На сайті УСІМ я розмістив статтю, написану ще до того, як я започаткував свій персональний сайт. Статті залишається актуальною, ба навіть злободенною сьогодні, у часі повномасштабної війни й фактично повного провалу України на інформаційному фронті. Тому викладаю цей текст і тут — а раптом сказане майже десять років тому зачепить тих, хто мав би повною мірою проявитися саме на цьому фронті,
Цікаву, мушу вам сказати балачку викликає уже не вперше чергова стаття проф. Г. Почепцова. І все тому, що і сам автор, і його коментатори чіпко тримаюттся за гачок російського бачення явища і ніяк не можете з того гачка зірватися.
Війни мілітарні, складовими яких були інформаційні війни (операції) відійшли в історію з завершенням Другої Світової війни.
Відтак почалася епоха інформаційних (деякі експерти довгий час називали їх також психологічними) війн. А мілітарні операції ставали частиною, етапами цих війн: нога солдата на переможеній в інформаційній війні території стає символом перемоги.
Т.з. “Холодна війна” була війною інформаційною, оскільки основою й рушійною силою її було протистояння ідеологій, війною вже не за території, а за уми людей. Вона, зокрема, визначала характер і вислід воєн (мілітарних операцій) у В’єтнамі, Афганістані, Югославії, Іраку.
Возз’єднання Німеччини й розпад СРСР — це також наслідок “Холодної війни” як війни інформаційної.
Ідеологічне підгрунтя інформаційної війни тепер також відійшло в історію. Інформаційна війна стала Світовою, і багато хто справедливо характеризує її як Третю Світову війну тому, що рушійною силою цієї війни стала цивілізаційна складова, і мілітарні операції чи терористичні акти являють собою якщо не довершення окремих битв, то демонстрацію присутності агресора.
Проаналізуйте з цього погляду активність Алькаїди, “Ісламської держави” та ін., і ви побачите за окремими “багаттями” цілу “пожежу”.
Нам, звичайно, цікавіша активність Росії як головної сили на фронті, який безпосередньо охоплює передусім Україну. Ця війна найбільшою мірою проявляє свій інформаційний характер.
Учені підрахували, що Росія ініціювала 22 війни проти України, і якщо уважно придивитися до цих воєн, ми побачимо, що ці війни були не тільки і не стільки за територію (територіальна експансія — єдиний спосіб існування Росії як імперії), навіть не тільки і не стільки як “примушування до дружби”. Ці війни завжди мали передусім інформаційний характер, бо це були війни за привласнену Росією давню назву України-Русі, історію, релігію, мову і все інше, що відрізняє Україну від Росії цивілізаційно.
Перед тим, як у Крим прийшли “зелені чоловічки” і Росія формально анексувала Крим, відбулися численні інформаційні баталії за уми кримчан. Україна програла інформаційну війну за Крим. Тому так легко Крим пустився українського берена.
Те саме сталося й на Донбасі. Україна підхопилася, коли інформаційний фронт РФ уже надійно накрив Донбас і на його територію ступив чобіт російського солдата. Відтак розгорілася “гаряча” війна, названа гібридною.
Слава Богу, пожежа війни мілітарної не перекинулася на інші регіони України. Це — що стосується чобота російського солдата, бодай у вигляді “зеленого чоловічка”.
При цьому пам’ятаймо, що російська агентура у незліченних кількостях все одно топче українську землю (навіть у непроблемних місцях) у рясах православних ченців і священиків, під личиною бізнесменів чи базарових тіток.
Найбільша біда в тому, що РФ веде інформаційну війну проти України від часу конвенційних мілітарних війн і на сьогодні, тобто у часі Третьої Світової війни, домінує в інформаційному просторі України, і Україна практично нічого не робить (а якщо й робить, то надзвичайно мало або просто не те, що треба було б робити) для протистояння російській інформаційній експансії.
На превеликий жаль, специ-експерти в президентських адміністраціях, передусім — в адміністрації Л. Кучми, палець об палець не вдарили, щоб спонукати президента, уряд, ЗМІ до випрацювання відповідної стратегії й тактики та активних дій.
І найбільша біда в тому, що ці фахівці або сплять непробудним сном, або порпаються в російському інформаційному болоті, яке поступово поширюється на цілий світ, і не тільки через мережу прекрасно фінансованої мережі RT, а й через інші ресурси інформаційної війни (наукові заходи, туризм, поширення брехливих, але правдоподібних вигадок, чуток, пліток і под.).
Як фахівець-американознавець, підготовлений радянською системою для ведення пропаганди і спецпропаганди, я бачу, наскільки розперезався Кремль на глобальному інформаційному фронті і наскільки далі він пішов у порівнянні із своїми попередниками-учителями.
Україна могла б легко виграти в інформаційній війні з Росією, якби в Києві фахівці-експерти провітрили свої мізки від кремлівського мотлоху, якби не підігрували московським колегам, а взялися за випрацювання комплексної програми захисту українського інформаційного простору, переходу до наступальних інформаційних операцій проти кремлівської пропаганди й повної українізації системи засобів масової інформації.
7 серпня 2016 р.
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 