З досвіду обговорення мого запису у соцмережах
НАТРАПИВ У ЮТЮБІ НА ДВОХ АНГЛОМОВНИХ «ЕКСПЕРТІВ» З РОСІЇ
Один — відомий британський правник і великий прихильник Путіна — Alexander Mercouris.
Другий — кіпріотський економіст і журналіст з американською освітою (Wlilliam & Mary College, у якому свого часу навчався Томас Джефферсон) — Alex Christoforou.
Це — таке невігластво у розумінні того, що робить РФ в Україні, що жах бере морозом.
Цікаво, що росіяни їх дублюють російською, а Sputnik нахвалює…
З цього всього напрошується дуже печальний висновок про те, як мало ми, українці, робимо для поширення знань про Україну й про природу війни Росії проти України, для розвінчуванням російського історичного міфу…
Коли ж в Україні знайдуться люди, які почують наші волання й почнуть бодай щось проукраїнське робити у світовому інформаційному просторі?
І почалося обговорення…
Kyiv Today: У нас в Україні занадто багато уваги приділяється арестовичам, тому нема часу займатись системною професійною інформаційною політикою в Україні та за її межами.
Володимир Іваненко: І даремно. Як колишній співробітник газети «News from Ukraine», зауважу, що навіть за СРСР українське англомовне видання справляло вплив у на просування українських цінностей на світові обшири. Нас читали у 52 країнах світу, і пошта приносила багато цікавих відгуків.
Тема «арестовичів» у цьому контексті стала б однозначно маргінальною, бо сприйняття цього явища у світі було б іншим, і це вимивало б «арестовичів» не тільки з міжнародного (утримаюся від означення «світового») інформаційного простору, а відтак обнульовувало б їх в українському інформаційному просторі.
Валентин Колядинський: А він є український інформпростір? Часто чую “ми” в розумінні спільно, разом з владою. Що це за єднання з ворогами українського народу, України. Варто перш за все чітко визначитися. Для цього виробити єдину позицію, єдне розуміння сучасного стану в Україні і в світі. Дати повний , чіткий і всебічний аналіз сучасного. І вже на базі цього єднати однодумців. Це моя думка.
Володимир Іваненко: Звичайно, є. Такий, яким ми з вами його формуємо. Можна було б настаратися на кращий, але, на жаль, замість цього ми влаштовуємо базар, ниємо, бідкаємося і сподіваємося, що хтось інший, тільки не ми, прийде, й створить нам його. (Див.: Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.)
Валентин Колядинський: Справжня українська еліта — це органічне поєднання інтелекту та свідомості/духовності. Це і є нова парадигма-основа нової, холістичної науки. Це новий рівень розвитку людства. Все є закономірним, Тому сучасний український світогляд-органічне поєднання етнічного досвіду-рідновірства з новою парадигмою- квантове. енерго-інформаційне розуміння всього-це і є переважаючий а отже і переможний український сучасний національний світогляд-віра, що зконсолідує все розумне, високофахове, порядне й активне в українському народу і створить справжню національну еліту. Без командира військо гине.
Валерій Савицький: Є достатньо людей, журналістів, експертів, які можуть зайнятися такою роботою і поширювати таку інформацію про Україну в світі. Проблема у державі й системі – нинішні олігархи і держчиновники і структури тупо грабують країну, набивають собі кишені, фінансують лише підконтрольні їм змі, які несуть вигідну їм пропаганду. На популяризацію України в світі та альтернативний рф інформаційний порядок денний, виділяти гроші не хочуть, от і маємо. І робиться це абсолютно свідомо, щоб тримати Україну в “ж” і не дозволяти їй піднятися. Всі 30 з гаком років незалежності тільки цим і займаються.
