Чи варто заходити аж так далеко в десакралізації наших традицій і звичаїв?
Ви напевно про це так не думали, не думаєте і в коментарях насипете мені на горіхи… А мені сьогодні, у День вишиванки, коли я зайшов у соцмережі й прочитав нагадування, раптом прийшла ця думка, що досі не приходила, хоч і мала б прийти ще насампочатку цього такого привабливого проекту…
Нагадаю тим, хто знає цю сторінку в моєму життєписі, і скажу тим, хто не знає, але поспішить запідозрити мене в крамолі, в антиукраїнській діяльності та в роботі на (ну, як же без цього!)… Москву.
Так-от, на початку своєї журналістської й наукової діяльності я трохи попрацював в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М. Рильського АН УРСР, завідував відділом мистецтвознавства в журналі «Народна творчість та етнографія», збирав свою колекцію вишивок (зразками вишивок із тієї колекції, до речі, було оформлене одно із чисел журналу) і, звичайно ж, цікавився історією цього мистецтва; поза обговоренням залишу те, що баба й мати навчили й мене вишивати хрестиком.
Щоб ви знали: українська вишивка на сорочках зʼявилася у давні часи як оберіг і призначалася для того, щоб бути захованою під верхнім одягом. З часом її почали показувати людям по частинках. Потім вона усе більше й більше виходила назовні — бо ж красиво, щоб нарешті стати верхнім вбранням…
Звісно, люди уже не думали про те, що у такий спосіб десакралізують вишиванку. Так вишиванка потроху втрачала своє первісне призначення і ставала звичайним декором.
І ось прийшов час, коли ми зробили вишиванку уже не просто декором, а інструментом… маркетинґу. Етнічного, культурного, політичного… Бо ж красиво!
Вишиванка і справді є одним із найкрасивіших витворів в історії людства.
Подумаймо: а чи варто заходити аж так далеко в десакралізації наших традицій і звичаїв?
* * *
Вишиванка — код нації. Приємно бачити у стрічці свідомих громадян, які з гордістю одягають свої вишиванки.
Однак ми пам’ятаємо чимало фігурантів справ НАБУ/САП, які у свій час теж вітали всіх з Днем вишиванки. Щоправда, патріотичний лук не завадив їм стати підозрюваними у корупції.
І хоча справи щодо більшості героїв на фото поки що слухаються у ВАКС, все ж віримо, що правосуддя рано чи пізно відбудеться.
Щойно виклавши в соцмережах посилання на цей текст, одержав у приват відгук від одного із своїх соцмережевих друзів:
«До речі, про День вишиванки. Я принципово її не одягаю, тому що перетворення носіння національного одягу у флеш-моб мені не подобається. Тим паче, як я зауважив, вишиванку демонстративно одягають люди з російськими прізвищами. Як сказав один мій колега, щоб прикрити сором неналежності до титульної нації».
Я також не зловживаю носінням вишиванки, хоч і одягаю її частіше, ніж шаровари, що їх мені пошили спеціально для участі в Renaissance Festival (Фестиваль Відродження).
Першу вишиванку (вишиті бабою й матірʼю ще для мене малого я тут не рахую) я купив у студентські роки, уперше мандруючи по Прикарпаттю. Та вишиванка була либонь найкращою з-поміж тих, що я мав і маю. Вона давно зносилася, і збереглася лише в моїй пам’яті.
До речі, з тією вишиванкою повʼязаний і мій перший спогад про Володимира Івасюка та вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка», що його я уперше слухав у ресторані при готелі у Вижниці, у якому я зупинився на одну ніч по дорозі на Верховину, щоб відвідати Буркут, де 1902 року уперше разом перебували Леся Українка та Климент Квітка.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 