…і дали мені привід
Одна дата на початку цього запису — 1969 рік — неточна. На той час роман уже майже був завершений. Свідчу це як той, хто працював і дружив тоді з Іваном Біликом, а відтак був і першим читачем роману ще в рукопису. Про це свідчить і дарчий напис Білика на книжці, коли вона вийшла друком: «Володимирові Іваненкові — першому читачеві цього роману ще в рукопису».
Книжка О. Вельтмана активно обговорювалася тоді в редакції, але не тільки вона спричинилася до написання роману. Білик спирався й на доступні йому болгаромовні джерела.
…Думаю, багатьом буде цікаво знати, що І. Білик писав олівцем. Крім того, він багато палив. На першій із подарованих мені книжок він навіть написав: «Володимирові Іваненкові — з надією, що він навчиться курити». На щастя, не сталося.
Зазвичай після закінчення робочого дня, коли всі розходилися, Білик залишався працювати над своїм романом і засиджувався за своїм робочим столом до десятої чи й одинадцятої вечора.
А от коли не писалося, він після роботи любив піти до Дніпра й посидіти там з вудочкою, поки не впіймається якась рибина. Не раз він і мене брав із собою.
Пригадую, як одного разу він розмріявся, що було б добре мати машину типу РАФа (вен), у якому був би невеликий столик для письма й ліжко для перепочинку, щоб можна було б виїхати кудись на природу — і порибалити, і попрацювати…
До речі, саме за рекомендацією І. Білика мене запросили на завідування відділом культури англомовної газети «Newa from Ukraine», яку очолив однокурсник Білика репатріант із Канади Василь Білий.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 