Валентин Колядинський: Треба чітко визначити, що сучасна влада в Україні — це влада антиукраїнська, мета якої знищити український народ і при цьому добре набити кишені, якомога довше тримаючись при владі. А для цього їй потрібно, щоб український народ якомога довше був слабким, не мав свого справжнього світогляду (щоб був рабом!), не мав своїх справжніх природних провідників — своєї еліти, що виховує і організовує народ в силу, з якою повинна рахуватися влада. перш за все. Тому влада перш за все опирається (крім олігархів, звичайно) на судову владу і на поліцію…
Богдан Гордасевич: Так маємо таку потужну українську діаспору по цілому Світі, але усі пихаті: задурно тільки дурні працюють.
Володимир Іваненко: Ага, потужну… Діаспора нічим не відрізняється від суспільства в Україні…
Валентин Кодядинський: Тут є ще одне. Так зване християнство — павліанство (в вікіпедії -“пауліанство”) — троянський кінь юдаїзму/сіонізму (які фактично панують перш за все в США) в наш час довело (за комунізму павліанство було конкурентом комуністичній ідеології, але з крахом комунізму, всі виявилися християнами-павліанами, а сам римський папа нещодавно відкрито підтримав режим путіна, російський шовінізм), то й сучасний український нацоіналізм фактично втратив ідеологічно опору в національно-визвольній боротьбі в Україні. Єдиним справжнім ідеологічним фактором в цій боротьбі є українське рідновірство, але без оргнічного поєднання з сучасною наукою — новою парадигмою і заснованою на ній холістичною наукою не можна створити сучасний справжній переважаючий і переможний (хто може сперечатися зі справжньою історією та сучасною наукою?), а без цього не можна перемогти в боротьбі. Всяка перемога починається з перемоги ідеологічної, світоглядної.
Ольга Жарчинська: При більшовиках ніколи (!) Україна не буде українською і пропаганда тим більше.
Володимир Іваненко: Це правда — якщо усі надії покладати на владу, яку українське радянське суспільство саме ж і обирає. А якщо в суспільство просувати україноцентричні ідеї і змінювати це суспільство, то доволі швидко можна прийти й до системних устроєвих змін, а відтак почати формувати й україноцентричну систему урядування (владу). Більше тут:
Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.
Ольга Жарчинська: Де будете просовувати ці ідеі? Що більшовики роблять найперше? Захоплюють ЗМІ. Ви можете вийти на мільйонну аудиторію?
Це уже не працює – поїзд давно пішов.
Володимир Іваненко: Перш за все скажіть спасибі тим, хто восени 1990 року вижив мене з посади голови Київської організації Спілки журналістів України і замінив «Четверту владу» на «Стадіон» (див. мою статтю «Журналісти і незалежність»).
Друге: подякуйте усім моїм колишнім студентам, передусім — тим, хто вважає себе українськими патріотами, але не підставили свої плечі в моїх починаннях, і яких більше цікавлять пристосовництво (і гроші), ніж доля України.
Ще не пізно зайнятися порятуванням ситуації, хоч і важче, ніж було тридцять-двадцять-десять років тому. І на мільйонну аудиторію можна ще можна вийти. Нещодавно один мій запис на LinkedIn набрав півтора мільйона переглядів.
Сам-один, звичайно, я не можу взяти і вийти на мільйонну аудиторію. Потрібна ваша допомога і допомога інших зацікавлених людей.
Я постійно нагадую, що нас, українців, у світі зараз близько ста мільйонів. Нам потрібно активізувати десять мільйонів, і решта підтягнуться… Вийти на мільйонну аудиторію як базову можна так:
Крок перший: Ви підписуєтеся (це ж безкоштовно!) на мої сайти: переходите за посиланням на мій особистий сайт — http://www.volodymyrivanenko.com, а з нього на інші сайти — й заповнюєте форму для одержання оновлень на свою електронну пошту.
Крок другий: Ви спонукаєте зробити те саме десять осіб, і ми вже матимемо в активі десяток.
