ЖИТТЯ, ПРОДАНЕ РОСІЇ

Андрій Тарковський — онук українського письменника-класика

Алла Бойко, колеґа з Інституту журналістики спонукала мене своїм записом на коментар, який вийшов за межі теми, і я подам його тут. Тема вічна й болюча для багатьох. Я ж визначився із своєю позицією, коли зайшлося ще про Ніколая Гоголя, і я прийняв сторону, уперше озвучену Лесею Українкою.

«Завжди обурювалась цим “тіпа енциклопедіям” — народився в Києві (Полтаві, Запоріжжі, Житомирі, Дніпрі…), працював в семінарії, університеті, лікарні, бібліотеці цього ж міста. Там прожив усе життя, помер в одному з українських міст або сіл.
Дєятєль русскай культури/ наукі/ ще щось! Може, час уже ці енциклопедії виправляти і писати те, що є насправді», — пише професор А. Бойко.

Це, власне, вступне слово до іншого тексту авторства Мішеля Іщенка (на профілі останнього текст знайти не вдалося):

«Заходжу в українську Вікіпедію, читаю:
АНДРІЙ ТАРКОВСЬКИЙ
російський радянський актор, кінорежисер і сценарист.
Онук українського письменника Олександра Тарковського.

Увага, всесвітньо відомий режисер таких шедеврів як: “Соляріс” 1972, “Сталкер” 1979, і “Андрій Рубльов” 1971 року; повторюю, в українській енциклопедії вказаний як російський.
Нагадаю, що дід режисера Андрія Тарковського,
Олександр Карлович Тарковський 1862-1924
український прозаїк, поет, перекладач і громадський діяч.

З восьми років жив і виховувався в сім’ї рідної сестри, української актриси Надії Карлівни Тарковської та її чоловіка, драматурга і корифея українського театру Івана Карпенка-Карого, які після смерті батьків з 1870 року були його офіційними опікунами …

Згодом був заарештований разом із сестрою Надією, тобто дружиною Карпенка-Карого, за те, що в 1880 році звернулися з листом на підтримку української мови (!) до історика Миколи Костомарова: “Батьку ! За Вами все: і давня слава, і дотепність, і розум, і наука, поговоріть же там тепер з московськими письменниками… що пора знять з нас покуту мовчки кусать пальці, що ми люди, а не мужики тілько, що пора нам мати своє друковане слово без заборону, що й освіту в народних школах слід дозволити на народній мові…”

Заслання відбував з доктором Опанасом Михале’вичем, засланим, за свідченням Арсенія Тарковського, “за справою українських соціалістів”.

Тож, всім відомий режисер Андрій Тарковський, нащадок українського націоналіста, який виборював право розмовляти українською мовою. В сім’ї діда, Олександра Тарковського, існував культ української літератури й театру, а її члени писали вірші та п’єси. Але, Російська імперія, через коліно зламала мотивацію у нащадків націоналістів бути українцями».

Під враженнями від цих записів я й написав свої коментарі:

Тарковський сам зробив вибір на користь Росії. Він, на жаль, не був першим…

Можна, звичайно, все списувати на Російську імперію. Але ж вона лише «створювала умови» для таких, хто може на них купитися.

Така вже наша природа українська — якщо є можливість продатися, то ми й продаємося. «То лі єщьо будєт»…

Був у мене однокурсник і друг, трохи старший за мене, уродженець Івано-Франківська Микола Боднарук. Він соромився в Москві українською розмовляти у колі своїх земляків. На третьому курсі одружився з дочкою впливового російського професора, перейшов на заочне, влаштувався на роботу в «Комсомольскую правду», зробив там карʼєру, потім став першим заступником головного в «Ізвєстіях», а потім очолив нову російську ж газету… Піднімаючись вгору по драбині, позбавлявся «нєнужних связєй»…

У ті ж роки в Літінституті навчався поет Олег Орач (Комар), родом із Запоріжжя і однокурсник В. Стуса по Донецькому педінституту, з яким я упродовж багатьох років приятелював.

У Москві Олег розмовляв лише українською. Бувало, потрапляємо з ним у суто російськомовну компанію, і Олег розмовляє з ними українською. Я йому: «Вони ж тебе через пʼяте—десяте розуміють». «А це їхні проблеми», — відмахувався Олег…

Він так і залишився українським поетом.
Його «Не могили, а чайки степами пливуть…» і досі бентежить мою душу. Коли я читав цей вірш моєму американському кумові Славкові Новицькому, його дружина Надія розплакалася.

Я навіть наспівав цей вірш як пісню. Усе ніяк не перешлю аудіозапис синові, щоб перевів на ноти, бо сам я цю практику вже давно втратив…

І ще один приклад— Анатолій Стрєляний, мій земляк із Сумщини й родом із віддаленого від цивілізації україномовного села. Вибився в Москві й був одним із найпопулярніших журналістів і публіцистів…

Особисто мені не довелося з ним пересікатися, але на знищеному гакерами моєму попередньому профілі ми були віртуальними друзями і зрідка обмінювалися коментарями й повідомленнями.

Мене шокуввло, що він живши вже на той час на пенсії у рідному україномовному селі на Сумщині, поводився в соцмережах як агент впливу «русского міра», хоч «русскій мір» на повну силу вже колошматив Донбас.