Двадцять років тому відбувся “третій тур” виборів Президента України
З цієї нагоди я написав нотатки «Від УСІМ» на сайті Української Світової Інформаційної Мережі під розміщеним там записом із соцмереж авторства активного учасника Майдану 2004 Олега Медведєва та вибіркою коментарів, які дають уявлення про те, як українська спільнота сприймає Помаранчеву революцію й президентство Віктора Ющенка сьогодні. Нижче подаю свій текст.
Це — чи не єдина згадка у соцмережах про Помаранчеву революцію, про Майдан 2004 року, про третій тур президентських виборів і перемогу Віктора Ющенка… Скромно, чи не так?
Двадцятиріччя події, як і попередні круглі дати, не вихлюпнули у ЗМІ, блоґи й соцмережі серйозне й ґрунтовне обговорення уроків і тих подій, і президентства В. Ющенка.
А поговорити є про що. Хоч я особа із бухгалтерською ментальністю Ющенко явно не тягнув на фанатика системних устроєвих змін, у нього був шанс створити команду, яка допомогла б йому кардинально змінити Україну.
Він цього не зробив. Він не виконав навіть власних обіцянок із своєї проґрами «Десять кроків назустріч людям». Про системні устроєві зміни годі й говорити.
Прикметно, що сам Ющенко не проаналізував і не переосмислив свого президентства у контексті стратеґії розвитку України на тривалу перспективу. Не було в нього ніякої стратеґії.
Головною своєю помилкою він визначив Юлію Тимошенко. Хоч такою ж помилкою був і його кум Петро Порошенко. А ще більшою помилкою Ющенка було те, що він повернув до влади Віктора Януковича і практично благословив його на президентство. Ну, а далі ви знаєте, як усе пішло…
От що значить не мати стратеґічної візії й не думати про системні устроєві зміни.
Минає двадцять років від початку президентства Ющенка. Мовчить сам Ющенко. Мовчать ЗМІ, блоґери, ющенківські й тимошенківські активісти в соцмережах. Мовчать академічні вчені й університетські професори. Занишкла в мовчання інтелектуальна еліта України.
Нічого сказати. Нічого осмислити й переосмислити…
Бо йде повномасштабна війна Росії проти України. І однією з причин цієї війни є бездарне президентство Віктора Ющенка. Але навіть у часі цієї війни ніхто цього не усвідомлює і напевно не хоче усвідомлювати…
Власне, саме це й прочитується у записі політолоґа, сиріч аналітика, Олега Медведєва.
***
Насамкінець додам таке:
Я не покладав великих надій на президентство Віктора Ющенка, оскільки знав його трохи особисто і людей із його оточення.
За рік до виборів, 2003 року, коли Ющенко ще офіційно не став кандидатом на президентські вибори, я писав про його бухгалтерський менталітет (менталітет виконавця, а не особи, здатної ухвалювати рішення).
У той же час я мав двогодинну розмову тут, у Вашингтоні, з дружиною Ющенка Катериною. Трапилося мені тоді ж приватно поспілкуватися і з Петром Порошенком.
Отож сподівання мої не були оптимістичними.
І все ж, коли восени 2004 року у Києві постав Майдан, Міжнародна Асоціація Громадян України, головою якої я тоді був, буквально через півтори-дві години виставила пікети своїх активістів біля дипломатичних місій України в США, а потім — і в інших країнах світу, де ми мали своїх активістів.
Мої діти були на Майдані в Києві, і я одержував звідти оперативну інформацію. Світове українство покладало великі надії на Ющенка й сподівалося, що він ініціює системні устроєві зміни в Україні.
Розчарування Ющенком і підтвердження моїх передбачень не забарилося щойно після того, як він став президентом і здійснив свою першу поїздку на Донбас. В анналах Ютюбу напевно зберігся відеозапис зустрічі Ющенка з політичним і господарським активом у Донецьку, під час якої він нахамив народному депутатові України Ландику.
Я ніколи не був симпатиком Ландика, але на цьому епізоді Ющенко для мене закінчився як президент України.
Ґуґл допоможе вам знайти й прочитати якщо не все, то більшість із того, що я писав про президентство В. Ющенка. Мої статті й нотатки можна було б скласти в окрему тематичну збірку, яка, можливо, стала б чи не єдиною спробою критичного осмислення явища, яке могло системно трансформувати Україну, але не трансформувало.
Не тільки тому, що кишка була тонка, але й тому, що Віктор Ющенко за СРСР служив у Прикордонних військах, які були підпорядковані КДБ СРСР, а отже — й присягу він складав там. Оце вам і пояснення провалу його президентства.
26 грудня 2024 р.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 