Далі:
10 х 10 = 100
100 х 10 = 1,000
1,000 х 10 = 10,000
10,000 х 10 = 100,000
100,000 х 10 = 1,000,000
Сім кроків, і ми вже маємо мільйонну аудиторію. А якщо зробити «десять кроків назустріч людям» (В. Ющенко)?
Отже, було б бажання. Але бажання якраз і немає… Натомість маємо базари й безкінечні обговорення типу «що там, за порєбріком» (в РФ) або «що там, за бугром» (у США та ЄС).
Спробуємо подолати цей барʼєр? Повірте — це значно простіше, ніж подолання звукового барʼєру швидкості. За описаним вище принципом працює, і досить успішно, мережевий маркетинг.
Ольга Жарчинська: це не працює! Сьогодні мала на цю тему розмову! «Демократично-конституційні» методи боротьби – це гра, яку запустили «демократи», а точніше вічні більшовики.
Володимир Іваненко: Ви запитали — я відповів. «це не працює!» — з того ж більшовицького поля: «Не читав, але засуджую!» Отак у нас десятиліттями нічого й не виходить, бо тупо не хочемо навіть спробувати, а робити й поготів… Тому, власне, «вони» й захоплюють у свої руки і владу, і ЗМІ, і все інше…
Що ж, «стадіон, так стадіон!»
Ольга Жарчинська: 30 років лише ЦЕ і робили…
Анатолій Гуменюк: Мабуть, не при цій владі…
Володимир Іваненко: Влада — останнє, на що варто і треба оглядатися. Це — проблема громадської думки, сиріч —суспільства, україноцентричних ЗМІ та інтелектуальної еліти.
Анатолій Гуменюк: але, як показує практика, в Україні такі імпульси суспільству може надати розумна влада, адже сподіватися, що суспільство само дозріє не варто. Та й не дадуть представники глабальної демократично-соціалістичної мафії.
Володимир Іваненко: Розум влади є похідним від розуму суспільства. Отже, ваша практика не може бути критерієм істини.
Анатолій Гуменюк: який розум в американського суспільства, зараженого вірусом глобалізму (всесвітнього інтер-соціалізу) ми знаємо. З таким розумом в Україні не тільки не буде розумної влади,але й перемоги над росією.
Володимир Іваненко: Ви підмінюєте предмет обговорення. Навіщо?
Анатолій Гуменюк: мені здається, що у нашому світі усе тісно пов’язано. Не зможуть українці достукатися до розуму міжнародної громадськості, якщо їхні ідеї не відповідатимуть “соросівським” стандартам демократії.
Володимир Іваненко: Якщо лише сподіватися на те, що хтось прийде і зробить за них те, що вони повинні зробити самі, то так є і буде. Отож повернімося до розмови про розум українського суспільства.
Kyiv Today: Ви звернули увагу, що Україна у нас в конституції ст.5 пишеться як Республіка, тобто спільна справа громадян, але реально це не так, тому всі проблеми. У нас багато влади у Держави, яка приватизувала все, починаючи з національних активів, і закінчуючи нас з вами. Де Республіка? Де громадяни — співвласники цієї Республіки? У нас не працює головна гілка влади, це її джерело! Тому і маємо війну, бо віддали свої права і свободи обраному нами СПРУТУ, і чекаємо, що він нас захистить і можливо стане хорошим, якщо ми змінимо обличчя цього зборища наших вбивць, грабіжників, брехунів. Не чекайте, цього не станеться, бо вони живуть у своїй приватизованій державі по своїм законам і правилам ,для яких і діє конституція, а ми живемо поза її межами, тому і маємо війну, бо ми для них баласт, який можна замінити мігрантами. Стати громадянином, це стати відповідальним управлінцем власного життя, починаючи з Громади, не сподіваючись на всяких порошенків, тимошенка ,зеленських і т.д. Це велика тема, але не на ту владу, що на Банковій потрібно надіятись, а на самих себе, на місцях творити владу, починаючи з обліку всіх ресурсів на місці та її справжніх власників, хай податки сплатять у місцевий бюджет, а громада хай це проконтролює. Все, як у власній родині, так має бути всюди знизу до верху. Рахувати потрібно вчитись, тоді і не обдурить нас ніяка влада, а то як з електроенергетикою.
