КІНО Й РАШИСТИ

Про українські телесеріали на Ютюбі

Назва цього тексту виникла за аналогією з відомим виразом ще з мого дитинства — «кіно і німці». Те кіно з німцями в радянському кіно давно вже відійшло в минуле, але тут раптом спливло ув іншому контексті, що його принесла в наше життя війна Росії проти України, і я раптом відкрив для себе цілий пласт наших реалій, на які із зрозумілих причин не звертав уваги, хоч цей пласт є частиною царини, про яку я багато пишу.

На цей пласт я не звертав уваги передусім тому, що знаходжуся за тисячі кілометрів від українського телевізора (хоч я й американського вже давно не вмикаю). Ну, а ще тому, що телевізійні серіали ніколи не були предметом моїх фахових зацікавлень.

Правда, пʼять років тому я примусив себе передивитися усього «Слугу народа» й поки не остогидло — «Сватів»…

Щоб зрозуміти й осмислити постать кавеенщика, який умудрився прямо з вигаданої телевізійної реальності перескочити у справжнє крісло президента України.

Можливо, тому, що я систематично дивлюся відеоблоґи українською та російською мовами про війну Росії проти України, не так давно Ютюб раптом почав навʼязливо підсовувати мені посилання на російськомовні телесеріали…

Я вперто обходив їх, сприймаючи як «проіскі крємльовской пропаґанди», якій не терпиться посадити мене на голку «русского міра». А потім таки, маючи вільну часину, знічев’я поцікавився, хто є ті ютюбери, які заливають у Ютюб багатогодинні серіали, які набирають не десятки й сотні тисяч, а мільйони, десятки, а то й сотні мільйонів переглядів.

Я був шокований, коли довідався, що власниками профілів на Ютюбі є субʼєкти (юридичні й фізичні особи) з України. Відтак почав придивлятися до контенту, який навів мене на думку, що субʼєкти з України активно просувають на Ютюбі російський контент: житейські (побутові й службові історії), типово російська стилістика, типово російські імена й прізвища персонажів (із вкрапленням українських прізвищ, якщо персонаж негативний)…

Деякі з цих телесеріалів завантажені на Ютюб під назвами, явно вигаданими власниками профілів, і навіть без титрів — імен продюсерів і режисерів, виконавців і виробників продукту, тобто з явним порушенням авторського права.

Це мене шокувало, і я почав придивлятися до деталей, які допомогли б зрозуміти, навіщо це робиться. І тут виявилося, що ці телесеріали з виразно проросійсним контентом чи душком є продуктами українських виробників, які, очевидно, приховують свою ідентичність, щоб пристосовуватися до звичної для них російськомовної аудиторії й у часі війни Росії проти України не видавати свій звʼязок з Україною.

Цікаво, що деякі із цих телесеріалів зняті уже під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Як не дивно, але уже під час цієї ж війни в Ютюб заливають і ще довоєнні фільми (наприклад, 2013 року випуску). В одному із них молоді люди з Москви їдуть до Києва, де розгортається ідилічна історія…

Переглянувши цей фільм, мимоволі задумуєшся, наскільки притомні люди, які викладають такий фільм у Ютюб… Це може бути зухвале цинічне рішення агента російського впливу. Це може бути й елементарна дурість короткозорого телевізійника чи кіношника, якому бабло застує розум. Хто зна…

Я поцікавився, хто за цим може стояти, задавши в пошук ту інформацію про виробника, яка проявилася у вихідних даних деяких відеофільмів: Star Media, Novyi Kanal…

Виявилося, що за Star Media ховається Владислав Віталійович Ряшин, про якого російська Вікіпедія пише: «Владислав Витальевич Ряшин (укр. Владислав Віталійович Ряшин; род. 12 июля 1970 года, Запорожье) — украинский кино- и телевизионный продюсер. Основатель и президент компании Star Media». В українській Вікіпедії для нього місця не знайшлося, що й зрозуміло: місце народження не робить людину україноцентричною.

Ну, а Novyi Kanal, звісно, належить Вікторові Пінчуку — зятеві президента України, який заявляв, що «Україна — не Росія». Можна уявити, яку версію «правдивої історії України» він запропонує світові, хай і руками Ярослава Грицака, Сергія Плохія та Тимоті Снайдера.

* * *

До речі, Ютюб створює таке враження, що україномовних телесеріалів та й українського кіно в цілому (про укрпїноцентричність скромнл помовчимо) не існує.

25 серпня 2024 р.