НА ЗАХИСТ ГРАМОТНОСТІ

Кому дозволено, а кому не дозволено робити граматичні помилки

Доктор філологічних наук, професор Михайло Наєнко своїм записом у соцмережах під назвою «Ще раз про диктант як мовознавчий жанр» звернув увагу на те, що, «Андрій Кокотюха — плодовитий видавець нових книг — оголосив. що “Забужко писати не вміє”. Тобто — їй доручати диктант ніяк не годиться. Якщо він був, наприклад, редактором писань Забужко, то йому можна повірити». І продовжив: «Люди добрі: хто відповідає за проведення всеукраїнського диктанту — поміняйте його автора. Знайдіть мовознавця, навіть серед учителів, і не мучте ту Забужко. Вона наковеркає такого, що стидно буде людям показувать на всю соборну…» Цей запис спричинився до бурхливої дискусії, в якій узяв участь і я.

Оксана Забужко

Андрій Кокотюха

Отже, зайшла мова про мовну грамотність, і я написав у своєму коментарі:

«Нічого дивного я в цьому не бачу…
У моєму архіві зберігається оригінал пояснювальної записки на імʼя ректора від декана філологічного факультету КДУ, доктора філологічних наук, професора Михайла Грицая, в якій я нарахував півтора десятка елементарних граматичних помилок.

А ще в моєму архіві є примірник проекту статуту Республіканської асоціації україністів, складений академіком АН УРСР (тепер НАНУ) Іваном Дзюбою, який ми удвох із ним редагували. На ньому можна побачити, наскільки грамотним був наш славний учений-філолог і дисидент.

Отож не присікуйтеся до естетикині з філософською освітою Оксани Забужко. А Андрія Кокотюху як мого колишнього студента, який завалив іспит із редакторської майстерності, залиште у спокої: у нього своє бачення обговорюваної теми…»

Далі я викладу обговорення, яке розгорнулося під моїм коментарем, яке є дуже цікавим само собою.

Співробітниця КНУ імені Тараса Шевченка Ганна Черненко на мій коментар зреагувала так: «Не думаю, що ту пояснювальну сам декан писав». Справді, важко повірити у те, що декан філологічного факультету може писати з елементарними граматичними помилками.

«Ви не думаєте, а я знаю: він писав її у моїй присутності», — відповів я Ганні Черненко. Тут додам, що йдеться про випадок, який мав місце, коли я працював помічником ректора КДУ члена-кореспондента АН УРСР, доктора фізико-математичних наук, професора Михайла Білого. Відбувалося якесь засідання, на якому ректор Білий висловив якісь претензії до декана філологічного факультету Грицая. Той почав виправдовуватися, що розгнівило ректора, і тоді ректор наказав Грицаєві написати пояснювальну записку й передати мені. Якось так склалося, що ректор до тієї записки не повернувся, а мені вона сподобалася своїм набором помилок, і я зберіг її у своєму архіві.

Ще цікавішою була реакція на мій коментар Анни Семеренко: «Він [Грицай. — В.І.] не був мовником, викладав літературу».

Я відповів Анні Семеренко так: «Ага, значить, якщо філолог спеціалізується на літературі (Грицай спеціалізувався на фольклорі), то йому можна писати з елементарними граматичними помилками? Цікаво.

Якщо так, то вчителі мови й літератури можуть «дозволити» собі грішити на неграмотність на цілу половину. Чи не так?

А я, наївний, досі думав, що кожна освічена й культурна людина має писати грамотно, без граматичних, пунктуаційних та всіх інших помилок».

Уже запостивши свою відповідь пані Семеренко, я вирішив відкрити профіль цієї коментаторки й подивитися, хто ж вона така, якщо мовознавцям забороняє писати з помилками, а літературознавцям чи фольклористам — дозволяє.

Яким же було моє здивування, коли я прочитав у профілі Анни Семеренко, що вона — колишня завідувачка кафедри української мови та методики навчання Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова і випускниця КДУ імені Тараса Шевченка, тобто, можливо, колишня студентка Михайла Грицая.

(Можливо, далі буде)