Його «героєм» став старший науковий співробітник Музею української діаспори Віталій Огієнко
В українських соціальних мережах спалахнув черговий плаґіаторний скандал. Його «героєм» став старший науковий співробітник Музею української діаспори Віталій Огієнко. Нижче я подаю окремим записом свій текст від Українського Університетського Клубу, написаний як післямова до публікації на сайті УУК:
* * *
Щонайменше один раз на рік в Україні виникає плаґіаторний скандал. Більшим і серйознішим, ніж обговорення в інтелектуальному середовищі, і то переважно у вигляді базару, справа рідко коли завершується ефективними наслідками для зловмисників. І плагіатори продовжують своє безтурботне псевдонаукове життя…
При цій нагоді в першу чергу згадується імʼя академіка і один час навіть віце-президента НАНУ історика Володимира Литвина. У не менше гучний скандал потрапив літературознавець і літературний критик Дмитро Дроздовський. Наші читачі, звичайно, назвуть і інші випадки, які так і залишаються по суті безкарними.
Очевидно, що серед головних причин плаґіту назвуть те, що в університетах України або зовсім не викладають курс основ наукових досліджень, або викладають його на дуже низькому, ба навіть примітивному рівні, і наукова доброчесність напевно взагалі не обговорюється.
Списування курсових і дипломних робіт у вишах є звичним явищем, яке не тільки засуджується бодай формально, а навіть і заохочується існуванням по суті легальних (неприхованих) фабрик для продукування цих робіт на замовлення.
Не так і давно при КНУ імені Тараса Шевченка існувала фабрика для виготовлення на замовлення цілих дисертацій і наукових статей. Після скандалу її прикрили без порушення кримінальної справи. Такий бізнес продовжує процвітати в інших формах.
Це скріншот з учорашньої електронної пошти. Ми зараз намагаємося докладніше ознайомитися з цим бізнесом, знаємо уже ім’я і прізвище людини, яка за цим стоїть, і обов’язково опублікуємо про це окрему статтю.
Плаґіат і підробка курсових і дипломних робіт, як і дисертацій та монографій, виникли не самі собою. Цьому передує явище «на рівні трави» (grassroots) — банальне і, здавалося б, невинне списування в загальноосвітніх школах, де, звісно, ніхто не говорить про те, що списування є злочином.
Законодавство, а відтак і правоохоронна система, на жаль, ще не додумалися прирівняти списування до злочинів типу кишенькових крадіжок. Так само і плаґіат у науці не знайшов належного місця у Кримінальному та Адміністративному кодексах, як це давно зроблено у цивілізованих країнах світу, де за плаґіат увʼязнюють на тривалі терміни (відомі випадки засудження на десять і дванадцять років).
Відповідні зміни в законодавстві України, безумовно, дисциплінували б людей інтелектуальної праці, схильних до реферативного мислення та до плаґіату. Цього не роблять з тієї причини, що Міністерство освіти і науки, НАНУ і університети не проявляють такої ініціативи.
Не треба також забувати, що плаґіат по суті є одним із проявів корупції, яка просякла усе українське суспільство, а також про природу цієї корупції, обумовлену традиціями радянського суспільного устрою, встановленого більшовиками. Плаґіат і заавторство були частиною життя і функціонування компартійно-радянської номенклатури.
З огляду на це, плаґіат як явище залишатиметься незнищенним в Україні доти, поки вона продовжуватиме залишатися в радянській системі координат і поки не здійснить системних устроєвих змін, повернувшись до українських національних традицій і звичаїв, коли ми відновимо звичай жити по совісті.
Володимир Іваненко
До теми:
Post Scriptum:
ОБГОВОРЕННЯ ПЛАҐІАТУ ЯК ЯВИЩА… ФБ (чи хто там?) розглядає як «збір чутливої інформації» та загрозу «кібербезпеці». Ну, хто сумнівався б?!
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 