон та Олександра Пономаріва. Згаданий тут Анатолій Погрібний також може бути виправданий не так тому, що він був моїм другом, як, між іншим і Дмитро Степовик (ці двоє вступиои в КПРС тоді, коли без членства в партії справді не можна було зробити карʼєру).

І. Фаріон та О. Пономарів стали членами КПРС наприкінці 1980-х, коли партія уже тріщала по швах і коли навіть колишні партійні функціонери (як, наприклад, Іван Бражник — колишній завідувач сектору наукового атеїзму ЦК КПРС — практично готовий був вийти з партії 1967 року; про це він сказав мені в приватній розмові, про яку я вже писав докладніше).

Фаріон і Пономарів вступили в партію, коли членство в КПРС уже не було обов’язковою умовою для обіймання викладацької чи навіть адміністративної посади. Сім років (1983–1990) я був заступником декана, бувши безпартійним.

Можу припустити, що це знала Фаріон, але достеменно знаю, що це знав Пономарів, як знав і Віктор Миронченко, з якими я працював багато років.

Пономарів проте не тільки вступив у КПРС, як і Фаріон, а ще й став секретарем партбюро факультету. І це мене шокувало тоді, і я не знаходжу виправдання цьому й тепер.

* * *

Трапилося трохи знати Олеся Бердника, а дочка його була моєю студенткою (правда, понесло її на манівці).

На жаль, його Українська Духовна Республіка не відбулася, хоч лементу навколо неї було багато.

Поясню причину, чому не відбулася. Як і більшість (якщо не всі) інтелектуалів, Олесь Бердник хотів свою Українську Духовну Республіку побудувати у умовах радянського суспільного устрою, тобто він не передбачав у своєму проекті устроєвих змін.