Анатолій Гуменюк: Мабуть, ви занадто розумний щодо будівництва “демократичного суспільства”, і тут працюють соросівські гроші. Або “демократичні”. Але в Україні така “теорія” не працює.Тому що вона не опирається на національні інтереси і українську ментальність. Наш народ з демократії західного зразка обов’язково зробить якусь гримасу, при цьому справно освоївши кошти “на розвиток демократії” в особі своїх “найкращих представників”. Для України, для якої демократична конституція була написана набагато раніше американської, немає проблеми з демократією, а лише з її побічними ефектами, є проблема влади,свідомої своєї історичної місії. Ця місія — знайти свій шлях на цьому етапі історичного розвитку,не копіюючи “демократію” інших народів. Бо будь-яка копія завжди гірша за оригінал. Підштовхнути, наснажили народ на такий особливий шлях розвитку повинні не “лідери думок” соросівського розливу,а нормальні представники української влади,або один лідер, яким,до речі, міг стати Порошенко. Він і був таким лідером, але наш постколоніальний і посттоталітарний народ ще не доріс до розуміння національної єдності і свого громадянського обов’язку.
Kyiv Today: Погоджуюсь з вами цілком, особливо щодо соросовської лжедемократії. Ми маємо генетичне власне розуміння демократії, конституція Пилипа Орлика тому доказ, яка передбачала опору на українську громаду і національну свідомість, а у нас проблема саме з національною свідомістю, то ваша правда, а на цьому шляху ми маємо сильних ворогів всередині України та на Заході, а не тільки на Сході. Перше, це відсутність національної освіти, починаючи з садочків. Дитинка ще толком не навчилась на горщок ходити, а їм вже про гендерну рівність спішать втюхати, а наша церква не сильно і противиться. Більше замовчують, бо церква наша не є національною і напівзалежною, то від рашистів залежали, а тепер від Константинополя, а якого дідька не чисто українська з усією нашою українською громадою у діаспорах. Це ж силіща яка! Тепер існує інша загроза, мігранти з різних континентів, релігій, традицій. А українців вижили за кордон, щоб не було підстав для зростання національної свідомості особливо у тяжку годину. Це ж удар по родинам і по демографії. Все це робиться навмисно. Нацменшини, ЛГБТ у нас юридично захищені, а самі українці юридично не захищені. Хоча б за українофобство карали так само як за антисемітство, так ні. А чому ?
Володимир Іваненко: Ви так гарно вмієте підказувати теми для обговорення, але (1) не пропонуєте власної концепції і (2) не берете участі в обговоренні нашої практично готової в загальних рисах стратегії розвитку України на тривалу перспективу.
(Дет. див. збірки моїх статей і нотаток.)
PS. Хай вам буде відомо, що у згаданої нашої Конституції було два автори: Пилип Орлик і Петро Іваненко (Петрик). Про це пише у своїх працях Олександр Оглоблин. П. Іваненко — мій далекий предок, у його гетьманському осідку в Бендерах і писалася та Конституція.
Анатолій Гуменюк: дякую за цікаву інформацію про Вашого предка. Вам і карти в руки. Маю багато невідкладних дрібних справ і книг,які повинен був прочитати ще позапозавчора, тому до ознайомлення з Вашою концепцією розвитку України ще психологічно не готовий Але,сподіваюся,що до цього дійде.
Валентин Колядинський: Анатолій Гуменюк, Звичайно, не при цій владі — владі людей януки, медведчука, суркіса, фельдмана, коломойського, церкви московського патріархата на чолі з Березовським та іншими відкритими та прихованими ворогами українського народу та України. За час з 1991 р. варто вже взнати хто є хто і що є що…
Валентина Мироненко: Володимир Іваненко! Хто, як не Ви?
