Як і чому в соцмережах виникає базар
Учора я написав на своїй сторінці у Фейсбуці: «У мене таке враження, що відтоді, як українські журналісти поміняли «Четверту владу» на «Стадіон», ми вже ніколи не відірвемося від стадіону й не повернемося до Четвертої влади.
Це — чи не найбільша причина того, що Україна катастрофічно програє в інформаційній війні».
Це була реакція на запис мого колишнього студента, а нині доктора наук і професора, директора інституту журналістики Юрія Бондаря про спортивну журналістику як «особливий вид професійної праці», «якій треба навчатися», і про те, що в інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка є «тематичний вибір для студентів – спортивна журналістика, де пізнають особливості фахової підготовки», а також про те, що інститут за участю ректора університету уклав угоду про співпрацю з федерацією карате України.
Я не маю нічого проти спорту і спортивної журналістики, яка є важливою складовою й журналістики світової. Мене тут заскочило інше. Сьогодні, у часі жорстокої війни Росії проти України, очевидно, доречніше було б інститутові журналістики укласти угоду про співпрацю з Генеральним штабом ЗСУ про налагодження підготовки військових (тепер уже — воєнних) журналістів, а відтак налагодження контрпропаганди й спеціальної пропаганди серед військ і населення Російської Федерації й відкриття потужного інформаційного фронту, на якому Україна програє, і програє катастрофічно. Спортивна журналістика могла б і почекати…
Ті, хто читав мої статті «Журналісти і незалежність» та «Замість напутнього слова Юрєві Бондарю», напевно зрозуміли б і мої натяки, і контекст мого запису. Як видно з коментарів, навіть реакція журналістів (до речі, моїх колишніх студентів) була невпопад. А що вже говорити про відгуки людей, які не мають жодного відношення до журналістики і ЗМІ…
У відповідях на деякі коментарі я спробував пояснити і прояснити ситуацію. Чи зрозуміли й усвідомили мої пояснення коментатори, побачимо…
Оскільки обговорення мого куценького запису проявило тенденцію до перетворення на базар, нижче я подаю це обговорення, щоб показати, як і чому ці базари виникають. Мої відповіді подаю під відповідними коментарями:
Журналістка Ольга Жарчинська: А в 2014 році журналісти не бачили, хто захопив сцену? Тобто вигнати Янека було достатньо?)
Ну, чи може собака бути в дворі, якщо вона кусатиме господаря, який її годує?
Мене дивує, коли говорять про «журналістику» як четверту владу (не залежно від держави), якщо вона хазяйська).
Інженер Микола Бойко: Шановний пан Володимир, мені важко зрозуміти глибину Вашого враження. Коли це журналісти стали четвертою владою? Було колись при СССРі.
— Богдан Гордасевич: Микола Бойко! Ну ви і гуморист: за совка журналісти були собачками з волі хазяїна гавкаючи як і зараз совкова дегенерація домінує.
— Микола Бойко: Богдан Гордасевич, є діаспорні українці, мають інженерний фах, і системне візіонерське відчуття еволюційних трендів розвитку світу:
— Микола Бойко: І я так думаю. Комуністи не жартували коли журналістів називали четвертою владою. Відомо, що існує п’ять форм влади: законодавча, виконавча, судова, ідеологічна, концептуальна. Головними посередниками розповсюдження комуністичної релігії були журналісти. Афтор допису поставив питання, куди зникла 4-та влада? Живучи за межами України, пан Іваненко, звісно, не може знати що нині ідеологічна та концептуальна влада знаходиться в руках одної єдиної особи, про що я пишу на своїй сторінці.
— Володимир Іваненко: Уявіть собі, пане Бойку, що я проник у царину ваших фахових політехнічних (інженерних) інтересів і взявся там мудрувати на різні інженерно-технічні теми, маючи лише практичний досвід розбирання і збирання двигуна мотоцикла, в результаті якого чомусь залишаються зайві деталі…
Отак і ви оце залізли у царину, в якій ви — лише любитель поговорити на основі свого практичного досвіду споживача інформації та житейських мудрувань. Тому й лізуть із вас совкові згадки про «четверту владу», а також плутання понять і категорій.
Ви не завдали собі клопоту навіть уникнути в суть того, що я написав, і з якого дуже конкретного приводу. Місце мого проживання тут якраз немає жодного значення. Вивчайте матеріальну частину. І контекст.
Микола Бойко! І ще: за СРСР не були журналісти «четвертою владою», хоч компартійно-радянська номенклатура й жонглювала самим поняттям. Журналісти в СРСР в масі своїй були «привідними пасами» (це вже інженерне поняття) компартії.
І в цивілізованих країнах журналісти не є «четвертою владою», як не є нею журналістика і ЗМІ. Чому? Пояснюю необізнаним:
«Четверта влада» — це влада громадської думки у високо організованому і добре структурованому суспільстві. Журналістика і ЗМІ із журналістами й медіа менеджерами є лише інструментом (субʼєктом) формування й вираження громадської думки.
Щоб зрозуміти мій натяк, треба бути в темі, тобто уважно читати мої статті, а не вискакувати, як Пилип з конопень.
Маю честь!
Журналіст Сергій Мельковський: Українські ЗМІ купили або закрили бєнє-фіціари. Справжніх українських журналістів виставили за поріг. Тому на стадіон потрапили лизоблюди і переодягнені в журналістів диктори-рупори та обличчя з шоу. Останні прихистки журналістики добили підляки. А із закриттям “Голосу України” на четвертій владі поставили зелений від мокшанського моху хрест.
Педагог Богдан Гордасевич: А в чому Україна програє “інформаційну війну”?
— Володимир Іваненко: Богдан Гордасевич! В усьому. Фактично українського за суттю інформаційного фронту не існує. Натомість є дві сфери інформаційного простору, які по суті шкодять Україні.
Одна — формально україномовна, але не україноцентрична, ба навіть антиукраїнська. Тому і мова там жахлива.
Друга — вона і більша за розміром, і ще шкідливіша — це та, де панує російська мова, де панує російська та проросійська ментальність і совковість. По суті це та царина, яка робить інформаційний простір України частиною російського інформаційного простору. На цьому фронті навіть позірно проукраїнські журналісти (напр., Віталій Портников, Дмитро Гордон та їм подібні) свідомими або несвідомими (як «корисні ідіоти») є аґентами впливу «русского міра». Скільки вони не били б себе в груди, доказуючи свою проукраїнську позицію, вони тримають свою аудиторію в російському інформаційному просторі, а отже — у сфері впливу Росії.
Автор Володимир Іваненко: Бачу, що мої коментатори не в темі:
Dr. Volodymyr Ivanenko | Др. Володимир Іваненко 