Володимир Іваненко: Валентина Мироненко! Та ми-то стараємося, але ця справа потребує колективних зусиль і багатьма мовами. Та й і з вашого боку потрібна підтримка, а не скептицизм… 🙂
Валентина Мироненко: пане Володимире, цього разу в моїх словах не було й натяку на скептицизм. Тільки надія. Справді. І “Ви” — хіба не підтвердження? Будьмо! Бо ми — українці.
Kyiv Today: У нас з цим тяжко, бо нема національної солідарності, як у євреїв. Щоб не говорив українофоб Дмитро Табачник, але його самі євреї не засуджують у світовому масштабі, навіть в Україні, а як тільки українка Ірина Фаріон заділа інтереси зросійщених та ще в МВС та ЗСУ, то що почалося. Цілий ураган ненависті саме зі сторони євреїв, рашистів, а особливо від своїх
А ці зерна зросійшення і посіяв Дмитро Табачник та його однодумці, які і тепер працюють в Міносвіти та Мінкультури. Ось де наша слабина, а по суті вона ж права. Причина, бо радикальна говірка! Боже, які ми всі тендітні, та нас матом посилають, розстрілюють, ігнорують принижують саме у публічних місцях, і нічого, все нормально. От чим ми так відрізняємося від інших націй, вони своїх можливо і сварять, але непублічно це роблять, бо дбають за національний імідж своєї нації. Національна свідомість — це розуміння, що таке Свій до Свого, здається про це у вас немало було написано. Тому і президент у нас є представником національної меншини, а не українець, тому з нас і роблять країну мігрантів всякі Соросята.
Володимир Іваненко: Ну, і що ви цим хочете сказати стосовно обговорюваної теми? Поза прихильниками Табачника чи Фаріон в українському суспільстві мають бути притомні люди, які можуть (і повинні б) зайнятися обговорюваною справою. Чи слабО хоча підставити плечі нам? У нас є готові ресурси для цього. Ми запрошуємо писати для нас. У чому проблема, лагідні ви наші?
* * *
Замість післямови
Перечитавши мій оригінальний запис і коментарі під ним, ви маєте змогу пересвідчитися, наскільки неспроможний наш брат обговорювати серйозні проблеми.
Мій оригінальний запис стосувався ситуації, яка виникає у світовому (англомовному) інформаційному просторі, де ведуть діалоги і обговорюють війну Росії проти України люди, заражені кремлівською пропаґандою.
Я говорю про нагальність налагодження україноцентричної або проукраїнської освітньо-просвітницької й інформаційно-розʼяснювальної роботи у міжнародному інформаційному просторі, розвінчування російського історичного міфу та ін.
Зверніть увагу, як коментатори вдаються до підміни теми або предмета обговорення й висловлюють думки, які абсолютно не стосуються порушеної теми. Вони користуються нагодою просунути щось своє або ж похизуватися своєю позірною ерудицією.
Ті ж, хто уловлює суть порушеної проблеми і хто може і мав би підставити своє плече, знаходять масу причин, щоб не підключитися до роботи, або намагаються довести неможливість виконання належних завдань, і в цьому можна дуже виразно побачити спробу відмазатися і не ставати активним учасником процесу.
В обох випадках зараза патерналізму (щоб хтось прийшов і зробив для них те, що мали б вони зробити самі, або навіть подав їм на блюдечку із жовто-синьою облямівкою) пре з усіх щілин. Кивають передусім на владу, і при цьому не хочуть чи й не можуть утямити, що влада — продукт їхньої ж діяльності чи скорше — бездіяльності.
Post Scriptum:
Посилання на цей матеріал, який цілком і повністю відтворює мій запис та його обговорення у Фейсбуці, недовго протрималося на моїй сторінці у тому ж таки Фейсбуці й було всдалене як таке, в якому я намагаюся «зібрати чутливу інформацію від інших».
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 